46 днів тримав позицію у ворожому тилу без їжі та води: історія військовослужбовця Тихона

Українські військові боронять нашу країну та людей у надскладних умовах. Кожен та кожна з них, йдучи на завдання, усвідомлюють: можуть не повернутися звідти.

Та які б перешкоди не виникали, у цих сталевих людей є неймовірне бажання жити та дійти до кінця. Так, боєць 22 окремої механізованої бригади Володимир Гудім на псевдо Тихон під час боїв під Бахмутом залишився сам на позиції — і тримав її 46 днів.

Як це було, як Тихону вдалося вижити та про що говорить зараз — показали в Армія TV. Ми ділимося найцікавішим з тобою.

Єдиний з підрозділу, хто вижив

Ця історія здається неймовірною: Володимир Гудім 46 днів самотужки воював та виживав на захоплених ворогом позиціях під час боїв під Бахмутом.

— 30 жовтня ми заходили, десять людей, трьома групами. Напівдорозі третя група потрапила під приціл ворожого дрона, всі військові отримали поранення, та, на щастя, вижили. На другу ніч була спроба ДРГ зайти, вони закинули гранату — був один 200-тий, — розповідає Тихон.

Наступної ночі до українців знову зайшла ДРГ, і хоч її знищили, загинув іще один боєць.

Побратими Тихона наступного дня пішли по воду та не повернулися. Його радіостанція розрядилася, зв’язку зі своїми не було. Тихон ховався від дронів, тому знайти його не могли й ЗСУ вважали військового зниклим безвісти.

Тим часом росіяни пішли в атаку та пройшли позиції Тихона. На початку листопада чоловік опинився в оточені, у тилу ворога.

Окупанти іноді застрибували до нього в окопи, щоб мародерити, але український військовий їх відстрілював.

— Заскочили двоє, в темряві, напевно, не роздивилися форму. Почали, як зазвичай, до речових мішків — мародерити. Я виліз через другий вихід, кинув їм гранату, оббіг окоп та чергою добив.

Серед речей росіян Тихон знайшов блокнот. Їхні сторінки вирвав й відтоді почав вести невеликий щоденник, в якому коротко описував події дня. На одній зі сторінок він написав:

9.11.23. День минув. Думав, наші підуть у контрнаступ, але поки що тиша, лише працює арта, бувають прильоти поруч. Бʼють і свої, і росіяни.

Протягом наступних днів окупанти раз по раз застрибували в маленький окоп поруч із тим, де був Тихон. Він знищував ворогів, але ті й далі сунули туди, неначе їх тягнуло магнітом.

Через тиждень їжі уже не залишилося. Чоловік збирав дощову воду, коли та була, а коли можливості не було — пити доводилося і власну сечу.

Читати на тему

Розумів, що лишився без рук, але жити хотілося! Історія нацгвардійця про боротьбу за своє майбутнє

Нацгвардієць Василь Зеленевич втратив на фронті обидві руки. Тепер чоловік мріє про, здавалося б, банальне — взяти в руку ложку та самому поїсти.

Вихід з оточення

19 листопада у записнику зʼявився запис: Вирішив виходити з оточення. Наших не дочекався. Вночі піду, а там — як Бог дасть. Амінь.

Тоді Тихон ще не знав, що українські військові вже минули його і пішли вперед.

Через незнання місцевості чоловік заблукав, тож знайшов іншу посадку і залишився там.

21.11.23. Літають дрони. Чиї — не знаю. На слух — наші недалеко, 1,5 км.

Вже наступного дня Володимир Гудім потрапив у бойове зіткнення, де отримав поранення. Медичної допомоги він не міг отримати, тому втратив палець на руці та стопу.

— Одного я застрелив одразу, а інший встиг застрибнути у бліндаж. Під час цього бойового зіткнення я відчув удар в руку. Подивився і побачив, що палець — висить, — розповідає військовий.

Після поранення він пробув на позиції ще місяць, та щоденник продовжував писати — лівою рукою. Два тижні чоловік взагалі не міг встати через отримані травми, та чув, що довкола ходять люди. Четвертий тиждень він пробув без їжі.

— Коли вже було неможливо, я вирішив просто вийти та лізти в поле. Вилізу, не вилізу — це вже справа третя.

Одного дня він почув стрілянину, що була схожою на зачистку. А тоді йому сказали виходити. Коли побачив перед собою військових України, запитав, як впізнали його — військові відповіли, що через приціл побачили на шапці чоловіка тризуб.

Саме тому і не стріляли по мені! Я так зрадів, повірте! — зі сльозами каже чоловік.

А ще зізнається: він міг вийти на тиждень раніше, однак боявся, що навколо окупанти: бо військові між собою розмовляли російською.

Чоловік вижив та зараз перебуває в лікарні. А ще додає, що бойовий дух у нього нікуди зник і він обовʼязково повернеться, якщо буде така потреба.

Повернення наших захисників додому живими — ось пріоритет України. Щемливу історію двох закоханих, що боронили Маріуполь та опинилися у полоні, ми розповідали тобі раніше.

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.