Ірис — це не лише назва квітки чи німецького комплексу ППО. Це ще й псевдо командира батальйону 24 ОМБр. Чоловік вже 15 років на службі, але за увесь цей час не полюбив розповідати багато про себе чи свої подвиги.
Більше говорить військовий про своїх підлеглих та без перебільшень називає деяких з них справжніми героями. Наприклад, дуже вразив командира кулеметник, який лишитись віч-на-віч з ворогом, щоб прикрити відхід свого підрозділу.
Йому неодноразово давали наказ відійти, якщо він лишився один, але той всього лише відповів, що йому важливіше зберегти особовий склад.
Навіщо відходити, якщо можна зменшити наші втрати вдвічі, — говорить підлеглий Іриса.
Командир розповідає, що його підлеглий двічі так рятував не одне життя своїх побратимів, жодного разу не полишав свій кулемет, вже тричі був поранений, але сподівається повернутись на службу.
Я вважаю, що це дійсно героїчний вчинок.
Ірис і сам неодноразово був на межі небезпеки, оскільки вважає, що командир має бути завжди з підлеглими.
Тому задля ефективного командування, чоловік вважає, потрібно попри усі труднощі вміти підбадьорити усіх та бути поряд.
Зберегти керованість підрозділу вдається, коли тебе особовий склад весь час бачить.
І така відданість неодноразово грала важливу роль на полі бою. Коли траплялись несподіванки, доводилось діяти нестандартно, а отже потрібна була й довіра особового складу.
Ірис розповідає, як одного разу ворог прорвав оборону його підрозділу — і він разом з підлеглими фактично опинився в оточенні. Тому, щоб врятувати своїх людей, довелось вигадувати нові правила ведення боїв.
Так, вночі командир відправив один танк у вогневу засідку. І коли противник пішов у наступ, вдалось знищити три танки та один БТР ворога. Таким чином, він прикрив вихід 47 українських військовослужбовців з оточення.
І це не єдиний раз, коли ворог був так близько і здавалося шансів на порятунок немає. Ірис розповідає, що фактично, його підрозділу за три чи чотири дні довелось двічі виходити з оточення.
Везіння завжди має бути, але якщо з розумінням не підходити, то і воно не допоможе.
Одного ж разу, коли противник вирішив піти на прорив та заскочив у траншеї, де був підрозділ Іриса, небезпека буквально дихала у спину. Однак завдяки професіоналізму українських військових та вдалому командуванню, противник лише зазнав чималих втрат.
Скільки точно противників тоді загинуло, складно сказати, але точно пам’ятаю, що сім осіб взяли у полон. Пізніше виявилось, що вони проводили терористичні акти в Сирії.
Ірис впевнений, після цієї війни вже ніхто не захоче назвати росіян братами. А поки він та його підлеглі готові боротись з тими, хто так мріяв знищити нас, водночас постійно декламуючи проповіді про сімейні стосунки між народами. Тому допоки не настане мир, Ірис буде продовжувати боротись.
Я через це і йшов в армію, щоб у нас вдома була безпека. За нашу українську націю є кому стояти.
На обороні країни стоїть і молодь. Йому лише 22 роки, але він знає, як захищати Україну. Читай історію українського бійця на псевдо Павук про війну.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!