Доньку боявся обійняти… Українці повертаються з полону з жахливими хворобами

Гангрена, короста або сухоти — це діагнози, про які у світі можна почути дедалі рідше, і водночас з якими часто повертаються з російського полону українські захисники. Щоразу під час обмінів лікарі оглядають захисників перш ніж ті підуть обіймати рідних.

І самих лікарів, і учасників переговорної групи вражають хвороби, з якими повертаються українські військові. Хлопці розповідають, що в російських тюрмах їх намагаються лікувати, але методи такого лікування часто лякають.

Кореспондентка ТСН Мар’яна Бухан зустрілася з морпіхом Олександром Савовим, який виходив з Азовсталі у почесний полон, де його заразили туберкульозом. Він змінив уже три медичні заклади й продовжує лікування.

Полонені повертаються важкохворими

— Рани на ногах, лімфостаз… Нервові закінчення відбиті повністю, — розповідає боєць про свої травми.

Служити в морську піхоту Олександр пішов ще у 2015 році. На початку повномасштабного вторгнення морпіхи 36-ї бригади базувались на заводі Ілліча в Маріуполі. В якийсь момент окрема група вирішила повз блокпости росіян заїхати на Азовсталь на підмогу азовцям. І врешті зробили це без жодного пострілу.

Я вивозив поранених. Повна машина в мене була. Ми їхали через російський блокпост, а вони пʼяні були, чи що. Ми їм: “Привіт, мужики!” — Вони “Привіт!”. Помахали нам. І без жодного пострілу проїхали, — пригадує чоловік.

Про місяць на Азовсталі він майже не згадує, а все, що було потім у полоні, його досі лякає.

— “Прийомки” — оце найгірше. Ти виходиш з машини, заходиш в приміщення, роздягаєшся догола — і пішов. Проходиш лікарів, ДНК беруть, відбитки, купають, стрижуть тебе, вдягають.

І в цей момент відбуваються побиття, електрошокери, поки ти голий бігаєш, — згадує жахи полону Олександр.

У березні, під час обміну полоненими, його чекала донька Анастасія. Побачила тата, підбігла обійняти, а він боявся відповісти взаємно — весь у виразках, зі свербежем.

Читати на тему

Тебе відбивають як котлету: відверта розповідь про полон у Таганрозькому СІЗО №2

Вони просто б’ють, не питаючи, — Михайло Чапля про полон у Таганрозькому СІЗО №2 .

Як будувати майбутнє після полону

Пізніше з’ясувалось, що у нього не лише шкірні захворювання. Росіяни повернули бійця з туберкульозом. За його словами, у полоні його ніби лікували, але було таке враження, що над ним експериментували.

— Через кожен місяць робили флюорографії, штук шість чи сім за рік, — пригадує Олександр.

Зараз він про плани на майбутнє не думає. Надто через те, що після боїв за Маріуполь та майже трирічного полону він ще й залишився без грошей.

Його донька розповідає: за півроку до повномасштабного вторгнення батько одружився, а вже за місяць шлюб розпався. Але офіційно вони не розлучилися, і дружина, каже Настя, цим скористалась.

Вона всі виплати, грошове забезпечення, яке мав отримувати батько, сама отримувала, — розповідає донька.

Але Олександр радіє, що з полону його чекали найрідніші: донька і мати. Анастасія останні роки робила усе можливе, щоб визволити тата, і навіть стала співзасновницею Асоціації морських піхотинців, що допомагає родинам полонених і звільненим.

— Нам ще є над чим працювати й ще дуже багато роботи попереду. Маємо повернути кожного, — наголошує Анастасія.

Раніше ми розповідали тобі історію азовця, який пережив жахливий полон у Донецькому СІЗО. Про мило та шнурки замість їжі — в іншому матеріалі.

Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!