Українці завжди були волелюбним народом і прагнули свободи та незалежності. Протягом усієї нашої історії можна простежити спроби створення власної держави. Чи не найбільше це питання актуалізувалося у 20-му столітті.
За одне століття Україна п’ять разів підіймалася на боротьбу за незалежність, і вийшло лише останнього разу. Але чому попередні спроби не мали успіху? Про це Вікнам розповів доктор історичних наук, професор та завідувач кафедри історії України Віталій Масненко.
Історик наголошує: перш ніж говорити про українську державність, треба зрозуміти загалом, що таке державність та її передумови.
Поняття “державність” свідчить про певну зрілість суспільства, яке спроможне самоврядно керуватися у політичній, економічній, соціальній та інших сферах життя.
До формальних передумов державності належить територія, на яку буде поширюватися політична влада, та населення, яке у модерному часі виступає як нація, громадяни.
З державотворчих ознак:
— У модерний час в України були проблеми з державотворенням, адже не вистачало кількох необхідних елементів, щоб утворити стабільну й довготривалу державу, — каже професор.
Віталій Масненко. Фото: ЧНУ ім. Богдана Хмельницького
Тому ми вирішили розібратися, чого не вистачало Україні, щоб проголосити незалежну державу раніше.
Історик пояснює: під час створення держави у цей період українські політики спиралися на історичну пам’ять. Наголошували, що країна створилася не на порожньому місці, а бере початок від києворуської та козацької державної традиції. Навіть символи держави мали історичне підґрунтя: тризуб князя Володимира, гривня — назва валюти.
Ілюстративне фото. Pexels
— Акт злуки був важливий, адже це була спроба подолати роз’єднання і підтвердити соборність України. Проте ця угода діяла не так довго — від кінця січня до листопада 1919 року. Пізніше шляхи наддніпрянських і галицьких політиків розійшлися. Це була одна з причин тодішньої поразки, — каже Масненко.
Він пояснює: Акт злуки був з ентузіазмом сприйнятий українцями, адже ідея соборності активно поширювалася з кінця 19-го століття.
Українська інтелігенція впроваджувала у масову свідомість ідею, що ми один народ, повинні об’єднатися та зруйнувати імперський кордон між нами. А іншою важливою причиною було те, що політики та військові розуміли — окремо ми не вистоїмо перед зовнішніми загрозами.
Фото: Український інститут національної пам’яті
Проте не вдалося зберегти державу та вибороти незалежність у цей період, адже елементарно не вистачало державотворчих елементів. Навіть сама тогочасна українська політична еліта не була готова. Нею стали історики, філософи, письменники, митці, які не мали належного політичного досвіду.
У західноукраїнських політиків був досвід парламентаризму, політичної боротьби, але їм також не вистачило сил. Не було також сприятливої міжнародної кон’юнктури — визнання з боку провідних держав-переможців у Першій світовій війні.
— За цей час масова свідомість людей піднялася.
Українці кардинально змінилися під час революції, вони справді стали українцями — українською модерною нацією, але цього виявилося недостатньо, щоб зберегти державність, — наголошує професор.
Це переддень Другої світової війни. Україна була розділена між чотирма державами: Наддніпрянська Україна була у складі СРСР, територія Галичини й західної Волині — у Польщі, Закарпаття — у Чехословацькій республіці, Північна Буковина і Бессарабія — у Румунії.
— Порівняно з іншими частинами України, на Закарпатті спостерігався найнижчий рівень української ідентичності. Місцеві українці називали себе русинами, хоча там було багато етнографічних груп.
Рівень національного усвідомлення був невисокий, — розповідає Віталій Масненко.
Він пояснює: на тій території існувало кілька політичних та культурницьких течій: москвофільство та українофільство. Чехословацька влада ставилася лояльно до обох напрямів.
Було кілька передумов проголошення Карпатської України.
— Частина України, яка була найменш готова до державності, отримала короткочасне вікно можливостей. Проте не могла закріпити отриманий шанс: свідомість мас ще недостатня, еліти української небагато, зовнішньої зацікавленості не було, — каже історик.
Віталій Масненко розповідає: після початку Другої світової війни, нападу на Польську державу 1939 року більшість західноукраїнських земель опинилася у складі СРСР. Для українських політиків це було неприйнятно, адже вони бачили, що і Німеччина, і СРСР є окупантами.
У цей період найбільшої активності набирає ОУН. Коли почалася війна між Німеччиною і СРСР, керівництво ОУН вирішило використати ситуацію. Це відкривало певний шанс, щоб реалізувати ідею української державності. Хоча варто зазначити, що в самій ОУН не було єдності, існувало два крила: бандерівці та мельниківці.
Перший конгрес Українських націоналістів. Фото: Wikipedia
— Акт проголошення державності 30 червня 1941 року — знаковий крок, щоб дати сигнал для українських політичних організацій та українців — має бути відроджена українська державність. Люди, які проголошували це, розуміли, що навряд чи німці на таке погодяться. Але цей крок був важливий.
По-перше, показати свою політичну позицію. По-друге, коли це робиться публічно — певний сигнал для тих, хто чекав, — розповідає професор.
Звісно, що німецька окупаційна влада на це не пішла, почалися переслідування, арешти та розстріли членів ОУН бандерівського крила. Проте мельниківці, які поводилися більш стримано, теж постраждали. Зокрема, чільні члени цієї організації були страчені у Бабиному Яру в Києві. З 1942 року ОУН створює Українську повстанську армію.
Це дає зрозуміти, що українці готові були боротися за державність не тільки словами, а й збройною силою. УПА продовжувала свою боротьбу до початку 1960-х років. Приклад УПА має відголос у сучасній українській армії та надихає наших бійців на відсіч повномасштабній російській агресії.
У цей час відродити державність значною мірою завадили зовнішні фактори, але Україна показала, що готова боротися.
Після закінчення Другої світової війни Україна продовжувала існувати як УРСР у межах СРСР. На той час ми отримали сучасні державні кордони. Віталій Масненко наголошує, що незалежність не впала на нас із неба. Це був довгий складний процес, який тривав не один десяток років та сприяв зростанню української ідентичності нашого населення.
Не варто забувати про те, що все 20 століття Україна боролася за незалежність та намагалася її проголосити. Створювалися різні політичні рухи, організації, інтелігенція намагалася протидіяти русифікації та відродити державність. У період 1989–1991 років відбувався процес національного пробудження українців, а СРСР доживав свої останні роки.
У містах і селах УРСР проходять мітинги протесту й акції, які допомагають відновити українську свідомість, зокрема перепоховання українських діячів, Ланцюг злуки, відзначення 500-річчя українського козацтва.
Живий ланцюг у Львові. Фото: ЦДВР
На чолі боротьби за незалежність стає Народний рух України, Товариство української мови, Меморіал, інші громадські організації. У Верховній Раді створюється Народна рада, яка об’єднала демократичних депутатів. А 16 липня 1990 року була проголошена Декларація про суверенітет.
— Відбувалася етнічна політизація українців. Вони, формально лишаючись ще громадянами СРСР, дедалі більше ставали українцями. Відповідно Акт проголошення незалежності не був випадковістю, адже ми за це боролися, — наголошує історик.
Можна сказати, що в цей період українці мали практично всі чинники державотворення: територія, громадяни та визнання держави іншими країнами.
Хоча світ і боявся розпаду такої великої ядерної держави, як СРСР, проте визнав Україну та почав будувати з нею відносини. Одними з перших країн були Польща, Канада та ті, де була найбільша українська діаспора.
Було зрозуміло: факт появи незалежної української держави змінює конфігурацію у світі, зокрема у Європі.
— Для європейських країн Україна була цікава, з одного боку, тим, що вона справді є захистом від непрогнозованої Росії, а з іншого — це був привабливий ринок для їхніх товарів, — каже Віталій Масненко.
Віталій Масненко навчався в аспірантурі та перебував у Києві під час становлення незалежності України.
— Настрої серед молоді були рішучі, було багато нового і несподіваного. Радо віталися перші ознаки демократичних змін. З іншого боку, було складно долати радянські стереотипи, які формувалися у попередні десятиліття. Це робилося покроково, адже сама суспільна атмосфера спонукала до цього.
Збільшувалася кількість людей, які виходили на мітинги, зокрема на Ланцюг злуки. Того дня у Києві на Володимирській вулиці було настільки багато людей, що вони ставали не в один ланцюжок, а три чи чотири. Відчувався надзвичайний підйом, приходило розуміння, що кардинальні зміни наближаються.
Проте, коли 19 серпня 1991 року відбувся путч, спостерігалася якась пригнічена атмосфера. Складалося враження, що все припиниться і почнуться репресії тощо.
На Майдан Незалежності (тоді ще — площа Жовтневої революції) вийшло зовсім небагато людей. Якщо раніше були тисячі, то тоді було кілька сотень. Проте перелом відбувся досить швидко. Заколотники буквально день – півтора мали домінацію, а з 21 числа в них почало все ламатися.
У людей різко змінився настрій: з падіння та розпачу з’явилися зліт та піднесеність, — згадує професор.
Здавалося б, українці не раз зазнавали поразки у спробах проголосити незалежність. Територія країни була поділена між різними країнами. Якби не наш дух та постійна боротьба, України могло б не бути. Але чому після поразок та відчаю українці знаходили сили відродитися та, як той фенікс, постати з попелу?
— Ми не можемо бути частинами населення інших країн. Це пояснюється особливостями формування психології українців. Є такі поняття, як колективне несвідоме, архетипи. Всі події тисячолітньої історії впливали на українців, — наголошує історик.
Віталій Масненко розповідає про теорію Великого кордону, який теж вплинув на формування психотипу українців.
— Як на мене, цей архетип був пов’язаний так званим Великим кордоном між осілим та кочовими світами.
У цьому просторі формується особливий тип людей, які, з одного боку, прилаштовані до екстремальних умов проживання, а з іншого, вони вбирають у себе багато елементів різних культур та цивілізацій.
Тобто в українській ментальності сполучені не тільки слов’янські елементи, а й іранські, тюркські, кельтські та інші.
На території України контактувало осіле землеробське населення та кочівники. Україна формувалася шляхом цих контактів та руху між кочовим та осілим населенням, — розповідає професор.
За його словами, це сформувало умовно два типи українців: “козаків” — людей, які намагаються займати активну позицію та протидіяти викликам, та “гречкосіїв/свинопасів” — людей, які намагаються знайти прихисток та вижити в екстремальних умовах.
Ілюстративне фото. Unsplash
На певних етапах історії у нас була достатня кількість людей козацького типу, вони об’єднували українців та знаходили сили протистояти викликам.
Його колега, доктор історичних наук та професор Юрій Присяжнюк, наголошує: в українців зараз прокинулося те козацьке, коли народ, армія та влада вирішили стояти до кінця у сьогоднішній війні.
На питання, у чому сила українців, Присяжнюк відповідає так:
— В українців неймовірне й недооцінене почуття свободи. Коли людина жива йде на вогонь, але не здається. Дуже добре його зобразив Рєпін. Навіть для порівняння картини Бурлаки на Волзі та Козаки пишуть листа турецькому султану… Це зовсім різні світи.
Сила України у неймовірній свободі, але це основа. Щоб далі це все спрацювало, потрібні люди.
Треба впорядкувати державне мислення. Має бути лідер, який поєднає у собі духовне, національне, історичне, культурне, політичне.
А Віталій Масненко додає:
— Свобода, волелюбність та ще один аспект — українці завжди знаходили можливість дати адекватні відповіді на будь-які виклики. А також вони можуть себе проявити в господарчому опануванні будь-якої частини світу, взяти до прикладу українську діаспору.
Також В’ячеслав Липинський колись сказав: українці мають два “історичні гріхи” — бездержавність та зрадництво. Отже, наша сила має проявитися у їх подоланні.
Сьогодні Україна святкує свій 31-й рік незалежності у доволі складних умовах. Вже півроку триває повномасштабна війна. Українці довели всьому світу, що готові боротися до кінця. Ми так довго виборювали свою незалежність! І більше не втратимо її.
23 серпня Україна святкувала День державного прапора. Раніше ми розповідали історію цього свята.
Фото: Вадим Чуприна
А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.