Твоє мовлення — це ти. Тим паче, Сократ казав: “Заговори, щоб я тебе побачив”. Грамотне мовлення — це рівень твоєї освіченості, твій світогляд, твоя повага до співрозмовника, до себе, до України. Надто під час війни.
Розвиток мови й мовлення — винятково відповідальність кожного з нас.
Тож гайда разом над цим працювати. Ще й нагода додаткова є. 21 лютого відзначають Міжнародний день рідної мови.
Вікна підготували матеріал з типовими помилками в щоденних розмовах. Написали спільно з експерткою — це кандидатка філологічних наук, доцентка кафедри журналістики Ужгородського національного університету Галина Шаповалова.
Збережи собі цю публікацію, щоб кожного дня вдосконалювати своє мовлення.
З Галиною Валентинівною ми зустрілися в кав’ярні, тож спершу говорили про еКспресо, капучІно та латЕ.
— Очевидно, під впливом давнішого запозичення експрес ми неправильно озвучуємо назву еСпресо.
До речі, кава — жіночий рід, а еспресо — середній. Водночас в Україні баристи нерідко кажуть про еспресо — він. Мовознавиця припускає, що це може бути під впливом російського “кофе”.
Щодо капучІно, то правильно — капучИно.
Як і чИпси, чИлі.
А ось лАте і латЕ — дискусійне питання.
— Цікаво щодо лате: лАте — італійською, а латЕ — французькою. Усе залежить від того, з якої мови запозичена ця лексема. Зараз ми уже знаємо, що відповідна назва походить з італійської мови й означає “кава з молоком”. Тож і наголошуємо це слово на першому складі, як італійці: лАте.
Не варто говорити доброго дня, доброго вечора.
— Класичні твори та словники не містять форми доброго дня, доброго вечора. Правильно — добрий день або добридень; добрий вечір або добривечір.
Водночас доброго ранку (добрий ранок) — коректно. Це усталені етикетні формули в українській мові.
Оскільки тема публікації — грамотність, то важливо розуміти суттєву різницю між мовою і мовленням. Неправильно говорити: у неї правильна мова. Треба — правильне мовлення.
— Мова — універсальна, загальна, а мовлення — індивідуальне. Наприклад, помилки — мовленнєві, а не мовні. У мові все логічно, закономірно, добре структуровано. Ми використовуємо ресурси мови, щоб висловити свою думку, і наш вибір залежить від особливостей мислення, світогляду, освіченості, місця проживання тощо.
У мовленні українців вкрай багато помилок через російський вплив.
— 70 років перебування в складі Радянського Союзу наклали відбиток на наше мовлення. Наприклад, часто використовуємо скальковані одиниці.
Наприклад, так як.
— Це калька з російської так как, тому не рекомендовано вживати. Українські відповідники: оскільки, бо, тому що. Є чимало варіантів, адже в мови неймовірне синонімічне багатство.
Ми справді часто й несвідомо говоримо запозиченими або, скажімо, “зміксованими” словами, як-от міксувати. Особливо це пов’язано із соцмережами та ІТ.
— Є сучасний посібник Катерини Городенської Українське слово у вимірах сьогодення, який, мені здається, корисний не лише студентам, а й усім, хто працює зі словом, цікавиться мовою. Науковиця в цій праці висловлює, зокрема, слушні поради, рекомендації щодо того, як не зловживати запозиченими лексемами. Зараз захоплюємося переважно англіцизмами — це пов’язано із соціальними мережами, онлайн-ресурсами, які читаємо. Скіли (навички), левели (рівні), фоловери (підписники), лайки (вподобайки), пост (допис)…
Але ж справді, навіть слово сторіз так легко замінити на розповідь.
— Мовознавці, небайдужі носії мови пропонують синоніми до запозичених лексем, шукають питомі відповідники. Наприклад, селфі — самчик, самознімок, дедлайн — невстигайко, часоріз тощо. Час покаже, які з них увійдуть в активний ужиток, а які — ні.
Галина Шаповалова зауважує, що в мові активно діють словотвірні процеси. На тлі запозичених коренів утворюються нові слова, як-от пост — постити, менеджер — менеджерити.
— Для всіх мов нормальним є засвоєння запозиченої лексики, просто тут вся справа в кількості. Якщо можна запропонувати власний відповідник, то чому ні? Є багато прикладів слов’янських країн, які дбають про розвиток власної мови, усвідомлюють відповідальність за неї, наприклад, мають власні відповідники до англійських слів.
З іншого боку, в українську мову поступово повертаються “відроджувані синоніми” (так їх назвав Олександр Пономарів): летовище — аеропорт, світлина — фотографія, двірець — вокзал, двозвук — дифтонг…
Насправді ми часто вживаємо дієприкметники, як-от проживаючий в готелі, сидячий спосіб життя. Оптимально: гість, мешканець готелю; малорухомий, неактивний спосіб життя тощо.
— Активні дієприкметники теперішнього часу із суфіксами -уч (-юч), -ач (-яч) мають обмежене вживання в українській мові, тому віддаємо перевагу іменникам або кількаслівним найменуванням.
Можливо, ти зараз трохи здивуєшся, прочитавши нашу таблицю з наголосами.
Є однакові слова, в яких значення відрізняється за наголосом, як-от броня. БрОня — це резервування квитків, готелю (слово бронь не є правильним), а бронЯ — захисний обладунок.
Що читати про правильне наголошення: двотомний Орфоепічний словник української мови, акцентуаційні словники, наприклад, С. І. Головащука (Словник наголосів, Складні випадки наголошення), інші довідкові видання.
Назвемо ще кілька конструкцій, які зазвичай люди вважають правильними, проте це не так. Ось кажуть прецеНдент, а правильно — прецедент. Також часта помилка у використанні військовий і воєнний. Військовий — це пов’язано з військом, армією, воєнний — з війною. Воєнні дії, але форма воєнних — військова.
А ще не забуваємо, що спагеті пишеться з однією т, піца — з одною ц, а лате — з однією т.
Є ще кілька нюансів, на які слід звернути увагу. Ось неправильно казати: виконати робочу задачу, дати задачу. Задача — це в математиці, все інше — завдання. Щодо слова вірний, то в українській мові воно має значення незрадливий. Вірний не дорівнює правильний, натомість про міркування можна казати, що вони правильні, коректні, адекватні, ґрунтовні, оптимальні, глибокі. Якщо хочете сказати “вірно”, то мовознавиця рекомендує вживати: правильно, точно, це саме те, звичайно, погоджуюся, слушно.
Ще додамо про айтішника. Галина Шаповалова пояснює: в українській мові нема суфікса “шник” для утворення назви осіб чоловічої статі за родом діяльності.
— Вважаю доречними й обґрунтованими рекомендації К. Городенської утворювати такі відабревіатурні іменники за допомогою суфікса -ець: ІТ — айтівець.
P.S. Висловлені в цій публікації міркування мають рекомендаційний характер і не є догмою. Мова має невичерпні ресурси для задоволення наших потреб у спілкуванні, вона гнучка й надзвичайно багата. Тож говорімо українською із задоволенням та дбаймо про її розвиток.
До речі, нещодавно ми з’ясовували з експертами, чи засмічують діалектизми наше мовлення.