Військова лікарка Руда розповіла про боротьбу зі смертю на фронті

Фото Facebook

Ні з чим не порівняється відчуття, коли ще пару секунд тому всі думали, що людина загибла, а виявилось — боєць дихає, хоч і має тяжке поранення. Таким досвідом ділиться військова лікарка Руда у відео на You-Tube-каналі ССО.

Після цього медикиня завжди каже своїм побратимам, аби виконали свою головну задачу — довезти до неї бійця живим. А далі — вона розбереться.

Колись дуже-дуже давно мені мій вчитель, скажімо так, сказав, що один живий медик може врятувати 100 поранених. Один мертвий медик не врятує 100 поранених, і ще треба буде ресурс, аби рятувати його.

У медицині Руда давно. Спочатку здобула медичну освіту, потім підписала контракт у 2017 році під час вступу у військово-медичну академію. Три роки там провчилась. А у 2020 році потрапила в 73-й центр ССО як лікар.

Каже, працює з усіма, у кого є поранення. Тому іноді оригінально звертається до усіх, кого зустрічає: “Контужені, осколочні та всі, хто тільки можна”.

Перед кожною задачею, говорить, усі вступають у взаємодію: визначається місце роботи кожного підрозділу та точка, звідки буде проводитись евакуація. Пораненого можна привезти туди 24/7.

За словами Рудої, на поранення кожен боєць реагує по-різному. Адже хтось може мовчати та не видавати емоцій, навіть коли має ампутацію та ще не отримав знеболення. А когось найменше поранення може змусити кричати що вистачить сили.

Деякі бійці питають Руду, чому медики роблять так боляче пораненим, якщо бачать, що тим і без того погано.

А я питаю, чи хоч один з них ставав на моє місце. Коли знаєш, що бійцю боляче, втім треба спеціально зробити йому ще гірше, аби допомогти та врятувати йому життя. От як мені з цим відчуттям?

А ще додає, що якщо болить, то значить боєць живий і те, що зараз приносить стільки страждань, наприклад нога, ще зможе функціонувати.

Читати на тему

Рятувала життя військових вагітною! Історія медикині Олександри зі 128-ї бригади ТРО

Дивись історію лікарки Олександри, яка майже всю вагітність провела на роботі на стабпункті.

Тож така тактика допомагає Рудій рятувати чимало життів як побратимів, так і цивільних. Найбільше запам’ятався випадок, коли довелось оглядати малюка, чия мама була змушена закрити його своїм тілом, щоб врятувати. Так вона зберегла його життя ціною власного.

Це було взимку, коли Руда працювала на Херсонському напрямку й до військових звернулися місцеві жителі з проханням допомогти чотиримісячному немовляті. Про хлопчика після загибелі матері дбала її сестра, навіть намагалась евакуюватись з дитиною. Але російські окупанти не дозволили й поселили її з малюком у місцевій лікарні.

Наші хлопці поїхали серед ночі, забрали їх з тієї лікарні з іншого населеного пункту. Мій командир підійшов, запитав чи зможу я оглянути дитину. Кажу, звичайно.

Лікарка під час огляду виявила рану на голові та на вказівному пальчику на нозі, після чого одягнула його та походила з ним вулицею.

Попри те, що хлопчик, зі слів сестри його матері, плакав усі три доби, не спав та не їв, поки вони разом перебували в лікарні, Рудій вдалось знайти до нього підхід, аби вони нарешті трохи заспокоївся.

Я йому розповідала про те, що в нашій країні війна, що його мама загинула, однак його люблять, в нього є батько й тітка.

Руда каже, що хотіла б, аби люди відчули всю важкість, складність не лише її роботи, а саме війни в нашій країні, яка продовжується щодня. Що бойові дії забирають чимало життів та приносять ще більше поранених. А це — надзвичайно висока ціна за те, що настає новий день в тилу.