Хочу слідкувати за всім! Що таке гіперконтроль та чим шкідливе бажання все продумувати

Гіперконтроль — почуття, що часто наче перекриває нам дихання, особливо під час планування майбутнього та ухвалення важливих рішень. У голові одразу виникають тисячі сценаріїв, що і як може піти не за планом, як бути до цього готовим (-ою) та чи варто взагалі робити кроки вперед?

Про гіперконтроль, його природу та що робити, аби навчитися жити без нього, розповіла клінічна психологиня, сертифікована психоаналітикиня Європейської конфедерації психоаналітичних психотерапій Єлизавета Птиця для видання Elle. 

Коли з’являється гіперконтроль

— Бажання все контролювати народжується ще в дитинстві й часто “потрапляє” в нас із молоком матері,  оминаючи нашу волю, — пояснює Єлизавета Птиця. 

Коли дитина тільки пізнає світ, їй невідоме почуття страху, відповідальності, небезпеки, образи, обману та інших складних почуттів. 

Малюку все здається настільки цікавим, що він повністю довіряє світу, занурюючись в нього. Але цю цікавість часто припиняють гіпертривожні або нарцисичні батьки, які сприймають дитину як продовження самих себе. 

Вони дозволяють своїм дітям пізнавати світ тільки через призму свого світогляду, страхів та бажань.

Ще в дитинстві ми часто чуємо різні заборони: не йди, не лізь, втонеш, вдаришся, впадеш, нікому не довіряй, там небезпечно, це погано, будь зібраним або пильним.

Ще з дитинства ми несвідомо всмоктуємо деструктивні сценарії своїх батьків. А якщо дитина зростає в неповній родині або там, де один з батьків покидає її, то вона сприймає особисте негативне ставлення одного з батьків до протилежної статі як власне. 

Саме тоді з’являється та сама установка про жорстокий та несправедливий світ. Якщо в дитинстві ми часто залишалися сам на сам зі складними емоціями, а поруч не було підтримки у вигляді батьків або інших дорослих, то перестаємо довіряти цьому світу. 

Читати на тему

Загрозливе домінування: контроль чи піклування — психолог про те, як не перетнути межу

Чому ми хочемо все контролювати

Це відбувається через неправильну обробку почуттів. Якщо близьке оточення не сприймало наших емоцій, відштовхувало або замість підтримки навантажувало нас своєю тривожністю, в дорослому житті це провокує недовіру до інших.  

Потім ми починаємо тримати під пильною увагою все: що робить наша близька людина або ми самі, вгадувати, що може статися далі, проробляти часто нереалістичні сценарії на майбутнє в надії підкласти рятівну “соломку”, яка позбавить нас від негативних наслідків. 

Часто це призводить до стагнації — коли ми не розвиваємося, не рухаємося вперед, а стоїмо на місці, бо так безпечніше. 

— Величезний мінус гіперконтролю — це великі витрати з боку нашої особистості. Це відчуття можна порівняти із постійним статичним напруженням, яке забирає на себе, щоб продовжувати роботу, наші бажання, сон, лібідо. Ми буквально все відчуваємо як через папір, тобто прісним, — пояснює Єлизавета Птиця.

Людина в такому стані не отримує жодного задоволення від життя, адже має тисячу причин, чому щось може піти не так. Це також впливає на життя рідних, адже вона може тиснути на них, намагаючись взяти під контроль і їхні рішення. 

Фото: Unsplash

Як позбутися гіперконтролю

Гіперконтроль потребує пропрацювання з психологом. Але є деякі вправи, які можна виконати самостійно. Вони розвантажують напруженість, почуття невизначеності, допомагають нейронним зв’язкам прокласти інший шлях до майбутнього, оминаючи постійну потребу все контролювати. 

Одну з таких вправ пропонує Єлизавета Птиця. Для цього треба уявити або взяти вже наявну проблемну ситуацію, написати на аркуші паперу декілька запитань і поставити їх собі.

1. У чому полягає проблемна ситуація? Треба сформулювати її та зачитати собі в голос. Часто пошук проблеми та її опис вже допомагає наполовину позбутися її. 
2. Що доброго, позитивного спадає на думку під час прочитування цієї проблеми? Кожна ситуація завжди має щось позитивне. Треба дозволити собі подумати про це.
3. Який найгірший сценарій розвитку подій під час ситуації і яка взагалі ймовірність, що він може трапитися? Треба написати найгірший сценарій з можливих, їх може бути декілька. 

Потім треба зробити паузу на 15 хвилин, залишивши запис, і зробити щось приємне — прогулятися або послухати музику тощо. Далі повернутися, ще раз переглянути сценарій і спробувати уявити новий. Їх треба порівняти, щоб зрозуміти, в який бік він повернувся — у негативний чи позитивний. 

• Який ідеальний сценарій розвитку ситуації? Необхідно прописати найкращий з усіх можливих, а потім порівняти з попереднім пунктом. Тут має прийти певний спокій і наближення до правильного і безпечного розвитку подій.
• Описати перепони, які віддаляють від втілення бажаного сценарію подій. Зазвичай це емоції, тривога, страх та невпевненість. 
• На що конкретно можна вплинути, щоб втілити найкращий сценарій? Після попередніх пунктів прийде позбавлення від відчуття надмірного контролю.

Перевага цього пункту в тому, що це реальні дії для втілення гарного сценарію. Звісно, що деякі ситуації мають і негативний кінець, але ці невеличкі кроки здатні потрошку розвіяти постійний гіперконтроль, страх і тривожність перед майбутнім.

Як ми згадували, почуття гіперконтролю народжується ще в дитинстві. Тому читай поради, як правильно спілкуватися з підлітком, щоб виховати впевнену в собі та в інших людину. 

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.