Сьогодні, 21 лютого, відзначають Міжнародний день рідної мови. Тож ми підготували нетривіальний матеріал, який неодмінно закохає тебе у солов’їну.
Українська мова змінювалася під впливом історії, воєн та революцій, книг та традицій, суспільного побуту. Навіть зараз ми чуємо відгомін історичного укладання мови на території нашої держави: хтось їде до вуйка, а десь одяг вішають на тремпель.
Йдеться про діалектизми — слова, які притаманні окремому регіону країни та абсолютно відрізняються від нормативних слів цієї країни. Адже не секрет, що деколи кияни, що приїздять до Карпат чи Закарпаття, відчувають колосальну різницю між мовою, темпом розмови свого регіону та західного.
Колись авторка, яка родом із Рівненщини, поїхала на здибанку до Полтавської області. Коли там їй запропонували лопездриків, вона перепитала, чи це, бува, не отримати прочуханки. Друзі-полтавчани потішилися з такої реакції, але пояснили: лопездрики — це не те, про що можна подумати спершу. А от що таке лопездрики, ми розберемося далі.
Отож саме діалектна мова України стане об’єктом дослідження нашого сьогоднішнього матеріалу. Ми поспілкуємося з кількома експертами та з’ясуємо:
Енциклопедія сучасної України визначає поняття діалект як різновид української мови, який у поєднанні з літературною формує розмовну мову. Експерт з діалектології, кандидат філологічних наук Руслан Сердега пояснює, що діалектом як засобом спілкування послуговується обмежена кількість людей, об’єднаних територіальною, професійною чи соціальною спільністю.
Unsplash
Існує два типи діалектів — територіальний та соціальний. Різниця між ними — територіальні діалекти характерні для певної території й стосуються всіх аспектів мови: лексики, граматики, фонетики. Соціальні діалекти виявляють свої особливості тільки у лексиці та фразеологізмах.
Питання походження діалектів є досить складною проблемою, яке схоже до міркування про те, що виникло раніше — курка чи яйце? Тож зрозуміло, що діалект формував нашу мову, — пояснює Руслан Сердега.
— Літературна мова виникає не на пустому місці, вона постає принаймні на базі одного чи кількох діалектів. Основою сучасної української літературної мови вважається середньонаддніпрянський діалект південно-східного наріччя.
Разом з тим експерт зазначає, що діалекти утворюються й зараз, коли мова нації уже сформована.
Українська філологиня та блогерка Ідея Олександрівна розповідає — діалектна лексика формувалася під впливом кількох факторів, і не варто вважати, що це мова формує діалекти того чи іншого регіону.
— Історично кожне мовне утворення має мати свої діалекти, які відособились від цієї мови завдяки особливостям регіону. Наприклад, гори в Карпатах законсервували місцеву говірку дуже давно, і вона пішла своїм шляхом розвитку.
Неправильно говорити, що діалект — це суміш двох сусідніх мов, навіть якщо це прикордонний діалект, адже це діалекти формують якусь конкретну мову, а не навпаки. Передусім був певний регіон із конкретним мовленням, яке плавно змінюється від одного регіону до другого: тут немає різких кордонів, як на політичній карті.
Так, у прикордонних діалектах ми можемо спостерігати запозичення з інших мов, але здебільшого це саме слова, які найлегше перейняти, — пояснює філологиня.
— Якщо йдеться про інші риси, наприклад, використання передмайбутнього часу — буду робив, буду ходила — на заході України, не варто його плутати із впливом польської мови.
Діалекти вважаються живою, народною мовою. І вперше живу мову для написання твору використав Іван Котляревський у своїй Енеїді, попри загальноприйняте правило писати лише літературною українською.
— Східноукраїнський різновид мови, який базувався на середньонаддніпрянських говірках, протягом усього періоду розвитку нової української літературної мови був провідним і вже на самому початку визначився як єдина основа для розвитку загальнонаціональної літературної мови українського народу.
В той час як другий, західноукраїнський, чи галицький, хоч і час від часу й набирав певного розвитку в окремих жанрах, побутував лише як її регіональний варіант, — розповідає Руслан Сердега.
Територіальні діалекти живлять літературну мову, переконаний пан Руслан. Без народно-розмовної стихії мова зникає, стає мертвою.
Діалекти збагачують літературну мову, слугують джерелом добору варіантів для її норм. Говіркове мовлення має вужчу сферу використання, ніж літературне, оскільки обслуговує традиційно лише побутові потреби жителів певного регіону.
Але, звісно, не варто використовувати говірки для послуговування у документах, на офіційних зустрічах чи схожих ситуаціях. Такої ж думки й філологиня Ідея Олександрівна:
— Діалектизми не можуть засмічувати мову у жодному разі, адже кожна мова колись була діалектом, а також діалекти — це одне з базових джерел розвитку конкретної мови. Можна говорити лише про стилістичну невідповідність, тобто вживання якогось діалектного слова в офіційних документах, новинах на телебаченні, творі на ЗНО, — впевнена Ідея Олександрівна. — Звісно, їх треба підтримувати та розвивати, адже в такому глобальному світі складно вберегти свою питомість.
Моїми улюбленими словами із південно-західного наріччя є пужати — означає лякати; широка гирланка — пияцтво. Північне наріччя багате на такі діалекти: телебендати — говорити багато та дурниці; тлумитися — казитися; приперезати — ударити.
Третьокурсниця фольклористики української мови Дарина Левченко ділиться власним досвідом: раніше сама вживала багато діалектних слів і помилково вважала це суржиком.
— Моє мовлення увібрало в себе діалектизми не тільки Наддніпрянщини, звідки я родом, а й багатьох інших регіонів України завдяки людям навколо. Спілкуючись із друзями, я, не помітно для себе, перебираю часточки їхнього мовлення.
Наприклад, я вже не можу уявити своє життя без галицької часточки та, яка використовується у значенні згоди. Люблю використовувати слово студено, що означає дуже холодно і походить із закарпатського говору.
Не обійдусь уже й без слобожанського тремпеля, що означає вішалку для одягу на Сумщині та Харківщині. У моєму ж діалекті ту саму вішалку для одягу називають плечиками, — пояснює Дарина.
Вона також вважає, що діалекти доповнюють українську мову, а не засмічують її:
— Стереотип про те, що вони якось псують мовлення, дістався нам з радянських часів. Тоді цензура забороняла використовувати українським письменникам діалекти, тому що вони показували українську ментальність та ідентичність.
Звідси й те, що носії діалектів соромляться вживати слова, що виходять за межі літературної норми. Але ж це не так: погодьтеся, пропозиція сходити по філіжанку кави звучить значно витонченіше, аніж пропозиція сходити по чашку кави.
Найпоширенішими в Україні є діалекти південно-східного типу. Вони займають найбільшу територію нашої країни. Існують ще південно-західна та північна (поліська) групи діалектів. Блогерка також каже, що завдяки мемові Йой, най буде зараз у суспільстві побутує діалект йой.
Руслан Сердега наводить кілька прикладів діалектів із різних регіональних типів.
До речі, цікавою є полтавська говірка, яка є частиною південно-східного наріччя. Слово лопездрики насправді означає насіння соняшника, що стало для авторки великим здивуванням.
Головне фото: Depositphotos
Ми впевнені, що й у твоєму регіоні є такі слова, які можуть зрозуміти лише місцеві жителі. Можеш перевірити й свої знання з української мови та діалектології у тесті від Вікна-новини.
Якщо ти хочеш краще знати українську, можеш почати із безплатних курсів та розмовних клубів. Усі необхідні посилання ми зібрали для тебе у матеріалі!
Підписуйся на наш Telegram та стеж за останніми новинами!