Коли починається війна у будь-якій країні, люди починають мігрувати та шукати захисту в інших країнах. Багато з них можуть не повертатися додому після закінчення воєнних дій. Тому різні країни впроваджують процес репатріації.
Репатріація — це процес повернення на батьківщину з поновленням громадянських прав військовополонених та цивільних осіб, які під час війни опинилися за межами своєї країни та перебували тривалий час поза батьківщиною.
Але, напевно, найвідомішим прикладом репатріації у світі є репатріація в Ізраїль, хоча вона і не пов’язана з війною. Країна Ізраїль є домом для усіх євреїв, тому в країні ще з 1950 року діє закон Про повернення. Згідно з яким, усі євреї та нащадки євреїв мають право на репатріацію.
Країна допомагає репатріантам відразу після приїзду з житлом та іншими необхідними потребами. Але щоб отримати статус репатріанта, спершу треба пройти ретельну перевірку та довести, що ти нащадок єврея.
Ми розповімо, що відомо про репатріацію в Ізраїлі, як країна допомагає репатріантам та чому важливо цей досвід відтворити в Україні.
Репатріація в Ізраїль, цей процес ще називають алія, — це повернення осіб єврейської національності на історичну батьківщину їх предків. Алія є одним з основних понять сіонізму, яке також закріплене у законі Ізраїлю Про повернення.
Репатріація набула масового характеру у 12 сторіччі, коли почалися масові гоніння євреїв по всьому світу мусульманською та християнською церквами. Тому ще до проголошення незалежності Ізраїлю у 1948 році Земля Ізраїльська стала притулком для тих євреїв, які рятувалися від погромів і переслідувань.
А коли у 1948 році проголосили Декларацію про незалежність Ізраїлю, країна фактично відкрила двері євреям з різних країн. Повернення євреїв додому стало частиною державної політики нової країни. Влада влаштовувала не одну операцію, щоб врятувати представників єврейського народу та вивезти їх до Ізраїлю. Країна дбала і досі дбає про те, щоб переїзд в Ізраїль для репатріантів був максимально комфортним. Навіть було створено Міністерство алії та інтеграції.
Право на репатріацію в Ізраїль має кожен єврей, син/дочка чи онук/онука єврея. Прибувши на постійне місце проживання в Ізраїль, вони можуть стати репатріантами, тобто повернутися на історичну батьківщину своїх предків та скористатися додатковими пільгами репатріанта, які полегшують перший етап життя у новій країні.
Але процедура репатріації дуже складна. Необхідно звернутися до посольства Ізраїлю у твоїй країні, зібрати необхідні документи та пройти співбесіду у консульстві. Перевірка документів може зайняти від місяця до півроку.
Варто також знати, що дитина може бути євреєм по матері, а не по батьку. Офіцер Армії оборони Ізраїлю, військовий аналітик Ігаль Левін народився в Одесі. Коли йому було 9 років, його родина переїхала в Ізраїль. Він розповів про процес репатріації для Громадського радіо.
— Процедура репатріації насправді доволі складна: перевіряють ваше єврейство. Є галахічні євреї, по матері. У нас є можливість репатріюватися тим євреям, у кого бабуся, дідусь — євреї, тобто вони є на четверть євреями. До усього є перевірка документів, — розповідає він.
Додає, що є євреї, які пов’язані з гоніннями в Іспанії. Тоді інформацію про рід можуть перевіряти до сотні років. А буває так, що у людини і мати, і батько євреї, але перевірка документів може тривати до півроку.
Фото: Pexels
Також є екстрена репатріація — людина може отримати статус репатріанта без консультацій. Ця змога надавалася людям, які мали єврейське коріння і тікали від війни. Зараз цю програму тимчасово призупинили.
За перші три місяці повномасштабної війни в Україні до Ізраїлю репатріювалося 15 тис. жителів України, про це розповів для Укрінформ експерт Центру громадянських свобод В’ячеслав Ліхачов.
— На відміну від інших громадян України, які шукають тимчасового притулку у європейських країнах, особам єврейського походження держава Ізраїль надає громадянство.
І вони організували потужну допомогу в організації репатріації єврейських біженців з України до Ізраїлю. Йдеться про 15-16 тис. осіб, — сказав він.
Додав, що представники європейської громади одразу отримують ізраїльське громадянство і певну допомогу від держави, тому ці категорії біженців, найімовірніше, не повернуться в Україну.
Ігаль Левін каже, що такого не буває, адже Ізраїль є домом для всіх євреїв.
— Не можна заборонити єврею репатріюватися та отримати ізраїльське громадянство, якщо він єврей. Є спецкомісія, вона вирішить, єврей ви чи шахрай. Іноді перевірка може тривати довго. Але, якщо ви єврей і у вас є усі докази, то немає жодної причини для відмови вам у репатріації, — говорить він.
Але у Єврейському агентстві зазначають, що є окремі правила для отримання громадянства членами сімей репатріантів, які не підпадають під букву закону, і є винятки (наприклад, кримінальне минуле).
Репатріанти, які прибули до Ізраїлю і проживають там менше як 15 років, отримують статус оле хадаш (для чоловіків) та ола хадаш (для жінок). Завдяки цьому статусу люди отримують багато державних пільг, дотацій та переваг, що полегшують адаптацію в нових умовах.
Людей, які отримали право на репатріацію, після прибуття в аеропорт зустрічають представники Міністерства алії та інтеграції, які допомагають оформити посвідчення репатріанта, отримати перші виплати із “кошика абсорбції”, видадуть довідку для відкриття рахунку у банку, зареєструють в одній із лікарняних кас (медичне страхування) і видадуть тимчасову SIM-картку. Коли процедура реєстрації закінчується, репатріант може отримати багаж та скористатися послугами таксі безкоштовно.
Також в Ізраїлі діють різні програми репатріації для людей різного віку: навчальні для дітей, професійні, програми абсорбції.
Програма повернення євреїв в Ізраїль — це комплекс заходів для осіб єврейської національності, спрямований на сприяння у вивченні Ізраїлю, переселення в країну та адаптації в ізраїльське суспільство на новому місці проживання. Реалізуються програми Єврейським агентством (Сохнут). Воно надає повну інформаційну та іншу необхідну підтримку репатріантам та супроводжує на кожному етапі.
Взагалі репатріація в Ізраїль — дуже продумана програма, яка діє не один десяток років. Вся процедура містить:
Програма репатріації в Ізраїль з’явилася ще 1950 році, це було нове явище, тому, звісно, воно натрапило не на одну проблему.
Аспірантка Львівського національного університету імені Івана Франка Наталія Данилів у своїй роботі Політика держави Ізраїль з питань інтеграції репатріантів: особливості та характерні риси описує проблеми, з якими стикався Ізраїль.
Країна у 1950 році оголосила закон Про повернення, але невелика за масштабами держава наткнулася на проблему забезпечення роботою численного потоку репатріантів. Масово поверталися люди з країн СРСР, тому було багато російськомовних вчених, лікарів, інженерів, викладачів. Їх число значно перевищувало економічні та соціальні потреби країни.
Іншими ускладненнями були соціальна і культурна мобільність новоприбулих іммігрантів.
Був конфлікт між двома групами ідентичностей — “сефардами” та “ашкеназі”. Крім того, соціально-психологічні відмінності сприяли антагонізмові між “російськими” іммігрантами і суспільством, що їх приймало.
Також влада зіштовхнулася з проблемою, коли репатріанти після отримання ізраїльського громадянства масово покидали країну і виїжджали, наприклад, у США. Це явище назвали “нештира”.
На самому початку введення репатріації була проблема з розселенням людей, не вистачало житла. На початку 1950-х рр. у країні було створено перші спеціальні наметові табори, кількість яких невпинно зростала. Але згодом людям вдавалося покидати ці тимчасові помешкання.
Але була і позитивна роль репатріантів у створенні державних органів влади, армії та політичної системи, адже багато тих, хто повернувся, були вихідцями з Європи, тому могли здобути там хорошу освіту.
З процесом репатріації в Ізраїлі вже все зрозуміло — це повернення євреїв на історичну батьківщину. У Женевській конвенції також йдеться про репатріацію, але вона дещо відрізняється. Йдеться про військовополонених.
Згідно зі ст. 118 Звільнення та репатріація, військовополонених звільняють і репатріюють без зволікання після припинення активних бойових дій.
Під час складання плану репатріації можуть надавати пріоритет пораненим і хворим, найстаршим і тим, хто був інтернований найдовше.
Військовополонених мають сповістити про вжиті заходи. Витрати на репатріацію військовополонених у всіх випадках справедливо розподіляють між державою, що тримає в полоні, та державою, до якої ці військовополонені належать.
Також згідно зі ст. 110, репатріації підлягають:
Під час інтерв’ю для Радіо Свобода омбудсмен Дмитро Лубінець розповів, що під час зустрічі з російською омбудсменкою Тетяною Москальковою у січні 2023 року обговорювали саме репатріацію, а не великий обмін.
— Насправді, за результатами нашої зустрічі, не було оприлюднено інформації, що готується великий обмін. Обговорювали репатріацію.
Єдиний аспект, який ми з нею обговорювали в розрізі військовополонених — це питання можливого повернення важкопоранених військовослужбовців, військовополонених з обох боків.
Ця процедура називається репатріація. Вона чітко прописана в Женевській конвенції. Стаття 110. Під час цих перемовин ми озвучували цифри. На території Російської Федерації, за нашими даними, перебуває 800 важкопоранених військовослужбовців Збройних сил України (на той момент — ред.), — сказав Лубінець.
24 березня 2023 року Україна передала Росії п’ять важкопоранених полонених, які на той момент підлягали транспортуванню. Цей крок свідчить про дотримання Україною цивілізованих правил, зокрема Міжнародного гуманітарного права, зазначили у Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими. Натомість Росія, порушуючи Міжнародне гуманітарне право, утримувала поранених військовополонених.
Росія розпочала війну проти України ще у 2014 році. На окупованих територіях Донецької та Луганської області, а також на півострові Крим, Росія проводила примусову паспортизацію населення.
Те саме сталося з українцями, які опинилися на окупованих територіях після початку повномасштабної війни у 2022 році. Перед початком повномасштабного наступу Росія також провела “примусову евакуацію” з окупованих районів Донецької та Луганської областей, обумовивши це тим, що Україна може розпочати воєнні дії, щоб повернути регіони. Фактично Росія депортувала українців.
Зараз Росія продовжує незаконно вивозити українських дітей, також фактично депортуючи їх та порушуючи усі Міжнародні права.
Тому Україна має вже думати, як повернути своїх громадян. Необхідно створити державну структуру, яка займатиметься координацією боротьби за право на репатріацію Українців. Звісно, це складний процес і треба продумати багато деталей, як усе зробити, LB.UA пише, що зокрема потрібно:
Але варто говорити не лише про повернення депортованих, а й біженців. Від початку повномасштабної війни з України виїхали мільйони людей: науковці, культурні діячі, спортсмени, працівники освіти, медичної сфери та багато інших. Україна втратила багато людського ресурсу і втрачає щодня, адже військові і цивільні гинуть щодня від російської агресії.
Тому важливо подумати проте, як повернути в Україну біженців. Директорка з наукової роботи Growford Institute Тетяна Богдан для Економічної правди зазначила, що насамперед треба проводити успішну реінтеграцію біженців.
Успішна реінтеграція передбачає наявність безпекових умов, вільного доступу до освіти, охорони здоров′я, соціального забезпечення, наявність можливостей для працевлаштування та отримання житла на ринкових чи пільгових умовах.
Вона має важливе значення для досягнення національної злагодженості й результативності післявоєнної реконструкції. Ключовими компонентами мають бути:
Фінансувати таку програму можуть державний та місцевий бюджет, а також міжнародні донори.
Міжнародний досвід свідчить, що мігранти повинні отримати якісну інформаційно-консультаційну підтримку в питаннях пошуку житла на ринку чи отримання доступу до соціального житла. Біженці, які повертаються на свою батьківщину, роблять позитивний внесок у розвиток національної економіки.
Адже вони отримують за кордоном технологічні знання, виробничі навички та нові компетенції, мережу сформованих зв′язків і контакти з діаспорою, накопичені заощадження та згенеровані потоки інвестицій, що може допомогти країні після війни.
Але, щоб організовувати такі програми, треба добре вивчити міжнародний досвід щодо репатріації та реінтеграції біженців, запровадити єдині гармонізовані стандарти фінансування, а також налагодити ефективну взаємодію й обмін інформацією між учасниками процесу, і це не єдине, що треба враховувати. Тому займатися цим повинні компетентні особи та органи або ж новостворений орган.
Ми можем бачити тенденцію, що багато українських біженців мають сумнів, чи повертатися в Україну після закінчення війни. Раніше ми розповідали, як живуть українці у Європі та чи планують повертатися.
А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.