За життя людина збирає багато спогадів, які викликають прилив щастя, радості, натхнення, а іноді суму, відчаю та злості. За 33 роки незалежності Україна теж назбирала їх чимало. Деякі ми згадуємо з теплом, а дещо воліли б забути назавжди. Та з цих спогадів складається наша різноманітна та складна історія.

У день народження України не хочеться згадувати погане. Останні кілька років ми постійно говоримо про жахливі події, але часто забуваємо про речі, які дають сил йти далі. 

Речі, при згадці яких на очах кожного українця з’являються сльози гордості та вдячності, що серед усіх місць на планеті нам пощастило народитися саме тут — у країні сміливців, для яких боротьба за свободу стала місією не одного десятиріччя. 

Vikna.tv зібрали десять причин пишатися тим, що ти українець або українка. Гадаємо, кожен з нас має і особисті причини для гордості. Згадуй про них, щоб додати сил у скрутну хвилину, витримати всі негаразди та врешті досягнути перемоги.   

Десять причин пишатися тим, що ти українець

Ліквідація наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 

1986 рік. Світ постав перед реальною загрозою якщо не загинути, то точно постраждати під радіоактивною хмарою. Фатальна помилка радянських інженерів коштувала сотні, а може й тисячі життів ліквідаторів, лікарів, рятувальників, пожежників та простих людей. 

А що трапилося б з людством у довгостроковій перспективі, якби пожежа з четвертого енергоблока перекинулася на інші?

За даними міжнародної організації Лікарі проти ядерної війни, лише у Європі, яка не була епіцентром аварії, нарахували близько 10 тисяч випадків вроджених патологій у новонароджених. Їх напряму пов’язують з Чорнобилем і тим впливом, який на розвиток плоду справила радіація. 

Та якби не українці, що ціною своїх життів зробили все, аби зменшити потенційну загрозу, ми могли б впевнено помножити це число на 10, або навіть на 100. І не лише народжених з патологіями дітей, а й загиблих, людей з невиліковними хворобами та з інвалідністю.

Забруднення навколишніх ресурсів стало б критичним. Бо аварії на одному блоці вистачило, аби перетворити 50-кілометрову зону навколо станції в пустку з отруйним повітрям, водою та ґрунтом.

Пожежі та руйнування всіх енергоблоків одночасно зробили з України та більшої частини Європи локацію з комп’ютерних ігор про постапокаліпсис. 

Але цей сценарій не справдився, і причиною тому — хоробрість українських людей, які протистояли небезпечній атомній навалі у звичайних протигазах та тонких рятувальних костюмах. Декілька секунд, проведених біля цього джерела смерті, назавжди зруйнувала їхні тіла. 

Але сьогодні ми маємо змогу жити, боротися і перемагати тільки тому, що більш як 30 років тому інші українці, чоловіки та жінки, віддали за це своє життя.   

Революція гідності — зима, що стала переломною 

Маленька іскра, що запалила серця кількох десятків людей у листопаді 2013 року, стала справжнім полум’ям вже у лютому 2014. Це не була перша революція для України, однак саме тієї зими щось назавжди змінилося всередині кожного з нас. 

Революція гідності — не просто боротьба за європейські цінності та демократію, з диктатурою Януковича або законами, що принижували людську гідність. Це виклик проти більшого ворога, який через різні обставини та людей отруював наше життя. 

Саме тоді ми вперше дали зрозуміти Росії, що всі її сподівання зробити з нас одну зі своїх колоній марні. Ми остаточно відокремили себе від низки інших пострадянських республік, які не наважилися на боротьбу, та проголосили повну свободу.  

Тоді ще ніхто не знав, яку ціну доведеться заплатити за цей крок. Що Росія не зможе миритися з повною втратою України. Але розуміння, за що ми стоїмо, додало нам сміливості на київських вулицях, а потім і у містах Донбасу. Воно підживлює нас і сьогодні на півдні та сході країни. 

Оточені, але незламні: оборона Азовсталі 

Невеличкий шматочок колись великого заводу з виробництва сталі став останнім притулком українських оборонців у Маріуполі. Вони відважно трималися за його руїни, дбаючи про поранених та тих цивільних, що не встигли або не змогли залишити місто. 

Протягом декількох місяців і аж до 16 травня, коли воїни почали евакуацію за наказом керівництва, вони захищали цей клаптик землі, що залишався підконтрольним Україні. З нього ж намагалися відвоювати те, що вже захопили росіяни.

Хоч перевага явно не була на боці України, а кільце окупації стискалось навколо Маріуполя, оборонці вперто продовжували свою боротьбу. 

Масштаби операції вражають. Заблоковане окупантами місто не мало жодного джерела провізії та підкріплення. Задачу з оснащення військових всім необхідним взяли на себе відважні пілоти гелікоптерів Мі-8 та Мі-24. 

Для багатьох з них ця операція була останнім, що вони робили у своєму життя. Подеколи росіяни збивали гелікоптери, а пілоти гинули, так і не діставшись пункту призначення.

Вони знали про всі ризики. Знали й про те, що політ може стати останнім. Але на них чекали сотні людей, а варіанту кинути їх напризволяще не було в їхній системі координат. 

Як потім розповідав командир Азову Андрій Білецький, з кінця березня 2022 року під керівництвом ГУР відбулося п’ять успішних спроб доставки гелікоптерами підкріплення, озброєння, ліків та іншого найнеобхіднішого захисникам Маріуполя. 

Підкорення Оскару: як ми довели всьому світову свою майстерність у кіно

Український кінематограф ще досі оговтується від нестачі фінансування та багаторічної експансії російського продукту. Але говорити про його повний занепад було б неправильно, враховуючи, що ще у минулому столітті ми показали — нас не можна списувати з рахунків. 

Американська дизайнерка одягу українського походження Варвара Каринська стала володаркою Оскару ще у 1949 році за костюми до стрічки Жанна д’Арк. У 1952 році вона отримала ще одну номінацію за роботу над фільмом Ганс Крістіан Андерсон. 

Співачка Квітка Цісик стала лауреаткою нагороду за пісню You Light My Life Up у 1978 році.

Актор Джек Пеланс, який при народженні отримав ім’я Володимир Палагнюк, отримав Оскар за роль другого плану у комедійному вестерні Міські піжони.  

Акторка Віра Фарміга була номінована за найкращу роль другого плану у фільмі Вище неба 2009 року. І, нарешті, у 2024 році впевнену перемогу вже незалежній Україні принесла документальна стрічка 20 днів у Маріуполі Мстислава Чернова.   

Україна — перша демократична держава Європи 

Хтось скаже, що це доволі самовпевнена думка. Адже Україні у сучасному вигляді лише 33 роки, а інші держави існують набагато довше. Однак перші паростки демократії виросли у нашому суспільстві кілька століть тому.  

В той час, як у Європі панував феодальний устрій і простим людям доводилося мріяти про рівноправність аж до XIX століття, Запорізька Січ розвинула гарну звичку — обирати голову шляхом голосування. 

Кошовим отаманом міг стати будь-хто, якщо він набере достатню кількість голосів. Якщо через рік після обрання він не демонстрував успіхів у керуванні, його так само легко могли зняти з посади. 

Не зайвим буде згадати славнозвісну конституцію Пилипа Орлика — перший подібний документ у світі, який з’явився раніше за європейські та американський аналоги. Вона визначала права та обов’язки громадян та політичних діячів, зокрема гетьмана. 

Це свідчить, що жага українців до демократії — не спонтанне рішення, не спроба вгодити західним настроям, як стверджують пропагандисти. Це стиль життя, традиційний устрій та єдина форма взаємодії, яку ми вважаємо правильною для себе. 

Тільки у нас в Україні такі жінки! 

Бути жінкою завжди було непросто. Але війна в Україні помножила на два всі труднощі та перепони, що трапилися з нашими жінками. І викрила красу не лише зовнішню, а й внутрішню. Зробила їх ще більш мужніми та стійкими, ніж раніше. 

Вони чекають своїх чоловіків з війни, знаючи, що дехто з них, на жаль, може відправитися туди в один кінець. Продовжують підтримувати їх, не забуваючи про родини та себе. Вони виховують дітей під уламками ракет і дронів, що сиплються на голови. Вони працюють і у тяжкі часи відкривають рекордну кількість ФОП, руйнуючи стереотипи. 

Українки стають до захисту країни зі зброєю руках. На рівні з чоловіками вони обороняють наш спокій ціною своїх життів. Постійно волонтерять, лікують, підтримують, допомагають, рятують життя. 

Вони зустрічають ворога з погрозами про соняшникове насіння та застереженнями про відьом. Вивозять дітей від небезпеки за кордон самотужки, а на чужині стають на ноги та забезпечують їх всім необхідним.

І не забувають приділяти час собі: знаходять віконечка для манікюру, час для шопінгу, розвиваються у хобі, вчаться, опановують нові професії, змінюються під нові обставини. 

Наші жінки живуть у постійному страху та долають перешкоди. Але це не вплинуло на їхню самовідданість, мудрість, розум, любов до рідних та світу.

Війна не зруйнувала їхніх найкращих якостей, натомість розкрила те, що ховалося багато років за завісою мирного життя. Навчила їх поєднувати різні сфери життя та встигати все, при цьому не втрачаючи себе.    

Наша боротьба надихнула світ 

24 лютого 2022 року низка експертів з посиланням на таємні переговори міжнародних лідерів стверджувала, що за різними сценаріями існування України протримається від 48 до 72 годин. Але сталося те, що шокувало й увесь світ, і у певному сенсі самих українців — Київ вистояв, а бліцкриг РФ завершився невдачею. 

Самовіддана боротьба українців відкрила світові очі на можливість перемоги України у цій війні. Це надало сміливості найбільшим скептикам і перевісило чашу терезів у нашу користь. Один за одним країни почали активніше надавати різну допомогу. 

Європа з перших днів війни прийняла мільйони українських біженців, щороку продовжуючи їхнє перебування. Країни ЄС та США закрили свій повітряний простір для російських літаків.

Було ухвалено понад десять санкційних пакетів, що обмежили економічні можливості росіян.

Однак найбільшою перемогою стала масштабна військова допомога. Переломними для першого року війни були турецькі Bayraktar, американські Himars, французькі Caesar та інша зброя. Зараз надійно захищають наш спокій установки ППО Patriot, а після тривалих переговорів нарешті реальністю для українського неба стали літаки F-16. 

Зброї більшає, а її специфіка також зазнає змін залежно від потреб фронту. Світ досі продовжує стояти разом з Україною. Про це не варто забувати тоді, коли ворог переконує різними способами, що нас “кинули та забули”.

Користуємося закордонним, але створюємо і своє 

Війна продовжується, а тому виробництво зброї та розробку новітніх технологій не можна ставити на паузу. Наші інженери безупинно вдосконалюють та реалізовують власні проекти. Це перші підмурки міцної та боєздатної армії, яка перемагатиме та застерігатиме ворога у майбутньому. 

Досягнення українського оборонпрому показують себе у реальному часі. Самохідна артилерійська установка Богдана проявила себе у битві за Зміїний, зробивши внесок у деокупацію острова.

ПТРК Стугна брав участь в обороні Донецького та Луганського аеропортів ще у 2014 році, а зараз продовжує тріумфальні удари по російських позиціях. 

Урешті решт, вже легендарний Нептун, який потопив флагман Чорноморського флоту РФ, морські дрони Sea Baby, створені у розпалі російського вторгнення та безпілотники MAGURA, які кошмарять катери й кораблі у морі — це надбання українських майстрів військової справи. 

Сміливість українських військових дивує

Армія — предмет гордості багатьох країн світу, та для українців у сучасних реаліях це не просто гарні чоловіки та жінки у формі. Вчора вони були звичайними людьми: вчителями, лікарями, бізнесменами, будівельниками, водіями тощо. За один день щире бажання відстояти своє перетворило їх на супергероїв. 

Вони відпустили руки своїх дружин, залишили прощальні поцілунки на чолі дітей та наостанок міцно обійняли батьків, щоб точно знати — їхні рідні спатимуть спокійно. Дехто з них повернувся до родин вже на щиті, але пам’ять про них житиме вічно в серцях українців. 

Наші військові блискавично визволили Київщину, Чернігівщину та Сумщину, коли більшість вважала, що ці землі втрачені надовго. Не дали ворогу взяти столицю, відстояли Харків та звільнили всю область від окупантів. 

Попри впевненість ворога, що “Росія тут назавжди”, нашим оборонцям вдалося повернути Херсон. Удари по Криму вже стали буденністю, а атаки по російських НПЗ вивели з ладу виробництво палива на 15-20% у 2024 році. 

Насамкінець сталося те, що вже назвали історичною подією та переломним моментом у війні — операція у Курській області, де Україна вперше пішла у наступ на російських територіях.

Наші військові викрили всю байдужість ворога до власних громадян, некомпетентність в укріпленні кордону, тож тепер мають важелі впливу на РФ.

Пишайся собою 

Якщо шукаєш десяту причину гордості за своє походження, сміливо подивися у дзеркало. Весь наш народ — достатня причина пишатися українською ідентичністю. Адже на наші плечі випала ноша, яку титанічно важко нести, а випробування вибивають землю з-під ніг. 

Ми бачили смерті та катування невинних людей на Київщині, Чернігівщині, Сумщині, Харківщині. Стали свідками нещадної блокади Маріуполя. Нам довелося побачити руйнування десятків міст на Донбасі, про існування яких тепер нагадують лише назви на карті. 

Ми боїмося за рідних та знайомих на окупованих територіях. Біжимо на інший кінець країни, а інколи й світу, рятуючи свої життя. Щоденно лягаємо спати з розумінням, що будь-яка ніч може стати останньою. Прокидаємося після безсонних тривожних ночей втомленими і йдемо на роботу. Наші діти навчаються в укриттях. 

Ми побачили багато жахіть, але все ж таки вистояли й продовжуємо існувати. Інколи всупереч, інколи під гнітом тяжких обставин. Ми стали живим нагадуванням світові, що ні життя у темряві, ні вибухи, ні смерть, яка ходить за нами по п’ятах, не може скорити наш дух. Тож пишайся собою і своїм народом. 

Протягом декількох століть Україна намагалася проголосити власну незалежність. Скільки насправді було спроб та чому стати вільними було так непросто ми обговорили з доктором історичних наук. 

Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!