Книжковий шопінг саме зараз актуальний, як ніколи. По-перше, гроші з Є-підтримки можна витратити на книжки. По-друге, свято наближається, а отже, й одвічне питання “що дарувати?” По-третє, добігає кінця Національний тиждень читання.
Українські видавці підготували низку потужних бестселерів, про які говорить увесь світ, — їх не можна залишити без уваги. Ось п’ять рекомендацій, як зорієнтуватися у розмаїтті книжок і вибрати ту, яка підходить саме вам.
Собачий майданчик Софі Оксанен, Комора
Донорство яйцеклітин та сурогатне материнство — багатомільйонний бізнес, навколо якого розгортається ця історія. Місце дії — Україна та Фінляндія.
Жанр — ліричний детектив, де торгівля ембріонами вивчена й описана настільки детально, що місцями скидається на художній репортаж.
Україна — одна з небагатьох країн у світі з лояльним законодавством у питанні чужої допомоги з дітонародження. Тож багаті європейці та американці під виглядом туристів приїжджають сюди в надії отримати потомство. Як це працює? Де знаходять жінок, які на це погоджуються? Який життєвий бекграунд цих жінок? Як поводяться іноземці під час знайомства із донорками? Це страшно, цікаво і до болю реалістично.
У центрі драматичної оповіді про цинічний репродуктивний бізнес — дві українки. Найімовірніше, ви, як і я, до останньої сторінки не зможете визначити свого ставлення до них: від ненависті й презирства — до співчуття і любові.
Собачий майданчик — справжній атракціон емпатії, де немає “чорного” і “білого”, а є справжні люди зі своїми історіями, слабкостями, підлістю і прагненням щастя.
Читаючи Собачий майданчик, я була на 100% впевнена, що авторка має українське коріння. Вражає точність, з якою вона описує Донбас та Київ, українські села та прифронтові райони, навіть музичні вподобання українських персонажів.
Це мусить бути одна із нас. Але ні. Софі Оксанен має естонське та фінське коріння. Може, тому її українські персонажі підозріло часто їдять сало. Попри це кумедне кліше, Україна в оповіді настільки реалістична, що не віриться, ніби іноземці вдалося так тонко і правдиво її відчути.
Головні героїні Собачого майданчика — дві жінки. У них чимало дітей по всьому світу, завдяки яйцеклітинам, проданим іноземцям. Кожна з них по-своєму збожеволіла через бізнес, який став їхнім головним заробітком.
Історії обидвох розповідають нам про жорстокі 90-ті, принизливу бідність і корупцію, що перемелює людей, випльовуючи відчай і тваринний страх. На тлі конвеєру з репродуктивних угод, авторка майстерно прописує лав-сторі, бандитські розбірки й захопливі сюжетні повороти.
Дівчата, яких помилково перекачали гормонами. Дівчата, яким вирізали яєчники. Дівчата, яким випадково прокололи матку. Дівчата, які завершували донорську кар’єру з раком грудей. Дівчата, які ставали безплідними через ускладнення. У цій книжці багато юних дівчат. З бідних родин, з депресивних регіонів. Вони за безцінь ставали м’ясом у репродуктивних компаніях.
І попри низку художніх вигадок, як-от скибки сала в готельних міні-барах, ці дівчата тут, наче списані з медичних карток та поліційних протоколів. Щоправда, в них є душа. Бо книжка справді сильна.
Дофамінове покоління Анна Лембке, Лабораторія
Нон-фікшн про психологію задоволення у світі мікрокредитів, соцмереж, солодощів, алкоголю, наркотиків і лавандового лате.
Каюсь, я залежна від миттєвих насолод, і це псує мені життя. Наприклад, шопінг. Компульсивно згрібаючи купи непотрібних речей, я відтерміновую майбутній ремонт на невизначений час. Чи є проживання у затишній квартирі насолодою? Є. Чи здатна цю насолоду отримати? Ні.
Бо заощаджувати — означає відкладати задоволення, а я схильна до компульсивного споживання тут і зараз.
І знаєте що? Я така не одна, нас сотні мільйонів. Подякуємо за цю заспокійливу пігулку Анні Лембке — психіатрині, яка очолює Стенфордську клініку діагностики залежностей, і авторці бестселеру Дофамінове покоління.
Справжнім викликом для первісної людини був виснажливий пошук фігового дерева, знайшовши яке, можна було б зарядитися калоріями донесхочу, щоб не померти від голоду під час подальшої мандрівки.
Минула не одна сотня років. Неврологічні механізми обробки задоволення й болю залишилися переважно незмінними. А от асортимент об’єктів насолоди тепер охоплює стільки, що жоден фіговий сад і не мріяв.
Наш мозок бездоганно пристосований до світу нестачі ресурсів. Але його неврологічні механізми дають збій у світі, де ресурсів удосталь. Тож зараз нам потрібні якомога більші винагороди, щоб відчути задоволення, й дедалі менші травми, щоб відчути біль.
Фото: laboratoria.pro
Як нам виживати й досягати процвітання у новій екосистемі? Як виховувати дітей? Які способи мислення та дій будуть нам необхідні у 21-му столітті? Як уникнути компульсивного надспоживання?
Анна Лембке написала низку наукових праць про природу задоволення. Вона знайшла фантастичні способи переказати свої знання і втримати нашу спраглу до розваг увагу на своїй оповіді. Чого нас вчить про психологію болю і насолоди міф про Одіссея та Сирен? Які кейси з індивідуальної практики ідеально демонструють людську схильність до хворобливого споживання?
А як щодо “зефірного тесту”, в якому стенфордські науковці залишали дітей наодинці із зефірками, обіцяючи подвоїти порцію, якщо малеча деякий час не триматиметься ласощів? Ви навіть не уявляєте, скільки разючих трансформацій пройшов цей вірусний тест і що його результати розповідають нам про нас.
Усі ми схильні до перевантаження дофаміном. Це неминуче у світі кондитерських, кав’ярень, фаст-фудів, барів, мікрокредитів, торговельних центрів та Інстаграму.
Однак перевантаженість дофаміном послаблює нашу здатність відкладати задоволення. Тому я живу у квартирі без ремонту, але з повною шафою яскравих худі. І дякую Анні Лембке за уроки підтримання рівноваги між задоволенням та болем.
Бог на 60 відсотків, Ганна Улюра, Фабула
Звичайна людина здатна яскраво переживати почуття. Письменниця здатна максимально точно такі почуття описувати. Хороша письменниця здатна описувати почуття не лише точно, а й максимально дотепно та афористично. Ганна Улюра — хороша письменниця.
Знаєте, що спільного у солоній карамелі та есеях Улюри? Я б ризикнула сказати, що вони смачні, але цей епітет так часто вживають, описуючи тексти, що читачі починають плюватися.
Секрет у змішуванні протилежних смаків, від якого божеволіють рецептори. Улюра могла б запросто бути вірусною стендап-комікесою або авторкою сентиментальних романтичних історій, або суворою публіцисткою. Але вибрала усі три опції й заміксувала їх у своїх есеях.
До появи цієї книжки я знала Улюру-блогерку та Улюру-критикиню. Після — я познайомилася з Улюрою-подругою, яка за келихом вина на кухні міксує світлу печаль із цинізмом і гострим гумором.
— Коли ти підслуховуєш щось таємне в людині і в книжці, і в кіно, і де завгодно, — пише Улюра, — то розплачуєшся тим самим: відвертістю за відвертість.
Тому Бог на 60% дуже інтерактивна книжка, в тому сенсі, що в ній важливі не так самі есеї, як досвід власних рефлексій, які вони викликають.
Як бажає жінка. Правда про сексуальне здоров’я, Емілі Наґоскі, Клуб сімейного дозвілля
Сексу не було не тільки в Радянському Союзі, а й у традиції ставлення до жіночого задоволення, яка століттями культивується в любовних романах, мелодраматичних фільмах і навіть глянцевих журналах, що вдають, ніби піклуються про якість життя своїх читачок.
Перш ніж ми поговоримо про цю надзвичайно цікаву та корисну книжку, давайте погодимося з двома важливими твердженнями. Перше: секс — це природній і важливий процес як для чоловіків, так і для жінок. Друге: нема нічого поганого в тому, щоб максимум задоволення від цього процесу отримували не лише його учасники, а й учасниці.
Фото: yakaboo.ua
Жіноча сексуальність і природа жіночого задоволення так довго не була предметом ретельного вивчення та не відображалася у мас-культурі, що більшість інформації, яку ми з юності про неї отримуємо, — хибна.
Мільйони жінок вважають себе несексуальними, фригідними просто через те, що не розуміють, як насправді працюють їхні статеві органи.
Кіно пропонує нам здебільшого єдиний шаблон “вдалого статевого акту”, коли в реальності це лише одна з опцій і працює вона, зізнаємося чесно, рідко з однаковим результатом для чоловіка та жінки.
Як бажає жінка — книжка секс-педагогині Емілі Наґоскі промовляє до читачів та читачок максимально чесно та практично з позиції доказової науки.
Ви знайдете в ній як базові пояснення анатомії жіночих статевих органів, так і розвінчування міфів про те, як наші тіла збуджуються, як жінки досягають оргазму та коли культура нам бреше про природу задоволення.
Наґоскі використовує яскраві та зрозумілі метафори для ілюстрації фізіологічних процесів і описи історій пацієнтів, які звертаються до сексологів зі своїми проблемами. Не гребує навіть аналітичним розбором сцен із 50 відтінків сірого.
Вона заспокоює тривоги, вчить уваги до себе і прийняттю власного тіла та його потреб. Усе це у дружній та приязній манері, використовуючи максимально комфортний тон для розмови про тілесність, збудження та бажання.
Як бажає жінка стала бестселером за версією New York Times та перемогла в номінації Книжка №1 про жіноче здоров’я від Amazon. Цьогоріч Клуб сімейного дозвілля здійснив третє видання книжки в Україні.
Клара і сонце, Кадзуо Ішіґуро, Видавництво Старого Лева
Антиутопічна казка, в якій оповідь ведеться від імені роботки на ім’я Клара. Вона — машина, яка сприймає світ інакше, ніж люди, і переповідає дійсність крізь власну призму. Це дозволяє нам ставити під сумнів її слова або перевіряти її наївність, будуючи власну версію історії. Аж доки все не стане на свої місця.
Тоді ми залишимося наодинці з етичною дилемою, сильнішою за суттю і смислами, ніж будь-яка серія Чорного дзеркала. Хто не знає, це такий філософський серіал про виклики далекого майбутнього, який уславився рекордними рейтингами на Netflix, але не вартий і літери з-під пера геніального лауреата Нобелівської премії з літератури Кадзуо Ішіґуро.
Фото: yakaboo.ua
Головна героїня Клара — роботка, що володіє штучним інтелектом. Її історія розпочинається із магазину, де продаються різні версії таких самих розумних машин. Їхня місія — стати друзями людей-підлітків. Вони сконструйовані так, щоби дбати про своїх власників, виконувати їхні доручення, всіляко догоджати та рятувати від самотності.
Роботка Клара відрізняється від інших машин особливою проникливістю та здатністю до навчання. Вона швидше за інших обробляє нову інформацію та демонструє здатність до глибоких рефлексій і навіть емпатії.
Нарешті настає день, коли до крамниці приходять мати з донькою і купують Клару. От тільки нова власниця роботки — надто хвороблива і балансує між життям та смертю.
Ми звикли до однотипних історій про андроїдів у масовій культурі. Усі вони пропонують подібний наратив, де штучний інтелект або загрожує людям, або конкурує з нами за владу та ресурси.
Історія від Кадзуо Ішіґуро пропонує свіжий і неочікуваний погляд на взаємини “людина — машина”. Його версія майбутнього, де діти генетично коригуються, а суспільство жорстко розділене на класи, конструює інакший тип взаємодії зі штучним інтелектом, в якому робот перевершує людину зовсім не в тій сфері, якої ми за звичкою очікуємо.
Отже, роман про роботів насправді є романом про людей. А радше про те, що робить людину людиною.
Нагадаємо, раніше на Вікнах виходив сюжет про книгу польського журналіста Вітольда Шабловського, Як нагодувати диктатора.
Заради її публікації автор чотири роки подорожував світом, щоб поспілкуватися з кухарями кривавих тиранів 20 століття.