На лівому березі — людожери: один день із життя звільненої частини Херсону

Минуло майже два з половиною роки з часу звільнення правого берега Херсонщини. І з того часу росіяни почали нещадно обстрілювати території, які повернулися під контроль України.

Особливо страждають прибережні села та сам обласний центр, який теж розташований на березі Дніпра. Тут удари щодня, але попри все місто стоїть.

Як нині живе Херсон — у репортажі журналістки Факти ICTV Ольги Читайло.

Безпечних районів у Херсоні немає

— О, щось прилетіло, напевно, на горизонті пожежа, — каже наш водій. Ми щойно минули блокпост, ще не доїхали до міста.

— Це, можливо, десь у прибережних селах, — припускаю я. Публічної інформації поки немає.

За всі мої понад десять відряджень у Херсон під час війни я не пам’ятаю, щоб горизонт не палав.

Улітку горять поля, і ці пожежі часто не просто сезонні — снаряди, уламки збитих дронів, влучання — знищують гектари посівів.

Заїжджаємо в місто. Автоматично знову перевіряю новини — чи були обстріли. Безпекова ситуація тут швидко змінюється, адже ворог застосовує дрони й артилерію — все вирішується за секунди.

Життя міста, здається, зосереджене на околицях — візуально там менше зруйнованих будинків. Що ближче до центру, то більше руйнувань.

У Херсоні є райони, де трохи спокійніше, і є такі, де постійно небезпечно — все залежить від того, наскільки близько вони до берега.

Небезпечно скрізь, просто є місця, куди краще взагалі не заїжджати, — пояснюють місцеві.

Мікрорайон Корабел, в народі Острів, — одне з таких. Журналістів туди пускають лише з військовими й ненадовго. До росіян тут дуже близько і вони обстрілюють мікрорайон з чого можуть.

— Інакше як “педаль в підлогу” тут не їздять, — каже прес-офіцер. Важливо на швидкості проскочити міст, що з’єднує острів із містом. А там вже можна знімати.

Читати на тему

Частіше гатять артилерією: РФ змінює тактику обстрілів Херсона — у чому причина

Характер обстрілів Херсону змінюється. Тепер окупанти частіше використовують для цього артилерію.

Я була тут тричі після деокупації. Під час підтоплення ми з волонтерами пливли цими вулицями на човнах, розвозили допомогу. Потім знімали наслідки. Тоді тут було багато людей, вони приїхали рятувати своє майно. Зараз тиша. Люди лише біля кількох магазинчиків. Приходять по гуманітарку і воду.

Пані Анна тримає бутлі з водою та розповідає:

— Є вода в кранах, але технічна. Опалення не було, у квартирах вологість. 

Пані Валентина, корінна херсонка, вийшла у магазин.

— Мені 90, я нікуди звідси не поїду. Внуки передають усе потрібне.

Каже, що ніколи не пробачить росіянам.

Вони завжди до нас лізли — голодні, злі.

За кілька хвилин вулиця порожніє. Залишаються лише волонтери-кришнаїти, які привезли їжу. Їхнє гучне “Харі Крішна” — єдиний звук, окрім віддалених вибухів.

— Спробуйте суп. Сьогодні гороховий.

Двоє чоловіків і жінки кажуть, що не бояться, вірять у захист і планують приїжджати ще.

Щоб кудись виїхати, треба враховувати безпекову ситуацію

Центр міста за якихось кілька сотень метрів від берега. Проте люди сюди все одно приходять, адже тут адміністративні будівлі, лікарні. Колись активний людний ринок майже порожній.

Селяни, що приїхали продавати городину, вишиковуються в чергу на маршрутки. Вони курсують навіть у найнебезпечніших напрямках, наприклад, на Білозерку, яку ворог, як і Херсон, буквально стирає з лиця землі.

Маршрутка готується до виїзду з міста. Пасажири й водій просять нас не озвучувати куди саме прямують — це питання безпеки. Ворог не раз цинічно атакував громадський транспорт. На початку березня від обстрілу загинуло двоє пасажирів.

— Було й влучання по автобусах, і по території підприємства, яке їх обслуговує, — розповідає водій Віктор Абрамов. 

Йому за 70, продовжує працювати, бо пенсія невелика. Хату в прибережному селі зруйнували, тепер вони із дружиною орендують житло в Херсоні.

— Страху не відчуваю. Хоч і був під обстрілами. В такому випадку один варіант — тиснути на газ і мчати. Їдеш — попереду свист, вибух біля автобуса. Газую — лечу, куди лечу — не знаю, може й там прилетить… — говорить він.

В автобусі всі знають одне одного. За кілька хвилин звикають до присутності журналістів і починають говорити. Хтось зізнається: їздить у справах щодня — на свій страх і ризик. Хтось довго вичікував безпечнішого моменту.

— Це все людожери. Там, на лівому березі, сидять людожери, — каже старша жінка в бежевому береті. Вона говорить виразною, чіткою українською, зосереджуючи увагу на кожному слові.

— Ми вже трохи вивчили їхній графік. До обіду стріляють рідше, після — феєрверки. От і тікають усі по селах, — каже вона.

Автобус рушає, ми ж повертаємося на центральну площу Свободи — там нас чекає наступна героїня.

Росіяни полюють на херсонців

Наталя сигналить з іншого кінця площі. Їй за 40, довге чорне волосся зібране у хвіст. Ми сідаємо в авто. Я тягнуся пристебнутися — вона зупиняє: у Херсоні не пристібаються — це правило безпеки.

Одразу звертаю увагу на пристрій виявлення дронів.

— Це не РЕБ, не збиває дрони, а попереджає про їхню появу, — каже вона.

— Допомагає?

— Так. Без нього не їжджу, надто часто кружляють. Вони полюють, скидають з дронів, прицілюються, вчаться на нас, — Наталя з’їжджає ближче до узбіччя, до дерев.

— Такий собі захист, але хоч щось.

Коли  доїжджаємо до її дому, показує на побиті вікна й балкони.

— Сюди теж не раз прилітало. Але у дворах, попри все висаджують квіти.

— Це я ще порожня зараз їду, — розповідає Наталя. — Вожу все: від одноразових пелюшок до іграшок. Ось, дивіться, які ляльки!

Вона волонтерить від початку повномасштабного вторгнення. Працює без фонду, самостійно.

— У соцмережах пишу про потреби, — гортає звіти у телефоні. Попри враження, що “все працює”, потреби великі: від ліків до продуктів.

У Херсоні нині живе близько 70 тисяч людей. Багато літніх, хворих. Їм потрібна допомога.

Підземні лікарні, дитячі гуртки, театр

Публічні заклади за можливості переносять під землю. Тут є підземні лікарні, дитячі простори. В укритті тут навіть працює театр. Хоч він не далеко, але люди приходять.

— Ви б бачили їхні очі після вистави, це для хоч на трохи повернутися у нормальне життя, — каже директор Олександр Книга. Що завжди дивує нас у Херсоні — попри обстріли, місто живе. Магазини, кав’ярні — відкриті. Нас запрошують у маленьку приватну броварню. Навіть у цей складний час тут виготовляють кільканадцять видів пива.

— Пробачте, раніше у нас була стерильна чистота, зараз трохи по-іншому, — перепрошує директор пивоварні Володимир Шеменков.

Насправді ж тут чисто.

— Он там стіна була вибита обстрілом, — показує. Його підприємство не лише працює — впроваджує нові технології. Звертає увагу на кілька дубових бочок.

— Це дистилят. Міцний продукт, — пояснює.

Окрім обстрілів, місцеві підприємці мають чимало проблем: менший попит, дорожчі інгредієнти — постачальники не хочуть їхати в місто. Бракує працівників.

— Обсяги продажів — 30 тонн на місяць. Це дуже мало. Виробництво впало на 70%.

Місцевий бізнес тримається з останніх сил.

— Якщо зараз зачинитися, потім буде дуже складно відновитися.

Відчуваємо психічне виснаження

Місцеві, з якими ми говоримо, всі кажуть про одне: останнім часом особливо відчутний стрес.  За три роки війни — кілька хвиль настроїв: відчай окупації, радість визволення, сподівання на спокій.
А тепер — постійна напруга. У кожного вона проявляється по-різному.

Наталя каже: це не просто втома.

— Немає концентрації. Розумова активність не така, як раніше. Ось зараз — зупинилася, шукаю слово… Бачите? Так завжди. Сил менше.

Інша волонтерка, Наталія Шатілова-Погасій, розповідає:

— Важко зосередитися. Є ідеї, але немає сил їх реалізовувати.

Обидві Наталі час від часу виїжджають в інші міста, це і допомагає, і дратує іноді, коли бачиш, що десь живуть по-іншому.

Володимир скаржиться на безсоння, рятується на роботі, коли відчуває, що стрес поглиблюється, просто працює більше. Ніхто з моїх співрозмовників не планує покидати Херсон назавжди. Кажуть, вони тут для того, щоб місто жило.

Головне фото: Херсонська обласна адміністрація

Кожен хто може нині допомагає, де можливо. Читай далі історію IT-фахівчині з позивним Австрійка, яка разом із медичним батальйоном Госпітальєри рятує поранених бійців, вивозячи їх з передової під обстрілами.

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.