Втекли з пекла! Історії тих, кому вдалось вирватися з Бучі, Ірпеня, Гостомеля і Ворзеля

До Білогородки приїхали люди з Ірпеня, Бучі, Гостомеля та Ворзеля. Ті, кому вдалося залишитись живим та знайти допомогу.

Те, що розповідають волонтери та самі жителі окупованих міст, просто не вкладається в голові.

Це навіть не могло спасти на думку режисерам найстрашніших фільмів жахів, проте прийшло у “світлу” голову рашистів.

Жителька Ворзеля Галина перебувала у тимчасово захопленому місті 22 дні.

У нас під забором, в окопах, сиділи “зелені чоловічки”.

Вона розповідає, що окоп був прямо під парканом і вийти з двору було неможливо.

В місті не було ні світла, ні опалення, ні води. Температура повітря була від 8 до 13 °С нижче нуля.

Галина каже, що дорога була довгою, бо пускали через різні блокпости.

— Два російських блокпости, потім — наші.

Весь цей час місто було під обстрілами.

За 22 дні не було такого, щоб ми могли спокійно жити.

У таких умовах вона з родиною прожила пекельні дні й нарешті змогла виїхати.

Читати на тему

Про страх немає часу думати. Історія дівчини, яка врятувала понад 20 тварин з інвалідністю

Коли у вас 20 собак на повідках, і всі в різні боки тягнуть про страх немає часу думати, – говорить Анастасія.

Одна з волонтерок Олена Черняк розповідає про зустріч людей та про пережиті ними жахіття. Вона почала волонтерити на третій день війни та досі допомагає приймати людей.

— Один 13-річний хлопчик мені розказував, що вони (окупанти — ред.) увірвалися до будинку, пограбували, забрали все цінне, потім наділи пакети на голову, замотали скотчем та спустили в підвал.

Також волонтерка розповіла про 18-річну дівчину, яку вісім днів гвалтували російські солдати. 

Вона була у жахливому стані, — наголошує Олена Черняк.

Люди тижнями сиділи в підвали без їжі. Ділили шматок хліба на усіх. Одного чоловіка розстріляли відразу після виходу з підвалу.

Молодші рашисти ще мають якесь співчуття. Кадировці — просто нелюди.

Волонтерка розповідає, що найважче було в перші дні. 

— Випускають їх помалу. Ми очікували 16 тисяч, а приїхало всього п’ять. Ми їх годуємо, заспокоюємо, надаємо медичну допомогу. Ми знаходимося на Софіївській Борщагівці, й усі місцеві допомагають, хто чим може, — каже волонтерка.

Наші військові роблять усе для того, щоб захистити державу. Жертвують життям, щоб жахи війни не переживали мільйони українців.

Раніше ми розповідали історію Ольги Семидьянової, яка була мамою 12 дітей та військовим медиком, захищала країну до останнього.