День українського кіно: фільми, які підкорили міжнародні кінофестивалі

Українська кіноіндустрія розвивається та приносить неймовірні плоди. Довгий час машина російської пропаганди заважала це робити.

Росія переманювала до себе акторів, режисерів, намагалася привласнити наших митців та їхню творчість собі, а також роками силкувалася переконати, що в Україні немає якісного кіно.

Проте нині українські фільми збирають нагороди на міжнародних кінофестивалях, а самих режисерів поважають за їхню роботу. Це якісне кіно, яке має сенс, після перегляду якого тобі буде, над чим замислитися.

10 вересня відзначається День українського кіно. Вікна взялися розповісти тобі про українські фільми, які здобули перемогу на міжнародних фестивалях.

Плем’я (2014)

Ця стрічка режисера Мирослава Слабошпицького дійсно унікальна. Вона вийшла у прокат у десятках країн та була представлена на понад 100 кінофестивалях світу, де отримала понад 40 нагород.

На Каннському кінофестивалі фільм виборов три нагороди: Гран-прі Тижня критиків, Нагороду одкровення, Нагороду від фонду Gan на підтримку дистриб’юції.

Стрічку розробили у співпраці з Нідерландами і зняли повністю українською жестовою мовою. Вона розповідає про молодого хлопця Сергія, який прибуває до інтернату для глухих. Він приєднується до кримінального угрупування Плем’я й закохується в дівчину Аню.

Донбас (2018)

Режисером стрічки став Сергій Лозниця. Фільм отримав приз на Каннському фестивалі за Найкращу режисуру у програмі Особливий погляд. Ба більше, картина стала фільмом-відкриттям конкурсної програми фестивалю.

Ця воєнна драма ґрунтується на відеороликах з YouTube, які були зняті на Сході України. Глядач може спостерігати ланцюг з 13 епізодів, які продовжують один одного та показують, що відбувалося в самопроголошених “ЛНР” та “ДНР”.

Мої думки тихі (2019)

Це дебютний фільм режисера Антоніо Лукіча, який відразу виборов кілька нагород. 2019 року він став лауреатом Карловарського фестивалю. Фільм отримав нагороду журі фестивалю у секції На схід від Заходу.

А вже у 2020 році стрічку назвали найкращим міжнародним ігровим фільмом на фестивалі Santa Monica Film Festival (США).

Фільм у жанрі трагікомедія розповідає про молодого не надто успішного звукорежисера. Тут йому усміхається доля, він отримує замовлення від клієнта з Канади — записати звуки рідкісних птахів, які водяться на Закарпатті. Герой вирушає у подорож, але не сам, а у компанії… своєї матері.

Атлантида (2020)

Ця стрічка перемогла у секції Горизонти Венеційського кінофестивалю та отримала звання Найкращий фільм, а ще — спеціальний приз журі у Токіо на міжнародному кінофестивалі.

Сюжет фільму дещо лякає. Він зображує перемогу України над Росією. Це добре, що ж може лякати? А те, що події фільму відбуваються у майбутньому — 2025 році. “Рік після закінчення війни”. 

Картина розповідає про деокупацію Донбасу, й події відбуваються там, але територія визнана не придатною для проживання.

У 2022 році почався повномасштабний наступ Росії, уряд уже оголосив обов’язкову евакуацію з Донеччини. Хочеться, щоб перемога була за нами, як у фільмі, але також хочеться, щоб усюди було життя.

Погані дороги (2020)

Стрічка складається з п’яти історій, які розповідають нам про життя людей. Усі вони об’єднані темою доріг. У фільмі зображується життя українців та військових на Донбасі під час війни Росії в Україні.

Режисерка Наталя Ворожбит презентувала свій фільм на Венеційському міжнародному кінофестивалі у 2020 році. Не перемогла, але отримала заохочувальну нагороду Веронського кіноклубу. А у 2021 році Наталя здобула перемогу в номінації Perspektive Junges Kino 2021 на кінофестивалі 5 озер у німецькій Баварії.

Із зав’язаними очима (2020)

Фільм режисера Тараса Дроні хоч і торкається теми війни, але не присвячений їй повністю. Річ у тім, що історія розповідає про спортсмена, який поїхав воювати на Схід.

Він не повернувся, і рідні думають, що він загинув. Його дівчина Юлія, теж спортсменка, намагається жити далі та заново закохується, але не може уникнути осуду від знайомих, тож полишає спорт. Тим часом мати головного героя отримує смс, що син живий.

У 2020 році стрічка Тараса Дроня була визнана найкращим фільмом конкурсу перших і других фільмів Варшавського кінофестивалю.

Уже 2021 року на Батьківщині Із зав’язаними очима отримав нагороду — приз ФІПРЕССІ за Найкращий український повнометражний фільм Одеського кінофестивалю.

Стоп-Земля (2021)

Прем’єра цієї стрічки відбулася не так давно, режисеркою стала Катерини Горностай. Фільм отримав нагороду Берлінського кінофестивалю — Кришталевий ведмідь у категорії Найкращий повнометражний фільм від Юнацького журі конкурсної програми.

Також стрічка отримала рідну нагороду — здобула Гран-прі на Одеському міжнародному кінофестивалі 2021 року.

Режисерка розповідає історію дорослішання підлітків, яку зображає через призму гри Підлога — це лава. Діти граються на майданчику, із закритими очима намагаються найти гравців. Якщо чують рух, кричать: “Стоп, Земля!”

Головними героями фільму є троє підлітків, які проходять через дорослішання. Вони мають проблеми з батьками, хоча у всіх родин різні методи виховання.

Бабин Яр. Контекст (2021)

Ця стрічка знята у співпраці з Нідерландами та стала найкращою документальною стрічкою на Каннському кінофестивалі у 2021 році. Фільм розповідає про трагедію 1941 року в Києві, коли німці масово розстріляли євреїв.

Режисер Сергій Лозниця не раз зізнавався, що довго цікавився темою Бабиного Яру. Коли він був дитиною, то щодня ходив через урочище, тож вирішив розповісти про цю трагедію.

Про Голокост за допомогою архівних кадрів з німецької окупації України.

Читати на тему

Щоб зняти, прожили це знову — чим вражатиме фільм про окупацію Київщини Область героїв

Дивись у нашому матеріалі про кінореконструкцію окупації Київщини — фільм Область героїв.

Чому я живий (2021)

Стрічка від Одеської кіностудії та режисера Вілена Новака здобула перемогу у категорії Найкращий режисер повнометражного фільму на Silk Road Film Awards Cannes. Проте це не єдина нагорода.

Фільм переміг у номінації Best Drama Feature Film на турецькому кінофестивалі, а також на американському фестивалі Hollywood Gold Awards. Кінокартина визнана найкращою повнометражною стрічкою на Future of Film Awards.

Ми можемо побачити історію українсько-єврейської родини, яка проживає в Маріуполі в часи окупації та фашистського терору. Фільм на основі автобіографічного оповідання Тепер я турок, не козак… українського й радянського сценариста Євгена Митька.

Історія про кохання, але чи судилося? Фрося і Ленчик хочуть одружитися, проте батько нареченої проти євреїв, аж раптом приходить війна.

Носоріг (2022)

Це робота українського режисера Олега Сенцова, яка отримала головний приз Стокгольмського міжнародного кінофестивалю. Крім того, виконавець головної ролі Сергій Філімонов переміг у номінації Найкращий актор. 

Цей фільм навіть викупив стримінговий сервіс Netflix. 

Стрічка показує Україну у 1990-х роках. Зокрема, розповідає про кримінальний світ та “лихі 90-ті”. Бандит на прізвисько Носоріг починає свій шлях у кримінальному світі, з неочікуваними поворотами.

Степне (2023)

Перший фільм української режисерки Марини Вроди Степне розповідає історію кількох днів з життя літнього чоловіка Анатолія, який приїжджає до села Степне, щоб доглядати за своєю матір’ю. Жінка перебуває при смерті. Згасання матері, зустріч з братом змушують замислитися над життям і рішеннями, які він ухвалював.

На сайті кінофестивалю у Локарно стрічку Вроди описано як “кінематографічний шедевр, який залишає незгладимий відбиток у душі глядача” та “дослідження людських стосунків, яке демонструє потужність кіно як художнього засобу”.

Фільм Степне отримав нагороду за найкращу режисуру на 76-му кінофестивалі Locarno Film Festival у Швейцарії.

Це побачення (2023)

Короткометражний фільм Це побачення став дебютом Надії Парфан.

Ігрова стрічка розповідає життя у місті під час повномасштабного вторгнення. На Міжнародному кінофестивалі Берлінале в Берліні (Німеччина) картина отримала спеціальну відзнаку Міжнародного журі.

Прокидаючись у тиші (2023)

Фільм Прокидаючись у тиші також отримав відзнаку на кінофестивалі Берлінале. Документальну стрічку  української режисерки Міли Жлуктенко та режисера з Німеччини Даніеля Асаді Фаезі нагородили за найкращий короткометражний фільм у програмі Generation Kplus.

Фільм розповідає про українських жінок та дітей, які через повномасштабну російську війну проти України вимушено виїхали до Німеччини.

Раніше наша Даніела Долотова поспілкувалася з режисером фільму Носоріг. Інтерв’ю Олега Сенцова було записане за день до повномасштабного вторгнення. Говорили про фільм, ув’язнення та долю Росії.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!