Думати і бути нелюдом — це різні речі. Чи можна стати вбивцею через надмірну злість до росіян

Вже понад два місяці українці проживають жахіття війни. Наші громадяни страждають від жорстокості російських солдатів. Окупанти нищать наші домівки, знущаються з цивільних, хочуть призвести до продовольчої кризи та забирають життя дітей та дорослих. 

Щодня після перегляду новин в українців виникає все більше й більше злості до росіян. Інколи це почуття перетворюється на бажання завдати їм шкоди і навіть думки про смерть ворогів. 

Українці можуть лякатися своїх думок. Дехто подумає: а чи справді я здатен убити. Та чи дійсно це так? Розповідаємо про злість під час війни та чи дійсно через надмірну злість можна стати вбивцею.

Розібратися в цьому питанні допомогли два психологи. Психотерапевтка-супервізорка та президентка Української асоціації когнітивно-поведінкової терапії Валентина Паробій, а також психотерапевт, директор Інституту психічного здоров’я УКУ та Українського інституту когнітивно-поведінкової терапії Олег Романчук.

Про злість під час війни

Валентина Паробій каже, що ненависть є крайнім проявом злості, а злість — це одна з базових емоцій. 

Злість нам потрібна, бо сигналізує, що наші потреби й кордони порушуються. Вона дає енергію для того, щоб відстоювати свої права.

За її словами, без злості й “праведного гніву” майже неможливо боротися. 

Чому ми ненавидимо? Ми хочемо мати спокій, незалежність і жити в нашій вільній країні. Для багатьох те, що відбувається зараз, не відбувалося ніколи, тому й наші реакції можуть бути сильні, як ніколи.

Але я б не сказала, що ненависть вбиває.

Проте психотерапевтка попереджає про “червоні прапорці”, так звані маркери, коли варто замислитися, що щось не так.

— Якщо ваша система “бий-біжи” постійно активована, у вас є підвищене серцебиття, важко сидіти на місці, розслабитися, основний зміст думок — це катастрофізація; якщо впродовж дня ви постійно боязливі, злі чи сумні — вам потрібна допомога.

Валентина Паробій каже: для того, щоб зменшити злість та ненависть, треба менше читати соцмережі, залишити лише кілька інформаційних видань. А також займатися фізичною активністю.

А психотерапевт Олег Романчук каже, що злість є адекватною реакцію на ситуацію, яку проживає більшість українців. Вона дає нам відвагу.

— Звісно, не в усіх з нас є завдання брати автомат і йти на війну, але те, що ми відчуваємо, є дуже природним. Це треба розуміти й прийняти. 

Але якщо ми починаємо переходити межу людяності, то уподібнюємося ворогу. 

— Ми можемо розуміти, що ми хочемо жорстокої помсти, але не плануємо це втілювати в дії.

Ми маємо опанувати це і залишатися людьми. 

Олег Романчук каже, що зі злістю не треба боротися — її треба опанувати. 

Читати на тему

Позбутися гніву заради майбутнього: чому не варто уподібнюватись агресору

Як зрозуміти чи допомагають тобі емоції спектру злості та як з ними впоратись, розбираємось разом із психологинею.

Чи можна стати вбивцею через думки про помсту

Психотерапевтка Валентина Паробій каже, що думки про помсту диктуються базовою злістю — психіка хоче знайти заспокоєння в тому, що справедливість відновлена. 

Думки про помсту — це бажання справедливого світу, потреба контролювати щось. 

Звісно, злочинці (в нашому випадку російські військові) мають бути притягнуті до відповідальності.

За її словами, якщо людина має інструменти для того, щоб допомогти притягти злочинця до відповідальності, то треба над цим працювати. Збирати докази та готувати їх для міжнародних організацій. 

Також Валентина Паробій зазначає: якщо людина буде з когось знущатися, то отримає посттравматичний розлад. 

А психотерапевт Олег Романчук каже, що деякі люди лякаються думок про помсту. Їм здається, що вони стають різниками. 

— Я — дитячий психіатр, до мене часто приходять батьки й кажуть, що їхня дитина малює, як вбиває російських солдатів чи щось таке. Насправді дитина не “зійшла з розуму” — це її нормальна реакція на ненормальні події.

Психотерапевт наголошує: мати думку і стати нелюдом — це різні речі.

За словами психотерапевта, ми всі проживаємо різні емоції, але ми робимо вибір. У нас можуть бути різні емоції, але ми робимо вибір. Він радить зупинитися, зробити кілька вдихів та видихів та проаналізувати ситуацію.

А далі треба собі сказати: “Так, я розумію, звідки цей порив, я не стаю через це маніяком, убивцею. Моя цінність у тому, що я хочу бути людиною. І так, мій народ буде мститися, але тільки в сенсі вимагання справедливості. Він не перейде межі, не робитиме у відповідь щось нелюдяне, не уподібниться ворогу”.

В такій ситуації головне пам’ятати про наші цінності. Про те, чим ми відрізняємося від росіян та чому попри ненависть, ми все ж залишаємося людьми.

Під час війни люди змінюються. Ми всі переживаємо стрес, який на нас впливає. Багато людей втрачають мотивацію і не хочуть нічого робити. Раніше ми розповідали про апатію та хронічну втому, та як їх побороти.