Видання, яке пережило місто: як газета об’єднує мешканців та зберігає пам’ять про Бахмут

Бахмут — батьківщина солі, шампанського і троянд. А для когось це назавжди дім, згадка про який живе тепер живе хіба що на сторінках документів та у рядках сумних новин.  

Міліметр за міліметром Росія знищила все, що колись нагадувало розвинене місто, та його жителі не готові просто так відмовлятися від дому. Бахмутяни збираються разом по всій країні, щоб ознайомитися з черговим випуском місцевої газети Вперед. 

Газета продовжує виходити навіть попри те, що видання фактично пережило місто, якому було присвячено.  

Бахмут — це не будівлі й не цегла, Бахмут — це люди. І хоч місто фізично перестало існувати, воно живе в громаді, у нашій газеті, — певна головна редакторка Вперед Світлана Овчаренко.

В інтерв’ю The Guardian вона поділилася, що саме мотивує її продовжувати роботу газети та як живуть жителі відважного міста після спільної трагедії. 

Як продовжує свою роботу газета Вперед з Бахмуту 

Після восьмимісячної перерви на початку війни тепер вони друкують 6000 примірників на тиждень для розповсюдження по всій Україні.

Кожен випуск наче об’єднує пам’ять, скорботу та спробу віднайти надію. Минуле Бахмута вшановується новою історичною колонкою, а в розділі Пам’ять згадуються загиблі бахмутяни. Але газета також закликає читачів не губитися в скорботі про все, що у них забрали.

— Час іде. Люди все більше розчаровуються, втрачають надію. Одна з наших головних цілей — надихнути людей, заохотити їх перестати чекати повернення додому й почати жити, — каже Світлана Овчаренко.

Її матеріали часто зосереджені на людях з Бахмута, які відновили свій бізнес в іншому місці, зайнялися спортом або досягли успіху в новому житті звичайними та неординарними способами за останні три роки. Так, медіа розповіло про історію швачки, яка переїхала до Києва та відкрила свій магазин.

Овчаренко бачить суперечності в тому, щоб говорити читачам забути зруйновані домівки, при цьому міцно тримаючись за сформовану там громаду. Але любов до Бахмута врятувала її й допомогла відродити газету в перші місяці болісного вигнання.

Фото: редакція газети Вперед

Вона поїхала незабаром після вторгнення Росії у 2022 році, тому що у 2014 році Бахмут вже був окупований російськими силовиками. Історія повторилася знову.

Готуючись до окупації, вона склала важке обладнання для друку газети та взяла кілька ключових документів, сподіваючись повернутися через кілька тижнів.

Читати на тему

Це був дощ зі снарядів, летіло звідусіль! Прикордонники пригадали битви за Бахмут

Вони молилися та мріяли почути коханих ще раз. Захисники Бахмута про оборону міста рік потому.

В Одесі вона спостерігала за руйнуванням свого будинку в соцмережах, коли безпілотник зафіксував біля нього обстріл та перші влучення в будівлю, а потім його остаточне обвалення. Мрії про повернення додому зруйнувалися разом з рідним гніздом. 

Офіс газети Вперед, обладнання та столітній архів перетворилися на руїни та попіл. Але руйнування Бахмута не поховало його газету.

Восени 2022 року Овчаренко дізналася, що близько 20 000 мирних жителів все ще ховалися в холодних підвалах у Бахмуті. Без електрики чи мобільного зв’язку ці люди опинилися в небезпечній ізоляції, в пастці на лінії фронту з переконанням, що у них немає іншого виходу.

Жінка думала, що їй вдасться переконати декого залишити місто:

— Бахмутяни довіряють газеті Вперед, тому я подумала, що мені потрібно випустити хоча б один випуск газети, де можна було б розмістити всю інформацію, все, що сталося за останні вісім місяців.

Мені потрібно було сказати їм: “Світ знає про Бахмут, автобуси можуть вас евакуювати, український уряд все ще існує, і вам допоможуть — ви навіть можете поїхати за кордон”. Я шукала людей, які вже виїхали, щоб вони розповіли свої історії.

Фото: 3 ОШБр

Більшість статей вона написала сама і вмовила японське посольство оплатити три друковані видання. Бахмутський міський голова дав перше інтерв’ю. Здивовані жителі вітали повернення газети. 

Овчаренко знайшла довгострокову підтримку в проектах Fondation Hirondelle та Український інститут регіональних медіа та інформації, які протидіють російській пропаганді.

— Якщо місцеві ЗМІ зникнуть, на їхнє місце може прийти російська дезінформація, і ми бачили, як це розділяє спільноти, — сказала Сабра Айрес, іноземна кореспондентка в Україні та медіа-наставник.

Так газета Вперед знайшла нове призначення, а свіжі випуски потрапляли до рук місцевих через волонтерів, які привозили їжу та ліки до тоді ще неокупованого міста. 

Останній випуск Вперед, який потрапив до Бахмута, розповсюджували військові у березні 2023 року. Битва стала настільки небезпечною, що цивільні групи допомоги більше не допускалися, але солдати все ще хотіли, щоб жменька мешканців, що залишилися, отримала контакт з навколишнім світом. 

Читати на тему

Якщо Україна паде — буде Третя світова: історія американця, що загинув під Бахмутом

Доброволець зі США загинув на війні в Україні, тепер його мама продовжує боротьбу сина за Україну.

Згодом Росія захопила залишки Бахмуту, а Світлана Овчаренко підготувалася до нової ролі. Газета є зв’язком для багатьох переселенців. Це повертає відчуття причетності до людей, які втратили все.

Вперед задокументувала життя Бахмута з 1920 року, переглянувши різні назви міста та форми власності: війни та вторгнення зі сходу та заходу, переміщення влади між Києвом і Москвою та інше.

Заснована як російськомовна газета Пролетар Артемівська, вона стала приватною у 2000 році. Останнє російськомовне видання вийшло 23 лютого 2022 року, напередодні вторгнення.

Фото: редакція газети Вперед

Підписка та реклама, які тоді підтримували газету, більше не життєздатні, і поточне фінансування Овчаренко скоро закінчується. Знак питання над майбутнім газети перегукується з більшими питаннями про місто та людей, яким вона служить.

— Ми не хочемо бути розпущеними та зникнути без знаку як папір і як спільнота, — каже головна редакторка. Майбутнє міста, навіть якщо воно буде звільнене від російського контролю, є складним і емоційним питанням навіть для людей, які його найбільше люблять.

— Можливо, є сенс побудувати інше місто, назвати його новим Бахмутом, в іншому місці. З іншого боку, якщо вони якимось чином відбудують Бахмут на старому місці, ми повернемося назад, тому що він унікальний і особливий.

Зараз газета відстоює права своїх містян у різних площинах. А ще не дає втратити відчуття приналежності до Бахмута, не забути, хто ти є.

Можливо, найближчим часом ми не побачимо відбудування міста, але Бахмут існуватиме доти, поки існують люди, що бережуть в серці любов до рідної домівки. 

А детально про бої за місто-фортецю розповідав полковник Павло Паліса. Його історію можеш знайти у нашому матеріалі. 

Фото: 3 ОШБр, редакція газети Вперед 

Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!