Як спілкуватися з дитиною, коли хтось із батьків перебуває на фронті. Як формувати щоденну рутину. Чому не варто відмовлятися від довоєнних традицій і дозволяти собі більше радості.
Спільно з психологинею Марією Гичкою-Сидор ми записали десять моментів буденного життя дитини та всієї сімʼї під час війни. Акцентуємо на ситуаціях, коли хтось із батьків воює.
Важливо, що говоримо про різний вік, від малюків до підлітків.
Марія Гичка-Сидор
Дитина завжди реагує на емоційний стан батька, мами, інших родичів, які поблизу. Спокійні батьки та родичі впродовж дня — спокійна дитина вдень і вночі.
Щодо підлітків, то дорослим краще не приховувати своїх емоцій. Поясніть, що з вами відбувається. Часто вони думають, що з батьками щось коїться саме через них, вони є причиною поганого настрою. Тому необхідно це проговорювати, пояснювати передумови свого психологічного стану.
За теперішніх умов важливо не змінювати звичний хід дитячого життя (якщо перебуваєте в безпечному місці). Не скорочувати час сну, не відмовлятися від традиційних ритуалів. Варто спільно займатися хатніми справами. Доручайте сину, доньці щось нове в побуті і хваліть за успіх у нових обовʼязках. Підлітки безперечно мають допомагати по дому, але наразі не ставте їм надто високих вимог.
Не скасовуйте спільні справи, зустрічі, якщо це безпечно. Рутина має бути такою, як і раніше. Цінно згадати, чим ви займалися до війни, що любили, що у вас гарно виходило.
Мають залишатися ранкові обійми, поцілунки на ніч, читання книг, прогулянки на свіжому повітрі, зустрічі з друзями, гуртки, домашні справи, ігри, перегляд кіно, футбол у дворі, рукоділля… Неодмінно має бути спільна вечеря.
Можливі також психологічні гуртки, де дітки діляться між собою власними емоціями та переживаннями.
Не забуваймо про маленькі радощі.
Під час війни дехто активно волонтерить, а хто не надто завзято це робить, зазвичай почувається винним. Психологиня пояснює, що найважливіше займатися тим, у чому ви є найбільш корисними, за різних життєвих обставин.
— Не потрібно бути рятівником, який хоче всіх врятувати, поселити, нагодувати. Не варто намагатися це зробити найважливішим моментом для себе. Для цього є люди, які мають відповідний ресурс. Якщо ви його не маєте — не займайтеся цим. Важливо, щоб ви робили те, чим наразі можете бути корисними для себе, своєї дитини і тих, хто поруч.
Якщо є можливість телефонного звʼязку, то необхідно, щоб тато або мама завжди впевнено казали, що в них усе гаразд, стан війни — тимчасовий, я повернуся, все буде по-іншому, я тебе люблю. Маленьким — тільки хороші слова та чіткі вказівки.
— Важливо, аби той, хто на іншій стороні звʼязку, не критикував дитину за погану поведінку. Навпаки — треба казати: я в тебе вірю, зараз ти поруч біля мами, допомагай їй як можеш. Якщо батько говорить із сином, то варто сказати, що вірите в нього і в те, що він тепер тимчасово допомагає мамі за відсутності тата.
Водночас не можна, щоб дитина переймала на себе роль дорослого.
Мама або тато, які поруч із дитиною, намагайтеся не казати своїй половинці, що вам тяжко самим, діти неслухняні тощо. Краще такі моменти вирішувати після війни.
— Важливо спільно мріяти про перемогу. Війна завершиться, прийде справжня весна, все відбудуємо…
Щодо взаємодії з боку дітей, то малюки можуть намалювати ілюстрацію для тата, для військових, які поряд із ним. Або з мамою чи з кимось із рідних приготувати домашні смаколики, випічку і передати. Підготувати батькові його улюблений светрик і надіслати. Створити власними руками ляльку-мотанку.
Так передаються любов і тепло, а це надає віру, що скоро рідні обʼєднаються.
На думку Марії, під час війни можна розмовляти з дітьми про все, але інформацію слід дозувати і фільтрувати відповідно до віку. Також не варто, щоб молодші члени родини чули жахливі розмови дорослих про війну.
— Наприклад, дитині до семи років не можна казати про жорстокі події, бо дитяча психіка не зможе з цим впоратися. Відповідати на питання варто коротко, без подробиць. Не підіймати тих питань, про які дитина не запитує. Треба нагадувати дитині, хто зараз є поруч та інформацію про себе (в разі якщо дитина опиниться сама, в неї завжди при собі мають бути ПІБ, номери батьків).
Не приховуйте, що триває війна, відбуваються воєнні дії. Проте водночас вселяйте надію, що невдовзі все завершиться.
Щодо підлітків, то напрочуд важливо не мовчати, але й не лякати, не істерити.
Стосовно ґаджетів, то не дозволяйте своїм чадам зависати в тривожних новинах, адже тепер забагато інформації, яку їм небезпечно бачити. При цьому дозволяйте більше фільмів, відео не про війну, мультиків і навіть трохи ігор.
Помічаймо дрібниці, бо це і є життя.
Небезпечно промовляти такі фрази: відчепися, ти не бачиш, що це не для дітей, відійди, помовч, навіщо ти плачеш… Навпаки — не нагнітайте атмосферу, не панікуйте. Важливо повторювати: я поруч, я з тобою, я тебе люблю.
Спостерігаєте складну поведінку? То розпитайте, що відбулося, чому з ним/нею це сталося, відтак які почуття. Якщо малечі хочеться плакати, то треба плакати. І плакати разом. І так само — спільно сміятися.
— Батьки, а особливо маленьких дітей, повинні розуміти, що малюки мають відреагувати свої емоції різними способами. Для молодших — це малювання, ліпка, гра. Треба памʼятати, що хлопці часто грають в стрілянину, битву мечами — не треба забороняти, адже це такий метод відреагування. Дівчатка можуть почати тупати ніжками, стукати якимись предметами — не перешкоджайте їм вивільняти негатив.
Не забороняйте дитині відчувати. Якщо вона гнівається, тривожиться, плаче, боїться, є безпорадною — це нормально. І кажіть їй, що це природні відчуття. Питайте, чому є страх, і кажіть, що теж боїтеся. Але водночас поцікавтеся, що вас зробило б зараз сміливими. Тобто треба прямувати до розв’язання проблеми.
Не можете впоратися з неконструктивною поведінкою дитини, підлітка, ситуація стає критичною? Тоді необхідно звернутися до медичного працівника і психолога. А до того треба допомогти викинути негативні емоції назовні.
Ось кілька технік, які допоможуть дитині впоратися зі стресом.
Якщо дитина сильно налякана, то:
Першочергово вам треба опанувати себе. Дуже важливо дати води, вмити лице дитини, пригорнути її та проговорювати короткі фрази: подивись на мене, подивись в мої очі, дихай як я, я є поруч, я бачу, що тобі страшно, зараз ти в безпеці, візьми мою руку, я зроблю все, щоби тебе захистити, я тебе люблю.
У хлопчиків, дівчаток під час війни частіше відбуваються панічні атаки, тому важливо перемикати їхню увагу. Відтак є певна практика, коли треба звернути увагу на таке:
Цю вправу може використовувати і дорослий для самодопомоги в разі наростання паніки.
У складних випадках трапляються прояви дезорієнтації, тому слід зорієнтувати дитину де вона, “приземлити” її, необхідно дуже багато тілесних дотиків. Тобто ми говоримо, наприклад, що наші ніжки тут, вони відчувають землю… Звертаємо увагу дитини на стан “тут і зараз”.
Батькам і родичам дитини я рекомендувала би дихати. Будь-яка методика. Дихати глибоко, короткі вдихи, глибокі видихи, по-різному. Важливо знайти свій темп.
Найголовніше — повсякчасне створення безпеки. Намагайтеся зберігати довоєнну рутину, наскільки це можливо. Окрім щоденних приємних традицій, не забувайте і про хатні обовʼязки дітей. Додавайте радості, де можливо. Спілкуйтеся. Не припиняйте, а навпаки — розвивайте соціальні контакти (зустрічі, гуртки, комунікація з ровесниками).
Завжди памʼятайте про віру у швидку перемогу, і головне — саме мріяти та уявляти той день, коли все закінчиться і почнеться новий чудовий етап життя.
А наразі — гайда насолоджуватися простими справами. Ось ми писали, що обійми зараз дуже доречні.