Україну захищають тисячі жінок та чоловіків. Ми розповімо історію Аліни Гордєєвої, яка до початку війни працювала менеджеркою з управління у фармацевтичній компанії. Але зараз змінила професію і стала санітарною інструкторкою та розвідницею.
Як вирішила піти на фронт
Аліна розповіла, що рішення ухвалила миттєво і без вагань.
Я пішла добровольцем на фронт ще 2014 року і потрапила до ЗСУ по мобілізації. За рік уже була демобілізована, повернулась на свою цивільну роботу.
І коли 23 лютого була оголошена мобілізація оперативного резерву першої черги, я одразу пішла у військкомат дізнатись, що там і як. Не вагаючись, повернулася до себе у підрозділ. Не хочу називати, який саме, скажу коротко — це розвідка. Наразі наш підрозділ перебуває на півночі країни.
Родина Аліни поставилася до такого рішення з розумінням та підтримала його одноголосно. В її сім’ї питання війни обговорювалося ще з 2014 року. Сумнівів у тому, що вона буде масштабною, не було.
Те, що люди називали її ООС, АТО — вона від цього не переставала бути війною, вона тривала просто десь далеко від Києва, Львова та інших мирних міст. 24 лютого війна прийшла і в ці мирні міста.
Аліні — 35. Вона має батьків, брата та дівчину. Її близькі знали, що вона піде їх захищати. Дівчина Аліни наразі допомагає шити білизну жінкам-захисницям, адже її просто не видають, тому попит шалений.
Про роботу на фронті
Жінка усвідомила своє місце на війні, бо її вразила нахабність росіян. Військові сусідньої країни скидають бомби на цивільні міста, інфраструктуру та людей.
Вона ділиться про свою роботу на фронті:
Моя робота — це медичне забезпечення підрозділу. Я проводжу як маленькі маніпуляції (таблетки, уколи), так і супровід в госпіталі.
Також Аліна займається навчанням підрозділу тактичної медицини, забезпеченням усіма необхідними засобами, аптечками, ліками й у випадках бойових дій — медичною евакуацією.
Аліна розповідає, що найболючіше — забирати поранених з передової. Найгіршим називає момент, коли треба дивитися матері загиблого в очі.
Жінки на фронті
З 2014 року жінок на фронті значно побільшало, каже Аліна. Вони обіймають посади від штабних до бойових. Зв’язківки, аеророзвідка, снайперки та багато інших.
У підрозділі нас немало, і ставлення до жінок нормальне, немає дискримінації. Якщо є бойовий наказ — ми його виконуємо. У наказів гендеру немає.
Про українську жінку Аліна говорить, що вважає її найсильнішою. Адже вона дивиться ворогу прямісінько в обличчя, не опускає рук. Дякує всім захисницям, що виконують свої військові завдання.
Українська жінка — це основа всього, тому що українська жінка може “витягнути” те, чого не може зробити чоловік.
Раніше ми розповідали історію чернігівчанки Вікторії, що народила під час боїв за Чернігів.