Я була у такому стані, що не мала сил нагодувати дітей. Фотографиня та мама про втрату чоловіка й життя після

Велика кількість українських жінок у жорстокій війні за існування України втратили своїх близьких чоловіків: синів, батьків, братів та коханих. Пережити втрату неймовірно важко, а на початку цього складного шляху навіть здається — геть неможливо.

Доки хтось вимикає свій телефон на ніч, інші готові зірватися за секунду до дзвінка чи повідомлення, аби лиш знати, що рідний захисник живий. Та коли дзвінки та СМС зникають, в життя приходить зовсім інша реальність.

Фотографиня та мама трьох доньок Валентина Ткаченко у листопаді 2023 року втратила свого коханого чоловіка Олександра Севаса Ткаченка. Нині вона вчиться будувати своє життя заново, дбаючи не лише про себе, а й про трьох доньок.

Початок війни та втеча з Криму

Валентина та Олександр жили у Севастополі, що знаходиться в нині окупованому Криму. Чоловік з 2013 року служив за контрактом морським піхотинцем у Феодосії. Коли восени 2013 року розпочався Євромайдан, жінка зайняла активну проукраїнську позицію.

За свої дописи у соціальних мережах на підтримку України та Майдану вона зазнавала незнаного раніше хейту від людей, яких знала все життя. Родичі, друзі, колишні однокласники не поділяли її думок.

У цей період Валентина була на останньому терміні вагітності, та запланована заздалегідь відпустка чоловіка зірвалася, він вирушив у частину в Феодосії. Пізніше лише пʼята частина усього складу українських службовців у Феодосії виїхала на материкову Україну. Олександр також поїхав у Миколаїв, куди після виходу з Криму передислокувалася морська піхота.

Жінка ж зі старшою донькою та новонародженим немовлям виїхала до України 15 травня, після того, як у школі доньки зняли українських стяг.

Фото: WoMo

— Раніше ми розраховували на те, що у нас у Севастополі є житло, автівка, дача та батьки поряд, але за лічений місяць ситуація змінилась, — розповідає Валентина.

З 2018 року Олександр пішов зі служби, вони з родиною перебралися на Херсонщину, де мали своє фермерське господарство.

Чоловік попереджав про ймовірність повномасштабного вторгнення

Для багатьох українців повномасштабне вторгнення до України не було очікуваним, а розмови видавалися нереалістичними.

Однак не у сімʼї Валентини та Олександра. Чоловік, за спогадами жінки, попереджав про ймовірність такої ситуації ще за рік до вторгнення.

— Сашко з цього приводу не мав жодних ілюзій. І він мене до цього морально готував досить тривалий час. Ми мали алгоритм дій на такий випадок. Я готувалась до виїзду на Львівщину, до нашого друга-волонтера Руслана та його родини. Речі були складені, паливо підготовлене, — каже Валентина.

Страшні події на початку вона пригадує до деталей й каже, що хоч господарство вони розпродали ще за пів року до початку великої війни, однак будинок продати не встигли. Саме через це вони, 23 лютого 2022 року, опинилися у Херсонській області.

— Раптом нам зателефонував Сашковий знайомий і сказав: якщо ми на Херсонщині, то треба негайно виїжджати, бо буде наступ.

24 лютого, о четвертій ранку, коли ми проїжджали повз Умань, то вже почули вибухи. О девʼятій ранку ми приїхали в Ірпінь, де на нас чекали діти та моя мама.

Наступного дня жінки з дітьми поїхала у Львів, Олександр залишився захищати Київщину. Наприкінці квітня родина повернулася в Ірпінь і у такий важкий час чоловік вмовив Валентину народити третю дитину.

Читати на тему

Ірпінь, Маріуполь, Херсонщина. Три регіони України — три зруйновані долі українських родин

Розповідаємо історії українських родин, чиє життя зруйнували росіяни.

“Не раджу розпитувати одразу після втрати, що ти плануєш робити далі”

Він загинув 9 листопада 2023 року, під час виконання завдання для спецпризначенців.

Того дня чоловік надіслав їй повідомлення та сказав, що подзвонить після завдання. Та дзвінка не було. Ввечері під двері помешкання Валентини прийшли військовослужбовці.

— Я одразу зрозуміла, що трапилось щось не дуже добре. Бо ще з 2014 року я знаю, як у військових відбувається повідомлення про загибель.

Але я ще сподівалася, що може він важкопоранений, але живий.

Жінка відмовлялася вірити у загибель коханого, доки не побачила тіло героя. Дітям про смерть батька вона повідомила сама й одразу, як дізналася це.

На поховання люди прийшли з букетами червоних троянд, як це попросила зробити Валентина. Олександр не любив штучні квіти, а букети червоних троянд дарував коханій постійно.

Фото: WoMo

Валентина зізнається, що коло спілкування вона сильно звузила після загибелі чоловіка. Зокрема через непрохані поради та некоректні запитання.

— Я не раджу людину розпитувати одразу після втрати, що ти плануєш робити далі. Бо в такому стані ти плануєш тільки вмерти. Мене дратували пропозиціями виїхати з дітьми за кордон. А ти не хочеш не те що виїхати, крок за поріг квартири вже є подвигом.

Ти не будеш розповідати кожному знайомому чи родичу про свій стан душі, тому що, по-перше, це важко, а, по-друге, ти хочеш побути наодинці зі своїми думками та спогадами про своє життя.

Я перебувала у такому важкому стані, що не мала сил нагодувати дітей та опікуватися хоч кимось на той час, — ділиться жінка.

Нині вона також помічає, як сильно змінилися їхні з Олександром діти. Попри те, що старшу доньку Олександр виховував із шестирічного віку, вона важко переносить втрату. Однак своє горе спрямувала у творчість, яка допомагає іншим людям.

Девʼятирічна середня донька не змогла зайти до зали, де відбувалося прощання з батьком. Але розрадою для сімʼї є третя донечка.

Нині українські діти надто рано стають дорослими та стикаються із втратами своїх рідних. Щемливий лист татові, який загинув на війні, від його сина, ми публікували в нашому іншому матеріалі.

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.