Кольору — ні! Хто такі “бежеві мами” та як модна тенденція впливає на психіку дитини

Соціальні мережі викривляють наше сприйняття світу і життя. Не всі можуть це визнати, однак деякі стають жити так, аби завжди було що викласти у соцмережі, і бажано, щоб це було ще й естетично.

У гонитві за гарними фото, схвальними коментарями і примарною популярністю люди можуть переносити шкідливі патерни виховання на своїх дітей, до свого побуту, у свій стиль життя поза камерою і публікаціями.

Одним із таких яскравих прикладів є тренд на естетику, пастельні кольори та мінімалізм. Називається він beige moms. Суть — усе має бути бежевих та молочних кольорів, аби вдало поєднуватися і не псувати вигляд “візуальним шумом”. Доходить до того, що батьки починають обмежувати дітей у кольорах — викидають кольорові (не бежеві) іграшки та одяг дітей, змінюють інтер’єр на мінімалістичний, забороняють дитині гратися неестетичними речима.

І це не вигадки! Подібні втілення ми бачимо у соціальних мережах та на шоу Супермама зокрема. Там мами пояснюють обмеження дітей у кольорах тим, що все має бути гарно, інстаграмно і лаконічно.

Ця тенденція лякає, тож Вікна-Новини вирішили розібратися з психіатринею та арт-терапевткою, як обмеження дитини у виборі, а зокрема кольорах, може відобразитися на психіці, самооцінці та життєвих рішеннях.

Вeige moms: чому кольори для дитини грають величезну роль

Дитяча психологиня та арт-терапевтка Аліна Клепик пояснює, навязування мамою чи батьком певного, бежевого кольору, порушує самоідентифікацію дитину. Самоідентифікація — це процес усвідомлення дитиною себе, своїх бажань, можливостей і загалом місця в цьому світі.

Саме завдяки самостійним рішенням, у тому числі вибору кольору, дитина вчиться розуміти “Хто я?”, “Що мені подобається?”, “Чого я хочу?”. У дитини формується уявлення про себе, і через вибір того, що вони хочуть.

Якщо вибору немає, вони можуть сприймати це як норму, і в них може сформуватися така установка, що “я не вирішую”, яким (-ою) мені бути.

Дитина починає запитувати себе — “Що від мене чекають оточуючі?” І перестає контролювати свої бажання, виконуючи чужі, нехтуючи власними потребами. Так може сформуватися залежність від чужої думки.

— Якщо дитина відчуває жорсткий контроль, заборону на самостійний вибір, батьки можуть зіштовхнутися з двома полярними проблемами у поведінці дитини: бунт — проявлятиметься в агресії та небажанні слухатися батьків, тотальному запереченні дитиною правил; і повна покірність — дитина стає пасивною, повністю підкорюється чужій волі. Тут зникає ініціатива.

Instagram

Арт-терапевтка пояснює, що колір — сильний сенсорний стимул, який впливає на розвиток дитини від самого народження. І вже у немовлят перші емоційні реакції викликають саме кольори. Контрастність і різноманітність допомагає малюкам фокусувати погляд, стимулює розвиток зорового аналізатора та нейронних зв’язків.

Відтінки жовтого, червоного, помаранчевого — активують зорові аналізатори, спонукають дитину до активності, пошуку, дарують радість. Тоді як холодні відтінки навпаки заспокоюють, створюють відчуття безпеки.

Якщо дитина росте у виключно спокійних тонах, наприклад, бежевих, її емоційна палітра стає менш розвиненою. Під час вибору іграшки чи одягу, дитина не завжди орієнтується на функціональність предмета, а й звертає увагу на те, що відгукується їй емоційно. Тож створюється замкнене коло, коли такого вибору не дають батьки.

Педіатриня та дитяча психотерапевтка Анна Кушнір пояснює, у питанні самоідентифікації дуже важливо запитувати навіть малюка “Яку ти іграшку хочеш сьогодні?”, “Що ти хочеш на вечерю: м’ясо чи рибу?”

Тренування вибору дуже важливе. Уявіть себе на місці дитини, що ці речі, які стосуються тільки вас, обирає за вас інша людина. А тим паче, що ця людина базується навіть не на своїх побажаннях.

Як відсутність вибору може вплинути на розвиток особистості

Аліна Клепик пояснює, коли дитина бачить лише нейтральні кольори, вона може рідше відчувати радість, захоплення, та всі ті емоції, які викликають яскраві кольори. Іншим дітям вона може здаватися замкненою, беземоційною, відстороненою. Так ускладнюється комунікація між дітьми, може виникнути відчуття самотності.

Діти, які не вміють чітко проговорювати, називати та проживати свої емоції, можуть соромитися навіть говорити про свої бажання, потреби, дискомфорт. Вони вчаться погоджуються на те, що їм незручно, підлаштовуються під інших.

Instagram

Такій дитині може бути складно привертати увагу однолітків, підтримувати спілкування, вибудовувати міцні стосунки з іншими. Як наслідок — зниження самооцінки.

Крім усього, це може призвести до тривожності та психосоматичних проявів, страху помилок у вираженні емоцій. Проблема поглиблюється, якщо реакції дитини критикують або висміюють батьки чи інші дорослі.

Арт-терапевтка пояснює, діти сприймають себе і навколишній світ крізь призму порівняння. У 4-5 років діти починають помічати різницю між собою та іншими. У віці 7-8 років діти починають активно порівнювати себе з однолітками. Якщо всі навколо мають різнокольоровий одяг, у дитини можуть виникнути думки “Я не такий як інші, я — інша”. Тут йдеться не про відчуття унікальності, а ізольованості, несправедливості та заздрості.

Дитина, яку обмежують у кольорах, іграшках, одязі та можливості вибору, може вирости з усвідомленням, що її світ не такий, як в інших, де діти, до прикладу, носять, що їм подобається. У неї може сформуватися пасивна життєва позиція, небажання пробувати щось нове, експериментувати, змінювати щось у житті, навчатися нового.

Вплив на психічне здоров’я

Відсутність вибору та надмірний контроль батьків над середовищем дитини може серйозно впливати на психічне здоров’я їхньої дитини. Аліна Клепик перелічує наслідки, які можуть виникнути у підлітковому та дорослому віці:

1. Високий рівень базової тривоги. Може проявлятися у соціальній тривожності, труднощах у взаємодії з іншими через страх оцінки.
2. Генералізований тривожний розлад. Може проявлятися у постійному відчутті неспокою, ОКР, страху зробити щось не так.
3. Низька самооцінка та синдром навченої безпорадності. Проявляється у відсутності ініціативи, бо “від мене нічого не залежить”, страху перед змінами та невизначеністю. Такі діти не адаптуються до нового, уникають рішень, легко потрапляють під вплив токсичних людей, шукають зовнішній контроль.
4. Різкі протести. Діти можуть вдаватися до ризикованої поведінки, вибору протестних субкультур. Відсутність вибору у підлітковому віці може особливо позначитися на формуванні особистості та поглядів на світ.
5. Перфекціонізм. Сильний контроль батьків може призвести до формування жорсткого перфекціонізму, коли дитині важливо зробити все ідеально та уникнути критики. Надалі навіть маленька невдача може сприйматися як катастрофа, що своєю чергою призведе до прокрастинації.
6. Депресивні симптоми. Особливо якщо самостійність дитини не підтримується і в більш дорослому віці. Емоційна відчуженість може бути у стосунках.

Фото: Unsplash

Обмеження можливості самопроявлятися підвищує ризик депресивних станів у дорослому житті. Тому дітям важливо дати право вибору, дозволяти помилятися і підтримувати самостійність дитини, — додає фахівчиня.

Читати на тему

Маленькі пружинки: як війна впливає на психіку дітей і чим можуть зарадити батьки

Як війна вплинула на психіку дітей та чи можливо це виправити: поради дитячого психіатра.

Коли батьки мають звернутися до психолога

Аліна Клепик називає п’ять маркерів поведінки дитини, коли батьки мають звернутися по допомогу психолога:

1. Дитина не проявляє інтересу до вибору одягу, іграшок, перестає цікавитися новим.
2. Дитині складно розпізнавати і називати емоції.
3. Дитина починає уникати активних ігор, творчості, боїться забруднитися, зробити щось не так.
4. Дитина відчуває тривожність під час зміни середовища — наприклад, удома добре, а деінде — погано, особливо в яскравих приміщеннях.
5. Дитина не проявляє ініціативи, пасивна, залежна від слів інших.

Самим батькам варто звернутися по допомогу фахівця, якщо мама чи батько, або ж обидвоє, відчувають, що їхній вибір — не так про естетику, як про певні переконання. Спеціаліст допоможе оцінити переконання та установки, причини такого вибору виховання дитини та влаштування свого життя у певних фарбах.

Бежеве виховання не несе чогось страшного, якщо дитину не обмежують у природних потребах. Якщо вибір бежевого виховання більше про естетику, важливо додавати дитині кольорові акценти. Дитина має сама вибирати кольорові речі, одяг, книжки тощо.

Арт-терапевтка звертає увагу, що слід стимулювати дітей до експериментів з фарбами, текстурами, одягом. Варто заохочувати дитину до творчості, обговорення своїх емоцій, асоціацій кольорів з емоціями. Однак якщо дитину вже привчили до бежевої палітри, варто вводити нові кольори поступово, щоб не перенавантажити сенсорний розвиток дитини.

Фото: Unsplash

— Перед тим, як вирішити використовувати бежевий стиль виховання, мама чи батько, мають розібратися в усіх плюсах та мінусах впливу такого стилю на дитину. Мінімалістичне середовище може сприяти розвитку дитини — головне його правильно та вміло застосовувати, — підсумовує Аліна Клепик.

А педіатриня та дитяча психіатриня Анна Кушнір радить батькам задуматися, чи справді їм подобаються такі нейтральні бежеві кольори? Чи, можливо, це данина моді.

Якщо данина — що це може говорити про самоідентифікацію батьків?

Анна Кушнір звертає увагу, що прагнення батьків бути в тренді, яке стає важливішим за питання самоідентифікації, може нашкодити дитині, якщо і вона переймає такі патерни поведінки та ставлення до життя — іти за більшістю, модою, замість запитати себе “А що цікаво мені?”.

Це природно, що дитина може ставити запитання, і якщо батьки ухвалили для себе рішення оточувати дитину лише такими кольорами, вони мають бути готовими, що дитина прийде і запитає, чому на інших дітях вона бачить яскраві кольори, а їй такого не дозволяють.

Варто питати дитину про те, що саме подобається їй, чи хотілося б урізноманітнити свої іграшки, гардероб, кольори у дитячій кімнаті. Виховання, що базується на трендах соціальних мереж, може впливати на модель виховання дитини, додає Анна. А також на те, чи будуть батьки обирати свою дитину або ж суспільну думку.

Однак є ситуації, коли подібні прояви поведінки батьків можуть бути обґрунтованими. До прикладу, батьки лікарі, військові чи мають іншу професію, де все в одному кольорі — білому, зеленому тощо.

Якщо на роботі є сенсорна перевантаженість, може хотітися, щоб твій тім був місцем, де око відпочиває. Але якщо це справді так, буде абсолютно нормально дати дитині той одяг, іграшки, які приносять їм задоволення.

Та якщо мама чи тато відчуває, що насправді бежеві кольори не так і подобаються, але це модно, має дорогий вигляд, так роблять всі — за тим зазвичай щось стоїть і треба шукати в цьому підґрунтя.

Фото: Unsplash

Насамкінець, батькам, які втілюють до дитини бежеве виховання, вона радить задуматися над такими питаннями:

Чому я настільки намагаюся робити так? Щоб здаватися статусніше, щоб подобатися більше? Що мені це дає? Можливо, воно має свій початок ще з мого дитинства, чи з моєї юності? Можливо, є якась така нереалізація в якихось сферах, яку я намагаюся заповнити?

Раніше ми розповідали, як допомогти дитині сказати перші слова.

Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!