Втратила чоловіка та побратимів, але не втратила сили духу: історія морпіха Ольги Чумак

Війна зачепила кожного з нас: вона ураганом пройшлася по життю жінок, чоловіків, дітей. Особливо гостро ріже ця безпардонна богиня розрухи долі військовослужбовців. Російські військові внесли корективи й у долю Ольги Чумак — військової одного з підрозділів морської піхоти.

Їй — 38 років, але за останні півроку вона пережила більше, ніж зміг би в себе вмістити воєнний роман якогось письменника. Вона брала участь у боях, опинялася в оточенні, втрачала своїх побратимів. Її батько тяжко захворів, а два сини займали весь простір у серці після того, як чоловік Олександр загинув на Яворівському полігоні. 

Її сила — в незламності, в одвічній боротьбі за дітей та за Україну. 

Почалося все з активістки

Вона — модельєрка з незакінченою освітою. Мала материнські клопоти та подружні обов’язки, а ще — невтомне бажання боротися за справедливість. Коли Майдан сколихнув усю державу — подалася туди, щоб очолити один з осередків ГО Правий сектор. 

Коли почалася війна у 2014, постійно тримала зв’язок зі своїм підрозділом. У січні 2017 навіть подалася добровольцем туди ж, на Донбас. Вона перебувала в Авдіївці, виконувала адміністративні доручення: шукала волонтерів, вела побутові справи, займалася сторінкою підрозділу у Facebook. 

Армія.Inform

Добровольчі батальйони з часом приєдналися до ЗСУ, Ольга підписала контракт та вирушила на передову. Вона “вивчилася” на гранатометницю — прямо під час бойових дій збирала та розбирала свою зброю, щоб досконало опанувати її. 

Перше своє завдання “склала на відмінно”: довго готувалася, але коли відкрила стрільбу зі свого гранатомета по ворогу, той більше звідти не стріляв. Між ними було 800 м, її АГС (зброя) важив 45 кг, а дівчина знищила укріплену вогневу точку з першого пострілу.

Колись їй довелося підійти навіть впритул до злітної смуги Донецького аеропорту. Треба було знищити позицію кулеметника, який дуже дошкуляв нашим захисникам. Працювала прямим наведенням з дистанції не більше ніж 600 м. Декілька влучних черг — і ворог припинив вогонь.

З дівчини, що вчилася розбирати кулемет прямо під час бою, Оля перетворилася у воїна, чий авторитет визнавали всі побратими. У 2019 вона повернулася до синів та цивільного життя. А вже за півроку знову обрала армію — підписала контракт з підрозділом морської піхоти в Маріуполі. 

Читати на тему

Країна починається з тебе: коли День Незалежності України та яка історія державного свята

Саме наприкінці палкого літа 1991 року українці отримали державну незалежність, яку тепер ніколи й ні на що не проміняють.

Хто такий Му-Му?

Коли Оля потрапила на співбесіду до престижного військового морського легіону, її комбат поставив їй цікаве запитання: хто такий Му-Му?

— Я відповіла, що це жертва. Він засміявся.

Попри теплу атмосферу в колективі, бойові побратими не одразу помітили в Ользі висококласну військовослужбовицю. Жартома просили розповісти, куди ж у її АГС треба заливати керосин. 

Коли складала екзамен на отримання берета морського піхотинця, то довелось на рівні з чоловіками лізти через стіни, штовхати БТРи, носити човни. Застрягла на триметровій стіні з коліс — тоді уже хлопці допомогти.

Після іспиту було неймовірне почуття подолання всіх комплексів і особистих страхів.

Скільки разів їй судилося вижити?

Під час першої ротації, що була біля окупованої Горлівки, жінка пам’ятає: українські військові страшенно кошмарили окупантів і не давали їм спокою ні вдень, ні вночі. 

Друга ротація морпіха Ольги Чумак супроводжувалася небезпечними ситуаціями від самого початку. Вони були біля Верхньоторецького. Ворог часто починав обстріли раптово, криючи українців великокаліберними кулеметами. Особливо ситуація загострилася за тиждень до повномасштабного вторгнення.

Армія.Inform

Велика війна очима Ольги Чумак

Так їхні позиції крили ще декілька днів після 24 лютого. Для Ольги та її побратимів ці дні зв’язалися в один суцільний жах. 

Після перекидання батальйону на нову лінію оборони росіяни почали активні наступальні дії — в хід пішли не лише обстріли артилерії, а танки, які били прицільно по військових. Спроби Ольги та її напарника Олександра зупинити бронетехніку АГС були безуспішними. 

Один із танків росіян прорвався та… поїхав просто на Ольгу з Олександром. Між ними та величезною машиною було близько 10 м. 

Вони стрибнули в чагарник. Під час руху Ольга раптово повернула голову до танка, щоб змоделювати його майбутні дії. Через необережність спіткнулася і впала: туди, де долю секунди тому була її голова, танкіст випустив кулеметну чергу. Жінку врятували вищі сили.

— Завдяки рації, яку вдалося не загубити під час бою, вийшли на зв’язок з командиром, і він зорієнтував, куди їм треба виходити. На щастя, тоді їм вдалося врятуватися.

Під час наступних пекельних боїв Ольга втратила багато своїх побратимів — вмирали в неї на очах. Їй боляче від цих спогадів, але вони зробили жінку сильнішою. Бо на її плечах лежить багато важливих та складних людських ролей — матері, доньки та воїна ЗСУ.

Про що думають дівчата, коли вбивають ворогів України — це питання, яке точно бентежить усіх, хто читає наші історії про жінок на війні. Одна з них поділилася власними думками та переживаннями з фронту — артилерійська розвідниця Любов про війну.

Підписуйся на наш Telegram та читай новини першим(-ою)!