Першу пісню присвятив мамі… Історія оборонця Азовсталі, якого у полоні рятувала музика

Три роки у полоні, але з вірою в краще та музикою в серці — це шлях військовослужбовця Владислава Каретника. 24-річний воїн Національної гвардії України до війни навчався в Академії НГУ, грав на гітарі та захоплювався бітбоксом.

Але після вторгнення його чекала оборона Маріуполя, Азовсталь та полон. Національна гвардія України розповіла його історію про незламність духу та силу творчості, яка втішає навіть в найпекельніші миті.

Придумав пісню для мами у полоні: історія Владислава

— У полоні я боявся одного, що не встигну сказати мамі, як сильно я її люблю. І написав пісню, написав у темряві, у тиші, де був тільки Бог, я і спогади, — починає свою розповідь Владислав.

У 2017 році він вступив в Національну академію Нацгвардії на факультет логістики та автомобільного транспорту. В січні 2021 року закінчив навчання і по розподілу потрапив до Запоріжжя. 15 грудня виїхав на ротацію до Маріуполя і до повномасштабної війни перебував на блокпосту.

— Потім, коли почались артобстріли по нашому блокпосту, стало зрозуміло, що ми не можемо там вистояти, тому що просто нас завалить там. Далі я взяв командування на себе і відвіз техніку на Азовсталь.

Перебування на Азовсталі згадує як жахливий досвід: постійні обстріли з неба, з літаків, з корабельної та сухопутної артилерії. Стріляли з усього, чим могли дістати.

Ми навіть не знали, що можемо вийти в полон, ми вже всі змирились з тим, що ми будемо до останнього на заводі, що виходу вже нема. Тому що ми знали, що ми у дуже великому оточенні й не зможемо його прорвати.

Згодом військові отримали наказ йти у полон. Владислав каже, що від початку знали, що до них застосовуватимуть побиття і тортури. Окупанти й не приховували, що мали на це зелене світло від керівництва.

— Бували такі випадки, що заносили людей просто повністю синіх. Не дуже хочеться згадувати ці моменти. В полоні я пробув з 17 травня 2022 року по 19 квітня 2025. Тобто три роки я пробув в полоні.

Він зізнається, що страх був за не за себе, а за рідних. Владислав не знав, де вони й що з ними, зателефонувати їм теж не міг. Тоді його порятунком стала музика.

Музика дуже допомагала триматися, тримати себе в силах, відволікатися від всього, що відбувається навколо.

— Я почав в полоні писати пісні. В нас не було де їх записати, тому я вигадував рядок пісні й разів 20, напевно, його повторював у своїй голові. Потроху запам’ятав. На це міг піти один день, два дні або неділя.

Свою першу пісню він захотів присвятити мамі. Владислав відчув вдячність за те, що вона подарувала життя.

Я дуже вдячний своїй матері за те, що вона мене виховала. Якби складно їй не було, але ми разом це витримали.

— Ще до війни, до повномасштабної, в нас були дуже дружні стосунки. Моя мама — це моя подружка. Ми з нею можемо на різні теми порозмовляти, ми можемо виїжджати на озера, спати у наметах. Я дуже пишаюсь нею.

Ще в полоні він мріяв, як буде записуватись пісня, але не міг уявити, що це буде настільки емоційно.

Читати на тему

Казала Богу “Забери мене”: сповідь мами військового, який вже понад три роки в полоні

Розповідаємо історію мами, яка чекає на повернення свого сина з російського полону.

Як отримав першого листа в полоні

Владислав отримав лист від мами у червні 2023 року. Коли побачив почерк мами, не зміг втримати сліз.

Я не міг себе контролювати. Я відкрив листа і побачив перший рядок: “Привіт, син”. І все, в мене одразу істерика була. Я плакав дуже сильно.

— Мені дали можливість написати назад листа. І він прийшов мамі. Від мами в мене було три листи. Від сестри один лист, від бабусі один лист і один лист від подружки. Тобто якусь інформацію, що коїться в Україні, я вже мав.

В листах він згадував, що пише пісні, але хотів зробити сюрприз і подарувати мамі пісню на день народження вже після звільнення з полону.

Були такі моменти, коли нападала депресія, поганий настрій. Ми гуртом збиралися десь в кутку, подалі від дверей, щоб нас не чутно було, і я співав хлопцям свої пісні.

— Деякі пісні хлопці навіть запам’ятовували, вивчали їх і просили, щоб в нас були безкоштовні білети на концертах, — розповідає хлопець.

Нині Владислав має пісні для мами, для друзів, композиції про Україну, а також про полон. У піснях він також не може оминути Маріуполь, а ще присвятив пісню своїй дівчині.

— В мене є дуже велика надія на те, що я запишу всі ці пісні і я хочу, щоб Україна їх почула. Ми сиділи в камері в СІЗО і я, напевно, написав вже тоді четверту пісню. І мені товариш каже: “От коли напишеш одинадцяту пісню, вийдеш з полону”. Це був як прикол і ми всі посміялись.

Читати на тему

Люди помирали у камері… Морпіх Санич про російський полон та підтримку бійців

Коли бійці виходили у полон, ніхто не знав, як це буде довго і нестерпно.

Як повернувся додому

Коли настав день обміну, Владислав подумав, що це знов етапування в інший заклад. Але коли зрозуміли, що це повернення до України, то переживав, щоб обмін не зірвався.

— Тому що ми зустрічали хлопців в полоні, які повернулися, коли обмін зірвався. І це дуже-дуже пригнічує морально-психологічний стан. Хлопці два тижні практично не їли, тому що в них депресія була. Тобто це було дійсно важко.

Коли побачили машину з українськими номерами, весь автобус аплодував від емоцій, що наринули на військових.

— І коли нас поміняли, до мене підійшла дівчина і сказала: “Можна вас обняти?”. А в мене був ступор просто. Я забув, як це — добре ставлення. Постійно чути, яка ти погана людина, і тут таке гарне ставлення. І я її обійняв. І вона каже мені: “Я можу дати вам змогу подзвонити батькам”. І я кажу: “Звісно, ну, якщо є можливість”.

Я подзвонив, набираю номер мами, в мене навіть руки тремтіли. Я такий текст заготував в полоні, щоб сказати їй, коли я вийду. Але коли я почув її голос, в мене тут ком став в горлі, і я всі слова забув. Я зміг тільки сказати: “Мама, я повернувся”.

Для Владислава це стало великим подарунком Бога, адже обмін відбувся напередодні Великодня. Після перебування в полоні було незвично знову відчути гарне ставлення до себе від лікарів та інших людей.

Нині боєць відновлює здоров’я та записався до реабілітолога, який зараз займається з ним. Протягом трьох років його фізична активність була практично нульовою, тож тепер потрібно відновлювати показники.

— Зараз я на дуже великому позитиві. Так буде завжди. Я постійно намагався бути на позитиві, я був на позитиві й буду на позитиві. В майбутньому я хочу записати всі пісні свої. Якщо людям сподобається, я буду писати їх далі.

Ми також розповідали історію музиканта Павла, який став командиром танка.

Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!