Фото Армія.Inform Наші військові не знали, почнеться повномасштабне вторгнення Росії чи ні. Багато хто — розумів це, передчував, але не припускав сценарію ракетної атаки на всі міста України. Багато людей навіть не думали, що РФ здатна на таку масштабну операцію й так нахабно прагне захопити усю Україну. Військовий льотчик Ростислав Лазаренко теж не був певен, що повномасштабна війна постукає у його вікно. Та 24 лютого зустрів у Мелітополі, вночі всіх льотчиків підняли по тривозі. Підполковник Збройних Сил України одним з перших був нагороджений Хрестом бойових заслуг, він також лицар ордена Богдана Хмельницького трьох ступенів, кавалер ордена За мужність III ступеня. Саме його курс 2016 року став першим у ВНЗ, який освоїв бойові літаки. — Ми не знали, чи буде велика війна, але хлопців своїх я готував до найгіршого сценарію, — пригадує Ростислав. — Ми постійно працювали над своєю підготовкою: як будемо летіти, куди, на які аеродроми. Кожен зібрав необхідні речі для раптового відрядження. Коли почався обстріл, льотчикам зателефонували з бригади й повідомили, що Україна у вогні. Горів головний аеродром. Декілька секунд ми були шоковані. Не хотілося вірити, що це почалося. Але сталося саме те, до чого готувалися. Так почалася велика війна для Ростислава та його підлеглих. Ракета влучила поряд Одразу після тривоги хлопці зайняли місця у своїх кабінах. Ростислав пригадує, що майже одразу поряд з їхніми літаками російська ракета влучила в Іл-76. Уночі, коли сонце ще не осяяло землю, вони піднялися у повітря. Ростислав оповідає картину, яка залишиться у його пам’яті назавжди: під ними постійно щось вибухало, а в різних місцях щось горіло. Коли літаки прилетіли на визначений аеродром, то всі злітні смуги були перекриті автомобілями. Один із літаків почав сідати, буквально перестрибуючи вантажівку на смузі. Цивільні, що стояли унизу, впізнали українські літаки й кинулися звільняти смугу. Розумію, що люди були розгублені: не кожного ж ранку починається війна. Але я вивів свою групу й ми були готові до бою. Тоді ж отримав перший наказ: парою летіти в бік Криму, звідки бойові колони росіян сунули на Нову Каховку та Мелітополь. Згори їх прикривали бойові ударні вертольоти Ка-52. Командир каже: він відчував реальний страх, але також розумів, що війна не оминає нікого. — Я іду до пілотів та питаю: хто зі мною? Викликався Сашко Щербаков, мій ведений, капітан. Коли ми йшли вже до літаків, він мені каже: “Страшно, командире”… Мені теж страшно, але хто як не ми? Ростислав добре знав дорогу до Нової Каховки через Чаплинку, бо колись їздив там автівкою. Зробили швидкі розрахунки, підготували літаки — і на виліт. Армія.Inform Колону знайшли у посадці, заховану біля заправної станції. Ростислав пригадує, що росіяни почали пускати в повітря усе, що мали тоді на озброєнні, аби збити літаки. Льотчик бачить по курсу ракету, що летить до нього: подумав тоді, що перед смертю має якнайбільше забрати із собою. — Затискаю бойову кнопку й витягую ручку управління літаком на себе, щоб рознести ракети по всій колоні. Не встигаю вивести літак з атаки, як від влучання перших ракет по російській колоні відбулася детонація машин з боєкомплектом і в ту ж секунду перед літаком з’явилася хмара вогню з уламками Очі засліпив червоно-жовтий вогонь, у кабіні стало миттєво спекотно… подумав, що загорівся. Але зміг вивести літак, додав обертів у двигунах, вийшов з бою живим. Позаду залишилася колона росіян у вогні. Читати на тему ”Чому саме він туди полетів?”: інтерв’ю з дружиною загиблого пілота, що виконував завдання на острові Зміїний Інтерв’ю з дружиною загиблого у боях за острів Зміїний льотчика Михайла Заремби. Літаки — як живі Ростислав тоді дивом вижив, сів на запасному аеродромі — на його літаку не було вцілілого місця, весь у пробоїнах. Як долетів — досі не знає. Його напарник у тому бою загинув, спрямувавши свій підбитий літак на ворожу колону. До свого літака, як і до інших, Ростислав ставиться, мов до живих істот з серцем і душею — хоч і з металу. — Я вдячний йому, що врятував мене й до останнього подиху двигунів боровся за моє життя, — каже льотчик про свого Су-25, який так і залишився на місці останнього польоту. Льотчики часто віддають своє життя у боях за Україну, йдуть у небо назавжди. Історію Дениса Кирилюка, який здійснив понад 80 бойових вильотів та боронив наш спокій, читай в іншому матеріалі. Підписуйся на наш Telegram та стеж за останніми новинами! Теги: війна в Україні, Життєві історії, українські військові Джерело АрміяInform Якщо побачили помилку, виділіть її, будь ласка, та натисніть Ctrl + Enter
Читати на тему ”Чому саме він туди полетів?”: інтерв’ю з дружиною загиблого пілота, що виконував завдання на острові Зміїний Інтерв’ю з дружиною загиблого у боях за острів Зміїний льотчика Михайла Заремби.