Дитяча сімейна психологиня
Зараз багато дітей можуть відчувати злість та гнів. Їхнє звичне життя та дитинство переривають звуки сирен. Також можлива розлука з рідними через виїзд за кордон чи службу батьків в армії. Ще є багато інших стресових факторів, які впливають на появу гніву у дитини.
Дитяча психологиня Світлана Ройз розповіла про злість та гнів у дітей, а також, як з ними боротися.
— Злість — завжди природна, нормальна та правильна. Немовля вже народжується з можливістю виражати злість. Наше завдання — навчитися розрізняти “здорову” агресивність та агресивну токсичну поведінку.
Злість — нормальна реакція у відповідь на порушення кордонів.
Агресивність — це риса особистості, хворобливий стан, постійне сприйняття світу як ворожого та постійну атакувальну поведінку, — пояснює Світлана.
Вона каже, що злість та гнів ми нормалізуємо, особливо зараз. Так можна вивільнити напругу. Потім можна поступово повертати можливість регулювання емоцій. Усвідомлювати, на що саме реагуємо та що саме допомагає повернути стійкість.
— Протягом “безпечного часу” нам важливо спостерігати за дитиною та собою: наші дії у вираженні агресії — самозахисні чи ворожі?
Правило, якому ми завжди вчимо дітей: злитися можна, захищатися треба, завдавати шкоди собі та іншим не можна, — наголошує психологиня.
Світлана каже, що агресія дає енергію діям. Вона може бути навіть “доброякісною”. Тобто вміти сказати: “Ні” чи постояти за себе. Але є і “злоякісна” агресія — руйнівна поведінка.
Світала Ройз розповідає про такі види агресії:
Також агресія може бути: вербальною (слова, крики, дражнилки), тактильною (дії), експресивною (жести, міміка, інтонація).
Психологиня каже, безпечніше проявляти емоції. Якщо вони “йдуть у тінь”, то це може стати симптомом. За мирних часів, агресія у дітей могла б виникати у таких випадках:
Саме зараз гнів — форма захисної поведінки, — наголошує Світлана Ройз.
— Немовлята та діти до двох років реагують спалахами злості та люті на те, що не можуть пояснити, попросити або домогтися того, що для них важливо. Не можуть задовольнити свою потребу.
Обіймаючи їх, нагадуємо собі, що ця агресія спрямована не на нас. Перераховуємо те, що, можливо, вони хочуть, вгадуємо їхні потреби. Так вони вчаться називати те, що їм важливе. Розуміємо, що для малюків часто незадоволена потреба — загроза виживання, — радить Світлана.
У цьому випадку малюки можуть пробувати різні моделі поведінки. Вони спостерігають за реакцією дорослих.
Коли маленька дитина нас б’є, для неї це часто гра. Нам важливо зупиняти руку, ніжку, казати: “Бити не можна. Мені боляче”.
Якщо дитина починає бити себе, називаємо на ім’я її емоцію: “Ти злишся через… Я б теж розлютився(-лася), якби не могла, наприклад, з’їсти те, що хочеться. Злитися можна, а бити себе та інших ні. Хочеш помахати разом ручками, стиснемо-розтиснемо кулачки” тощо, — коментує Світлана.
Психологиня пояснює, що діти до п’яти років не вміють регулювати емоції та витримувати подвійні.
Тобто не можуть одночасно радіти перемозі іншого, злитися на нього, сумувати через свою поразку.
— У них у зв’язці: гіпокамп (відповідає за довготривалу пам’ять) – мигдалина (емоційна реакція) – гіпоталамус (ендокринні реакції – сплеск гормонів) – поясна звивина (оцінка та прогнозування, прорахунок наслідків) – лобові частки мозку (контроль, аналіз) немає закріпленого досвіду.
Вони не можуть усвідомити, що зараз відчувають, які можуть бути наслідки поведінки, як чинити правильно. З нашою допомогою вони навчаються цього, — пояснює Світлана Ройз.
— Пам’ятаємо, що емоцію не завжди можна трансформувати, відрегулювати, іноді її дуже важливо вивільнити.
Але коли ми пропонуємо кричати, тупотіти, бити подушку після того як дитина вивільнила напругу, у неї може бути “інерція”. Вона може виглядати перезбудженою. Нам потрібні перехідні дії, щоб привести до стабільного стану, — каже психологиня.
Світлана Ройз каже, що треба привчати дитину і себе називати емоцію. Визначати її, малювати, де емоція живе в тілі (червоніють щоки, стискаються кулаки тощо).
— Дитина бачить, як ми самі впораємося з емоцією, яку вибираємо поведінку, як витримуємо емоцію. Дитина поступово вчиться розуміти, що з нею відбувається, бачити наслідки, обирати поведінку. Вчиться не маскувати, пригнічувати, а виражати емоцію у прийнятний спосіб, — ділиться психологиня.
Психологиня каже, що звертатися до спеціаліста треба, якщо дитина старше п’яти років усвідомлено мучить тварин, шкодить, робить боляче. Також вона не відчуває емпатії, смутку, провини, коли знає наслідки своїх дій.
Дитина постійно звинувачує іншого в тому, що вона так поводиться, постійно говорить про те, що інші до неї ставляться упереджено. Не вважає, що її поведінка є агресивною.
Також треба звернути увагу на те, що дитина не виявляє злості, не дозволяє при дорослих виявляти сильні емоції. Також вона може проявляти аутоагресію (карати себе).
Треба уявити, що вдихнули хмару і видихнути її зі звуком, можна з грозою та блискавкою. Можна розкривати руки, показуючи, який розмір хмари ми вдихаємо.
На видиху видаємо звук, та зводимо руки, зменшуємо розмір хмари, долоні в кінці видиху з’єднуються.
Треба обережно простукувати подушечками пальців долоні чи тіло дитини. Своїми доторками відігравати спочатку м’які, немов дитину гладить сонечко і легкий вітер. Потім вітер посилюється, і починається дощ — починає йти швидше і тупотіти. Коли дощ посилюється, треба торкатися сильніше, злива — ще сильніше простукувати, гроза чи ураган — ще сильніше, а також дмухати та кричати.
Потім дощ стихає. Треба поступово простукувати тихіше і повільніше. Закінчити прекрасною погодою. Можна запропонувати, щоб дитина відігравала погоду кроками на місці — розгойдувалася, потім тупотіла ніжками, потім стрибала і кричала, потім посміхалася та розслаблено погойдувалася, як при ясній погоді.
Часто злість у дітей з’являється через тривогу. Зараз вона може бути пов’язана з тим, що батьки перебувають на фронті. Раніше ми розповідали, як морально підтримувати дітей військовослужбовців.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!