Карантин наклав відбиток на всі сфери нашого життя. Освіта не лишилася осторонь.
І поки більшість університетів та шкіл сяк-так прилаштувалися до онлайн-занять, студенти все більше нарікають на якість тієї освіти, за яку батьки сплачують чималі кошти. Та надають перевагу роботі, а не навчанню.
Я ще студентка, тому дистанційна освіта для мене — болючий біль.
Моя історія
Я пам’ятаю день, коли нашій групі повідомили: йдемо на карантин. Всі так раділи, хотіли швидше додому, адже ми саме повернулися з зимових канікул і ще один тиждень відпочинку нікому б не завадив.
Але я цього не хотіла, бо на підсвідомому рівні відчувала біду і думала, що так просто це не минеться.
Згодом виявилося — мала рацію.
Ми перейшли на онлайн-навчання, коли я була на другому курсі. Нині — закінчую четвертий і невдовзі маю здавати дипломну роботу.
Мої, здавалося б, найкращі роки перетворилися на сумні та буденні. Ніякого студентства, веселих історій та соціалізації.
Все, що я зможу розказати дітям з “веселих молодих часів”, — це як я не могла ввімкнути звук в Zoom чи як викладач не міг відкрити Google Meet. Дуже весела історія, чи не так?
Крім того, навчання в онлайні давалося складніше.
Відсидіти чотири пари в аудиторії набагато легше, ніж перед монітором. Та й домашнього завдання побільшало, адже тепер ми мусили опрацьовувати всі питання й не мали змоги ділити завдання чи відповідати по черзі.
Того року повернутися в аудиторії нам не судилося, як, зрештою, і спілкуватися з одногрупниками чи проживати свою студентську молодість у гуртожитку. Наступний рік я теж провела за екраном ноутбука. І без того поганий зір дедалі погіршувався.
Після року дистанційки я зрозуміла, що не хочу повертатися до звичної форми навчання. Адже за цей час знайшла роботу і могла виходити на пари онлайн прямо з робочого місця.
Звісно, мене лякає і засмучує ситуація з пандемією, але з університетом — уже ні. Бажання навчатися миттєво згасло, і навряд чи його знову щось запалить.
Тобі може здатися, що це моя особиста проблема і біль, але схожу думку поділяють більшість студентів. Не тільки в Україні.
Студенти про дистанційку
— Найбільша проблема, з якою я зіткнулася на дистанційному навчанні, це те, що мене постійно щось відволікає. Я наче робила домашнє завдання, але вже як півгодини сиджу в TikTok та марную свій час.
Постійно хтось пише, а я ж мушу обов’язково відповісти, бо цікаво, що там. Відповідно, я виконую домашнє не за 20 хвилин, а за годину.
Банально, але життєво — відсутність інтернету. Кілька разів я забувала поповнити рахунок і просто не могла відвідати пару. Тепер завжди ставлю собі нагадування.
У будь-якому разі, для мене онлайн-навчання набагато зручніше, ніж офлайн.
Стосовно якості навчання, на початку все було дуже просто. Ми тільки знайомилися з такими “технологіями” і працювали самостійно, роблячи завдання та надсилаючи його.
Згодом усі викладачі розібралися, як що працює. Тоді й почались онлайн-лекції та практичні.
Можу точно сказати, що матеріалів і завдань стало вдвічі більше. Мабуть, викладачі думають, що ми маємо більше вільного часу, тому можна нас “валити”.
Та ситуація протилежна: багато хто почав працювати, адже тепер це зручно поєднувати з навчанням. Тому часу стало ще менше, а завдань більше, — розповідає студентка одного з київських вишів Мар’яна.
Так, дійсно, однією з основних проблем є те, що постійно щось відволікає. З цим я можу погодитися на всі 100%. Навіть батьки під час онлайн-занять можуть просити тебе щось зробити, адже що ж там пара онлайн. Їм ти відмовити не можеш.
— Зараз я б віддала перевагу дистанційному навчанню, адже моє місто в червоній зоні карантину і транспорт ходить не завжди за графіком або бере пасажирів тільки за кількістю сидячих місць. Тож добиратися до університету стало складніше.
Також мені більше підходить дистанційне через те, що я паралельно працюю і, якщо є можливість, заходжу на пари, — ділиться студентка черкаського вузу Вікторія.
Забула сказати про таку перевагу дистанційного навчання, як пари з ліжка. Ти можеш прокинутися за п’ять хвилин до пари, підключитися, вимкнути камеру і слухати викладача.
Дійсно стало зручніше, що не треба витрачати годину, а то й дві на дорогу до свого навчального закладу.
— Хочу перелічити як недоліки, так і переваги дистанційного навчання.
Переваги:
- можу працювати в офісі повний день та бути присутньою на заняттях одночасно;
- легше списувати на екзаменах;
- як на мене, викладачі більш лояльно ставляться до студентів, ніж раніше.
Недоліки:
- дуже відволікаюся на парах і майже не слухаю викладача;
- бувають перебої в роботі інтернету, дарма витрачається час;
- немає студентського життя, як в кіно;
- стомлюються очі, — розповідає студентка столичного вузу Олена.
Дякуємо Олені за правду, адже всі ми списуємо, що в аудиторії, що в онлайні. А вдома це робити справді легше. Втім, з іншого боку, викладачам стало важче контролювати навчальний процес.
За кордоном студенти також віддають перевагу роботі під час онлайн-навчання. Адже так поєднувати одне з іншим набагато легше. Можна працювати не тільки після пар, а й зранку чи взагалі повний день.
Дистанційне навчання за кордоном
— Я навчаюся в Польщі, і я б сказала, що в нашому університеті до дистанційного навчання ставляться скоріше відповідально, ніж ні.
Ми займаємося в Teams. Усі викладачі створили там групи та планово проводять лекції. Звичайно, не без казусів, адже деякі викладачі теж можуть захворіти.
Щодо пропусків, то на початку семестру нам кажуть, скільки годин можна пропустити. І якщо ти пропускаєш багато, викладачі кажуть зробити завдання (додаткове — ред.), тоді вони можуть “закрити очі” на пропуски.
В принципі дистанційне навчання погане тим, що ти не бачиш викладача.
У нас дуже багато класних викладачів, з якими ти можеш поговорити відверто на одному рівні, яким ти покажеш, що ти вмієш і знаєш, а через дистанційне ти цього зробити не можеш.
Надто коли йде начитка і 90 людей на потоці, ти особливо не виділишся і не заявиш про себе.
Я все-таки більше схиляюся до онлайн-навчання, адже зараз на моєму потоці десь 80% студентів працюють, бо крім навчання треба якось жити й платити за квартиру.
Тільки поляки не працюють (сміється), бо українці такі, що і ходять на роботу, і вчаться, тому мені на дистанційному простіше, — розповідає студентка Вроцлавського вузу Юлія.
Викладач про дистанційне навчання
Дистанційне навчання складне і для викладачів. Треба зацікавити студентів і приділити увагу кожному, навіть якщо на занятті понад 50 осіб, все “фонить”, інтернет не хоче працювати, а на носі сесія.
Загалом я не можу сказати, що рівень знань студентів критично знизився, але певні зміни помітні.
— Мені комфортно працювати як в аудиторії, так і онлайн. У кожного з форматів навчання є свої переваги та недоліки.
Наприклад, онлайн-навчання дозволяє не витрачати час у заторах, залучати більше інтерактивних цифрових інструментів і платформ.
А навчання в аудиторії дозволяє встановити більш тісний емоційний контакт зі студентом, що є важливим аспектом у освіті, — каже асистент кафедри мультимедійних технологій і медіадизайну Навчально-наукового інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка Анна Ліченко.
Всі студенти, які погодилася дати коментар, сказали про те, що їм подобається дистанційна освіта, адже вони можуть працювати.
Це каже про те, що пріоритет вони надають точно не навчанню. Адже робота годує тебе, а навчання, навпаки, годуєш ти, бо державних місць наша країна виділяє не надто багато, особливо для гуманітарних спеціальностей.
Мабуть, через це у студентів формується відповідне ставлення до навчання. Ще і його вартість явно не виправдовує твоїх очікувань.
Ті студенти, які застали дистанційне, навряд чи захочуть повернутися в аудиторії.
Але хотілося б, щоб наша молодь проживала свої найкращі роки, набивала ґулі та набиралася досвіду, а не починала працювати з 18 років, так і не побачивши обличчя своїх одногрупників. А після чотирьох років не виходила б з університету розчарованою в навчанні та без усіляких знань.
Може, це й неправильно, але маю надію, що зовсім скоро ми повернемося до нормального життя і нове покоління студентів сидітиме в аудиторії, питиме разом каву та сміятиметься.
Дистанційна освіта стала викликом і для батьків. Адже не всі розуміють, що навчання за монітором — теж навчання. Діти не просто грають в комп’ютерні ігри, як може здатися.
Якщо батьки будуть постійно тиснути й кричати на них, то діти замкнуться в собі й перестануть ділитися з ними своїм життям. Раніше ми розповідали про те, що робити, якщо дитина не хоче нічого розповідати.