Військовий на псевдо Інженер повернувся на фронт з протезом

Фото Facebook

Війна в Україні уже забрала тисячі життів, однак не зламала духу та впевненості народу, який боронить не лише себе, а й усю Європу. Титани оборони не планують іти з поля бою, доки не виженуть останнього окупанта з української землі — українці повертаються на фронт навіть після поранень, на протезах.

Історію військового на псевдо Інженер розповіли у 128 окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді. Чоловік пережив важке поранення, чимало операцій, однак повернувся до побратимів на протезі й продовжує свою працю.

Його історію переповідаємо й ми, далі у матеріалі.

Як став командиром відділення

На початку повномасштабної війни Руслан добровільно пішов в один із підрозділів ССО, що дислокувався в Полтаві. Хоча, згідно з російською пропагандою, він цього робити не міг — бо ж його коріння російське, дід-росіянин воював у радянській армії в часи Другої Світової.

Пройшов підготовку та бойове злагодження, а його спеціальність стосувалася вибухової справи.

У складі підривної групи він робив бойові виїзди, військові не раз зупиняли та виловлювали ворожу техніку в українських лісах.

За деякий час Інженер пройшов навчальні курси на сапера, після чого потрапив у 128 ОГШБр і став штурмовиком. Військові брали участь в обороні біля Бахмута, а Інженер зовсім скоро став командиром відділення в гірсько-штурмовій роті.

Про ті дні згадує: за кілька днів під ногами кулеметника, який був невисоким на зріст і мусив ставати на ящик, щоб краще стріляти, зібралася така гора відстріляних гільз, що і ящик став непотрібним.

— Ми тримали позиції на околиці Яковлівки. Збоку була посадка, де стояв наш суміжний підрозділ, а попереду — соняшникове поле, з якого росіяни постійно лізли. Кладемо їх із кулемета, а вони залягають і трупи своїх перед собою котять, прикриваються, — згадує військовий.

Читати на тему

Російські окупанти швидко вчаться: з ким доводиться воювати

Руками краще не торкатися. Військовий батальйону Да Вінчі розповів, з ким доводиться воювати

Доводиться воювати з хворими та кримінальними верствами населення. Читай про якість та підготовку війська РФ.

Памʼятає день поранення у деталях

На початку 2023 року Інженера з побратимами перевели на Запорізький напрямок. Та під час заходу на нові позиції він підірвався на протипіхотній міні.

— Я добре пам’ятаю той день. Ми заходили на нові позиції, я йшов попереду. Зробив крок, почув під ногою клац, і через секунду побачив, як у повітрі пролітає берця разом зі ступнею. Протипіхотна міна ПМН-2… — розповідає чоловік.

Він одразу все зрозумів і попередив побратимів, аби ті не йшли на мінне поле.

Це було о 6:14 — завжди дивлюся на годинник. Відповз на ліктях трохи назад і о 6:16 наклав турнікет, а далі доповів по рації, що я — 300.

— Я був готовий до цього й знав, що робити, — один турнікет у мене висів на стегні, один на броніку й два в аптечці, — зізнається Інженер.

Перші місяці після поранення чоловік мав сильні болі. І хоч повністю вони не зникли й досі, та він звик. За кілька місяців він пережив девʼять операцій та протезування, навчився ходити без милиць.

І попри ІІ групу інвалідності, з якою міг не служити в армії надалі, він подався у зону бойових дій знову — під особисту відповідальність.

Facebook

Зараз Інженер навчає новоприбулих штурмовиків всього за кількадесят кілометрів від лінії зіткнення.

— Я дуже хотів на бойові позиції, просився кулеметником. Але не поставили, сказали: “Будеш інструктором, треба тренувати новобранців, щоб уміли поводитися з вибухівкою, мінами”, — розповідає Руслан.

Перши бій покаже, хто стане воїном, — каже він про новоприбулих військовослужбовців, які ще навчаються.

Про своє поранення каже: жалкує, що рано втратив ногу і так мало встиг винищити росіян, які стільки зла наробили українському народу за нашу історію.

— Я добре пам’ятаю, як бабуся до останніх днів ховала по хаті продукти “про запас”, бо пережила Голодомор, а мама сердилася, бо не могла виявити, звідки береться міль. Скільки зла росіяни принесли іншим народам, а тепер знову припхалися до нас.