Коли говорю про майбутнє, завжди додаю — “якщо доживу”. Історія колишнього кока, який нищить окупантів під Бахмутом

Багато українських бійців пішли на війну з абсолютно мирного життя. Армійські порядки стали відкриттям, а бої та поранення показали справжнє обличчя ворога. 

Військовий Андрій 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади на псевдо Гламур, попри весь тягар війни, не перестав бути життєрадісним оптимістом. Власне псевдо отримав через свої рукавички, які побратимам здалися “гламурними”. Натомість боєць Гламур неодноразово йшов на штурм та брав участь у ближніх боях, навіть отримав поранення в одному з таких під Бахмутом. 

Про реалії війни, що підбадьорює на фронті та чому військові не люблять сухпаї, Гламур розповів журналісту УП.Життя Ярославу Галасу. 

Про життя до війни

В юності Андрій мріяв пов’язати своє життя із психологією, комп’ютерними науками чи режисурою. Однак сім’я у нього була незаможна, тож батько порадив навчатися на автослюсаря. За рік хлопець кинув навчання, забрав документи та подався до кулінарного училища.

Там спитали: “З автослюсаря в кухарі? Що за крайнощі?” А я їм у відповідь: “Бо коли міняю мастило в машині, в мене виходить крем-брюле”, — згадує військовий. 

Коли вивчився на кухаря, зміг влаштуватися коком на морське судно. Зрештою, саме завдяки роботі він побував у Середземномор’ї та навіть на Карибах. Пройшов курси з іноземної мови, отримав пропозицію від німецької та американської компаній. 

— На суднах я навчився готувати багато нових страв. Лобстери, восьминоги, риба-меч — це все буденна, щоденна їжа. І брався за страви, які до мене не любили готувати, — розповідає Гламур. Однак найсмачнішою він вважає українську кухню.

Від колишнього життя нині в Андрія майже нічого не залишилося. Армійські сухпаї він називає “кошлом”, проте на позиціях ласувати смаколиками можливості немає.

Хлопець каже, що інколи готує для побратимів, але це буває не так часто. До того ж вибір серед продуктів не такий і великий.

“Я не роздумував, куди маю йти”

Повномасштабне вторгнення застало хлопця вдома. Він мав можливість піти у плавання, однак вирішив, що на фронті буде потрібнішим. 

Я бачив, що відбувається, і наслухався, що коять росіяни на окупованих територіях, — каже Гламур. 

Так він пішов до військкомату, пройшов злагодження і навіть був обраний для навчань у Британії. Допомогло, звісно, й знання англійської. Зараз пригадує, що британські інструктори змогли побудувати з українськими солдатами хороші стосунки.

Вони проводили ефективні навчання, однак інколи українці розуміли, що реальний бойовий досвід України та США дуже відрізняється.

128-ма окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада

— Британські інструктори пройшли військові конфлікти в Сирії, Іраку, Афганістані й намагалися передати нам свій досвід. Але він не завжди корисний для нас, у якийсь момент я навіть вигукнув: “Ми в Україні воюємо не з “талібаном”, у якого на озброєнні Stinger і Калаші”.

Свій перший бойовий досвід на Херсонщині Гламур добре пам’ятає, хоча тоді й не зробив жодного пострілу. Він зізнається, що тоді діяв чітко за британськими інструкціями, яких навчився. Зараз вважає їх єдиноправильними.

Після знищення екіпажу окупантів в “мотолизі”, Гламур та побратими дізналися, що в лавах російських військ воюють і кримські спецугруповування. 

Читати на тему

Катували електрошокером за кожне українське слово! Історія про російський полон очима 70-річного блогера

“Сидів би вічно, якби 7 вересня не звільнили Балаклію”, — роздумує Анатолій.

Як воюють росіяни

Після важких боїв, контузії та лікування військового направили під Бахмут. 

Гламур згадує, скількох росіян він вбив на полі бою. Його зброя не щадить ворога, що прийшов окуповувати Україну. 

— Якось я знищив групу з 25 осіб з кулемета, — він пригадує, як росіяни падали та вставали, але до посадки українців ніхто не дійшов. — Чому вони так ішли? Бо в них більше шансів вижити, якщо займуть наші позиції, ніж якщо повернуться назад.

Ми час від часу слухали їхні переговори через трофейні “радійки”. Просить поранений евакуацію, а йому: “Якщо спробуєш повернутись, ми тебе самі тут обнулимо”.

Згодом у Бахмуті військовий отримав поранення від росіянина, якого зрештою Гламур убив. Поранення не було серйозним, але на відновлення потрібен був час. Тепер військовий каже, що все ще планує повернутися на судно після закінчення свого контракту в ЗСУ. 

А також вірить, що може бути корисним для інших військових, якщо поділиться знаннями та навичками.

— У мене було достатньо часу на роздуми. Я кулеметник і знаю, що для ворога — ціль номер один. Тому морально готовий, що можу загинути. Це лотерея, що зробиш — по-іншому ніяк. Якщо це станеться, значить, так треба.

Тому коли говорю щось про майбутнє, завжди додаю — “якщо доживу”, — каже Гламур.

Снайперка Зозуля каже, що нині армії потрібні бійці задля майбутнього нашої країни. Прочитати її розповідь можеш в нашому іншому матеріалі.

Підписуйся на наш Telegram та стеж за останніми новинами!