Дистанція менша, коли у нас один біль: Валерія (Нава) Суботіна про те, як суспільство може допомогти військовим після полону

Знайти спільну мову не завжди просто й у мирні часи. Та коли приходить повномасштабна війна, разом із собою вони приносить людям доволі полярний досвід: хтось залишається вдома, комусь доводиться виїхати, когось можна вважати цивільним, поки інший йде захищати країну на передовій.

Варіацій розвитку подій більше, ніж може уявити собі будь-хто. Однак лише одна уява не може допомогти подолати усі бар’єри, які з’являються у суспільстві через бойові дії. Потрібно ще й вміти обговорювати свої проблеми та потреби, аби досягти взаєморозуміння.

Тому на Львівському медіафорумі під час публічної дискусії Як обговорювати досвід, який поляризує, щоб зблизити нас, а не розлучити військовослужбовиця та письменниця Валерія Суботіна на псевдо Нава розповіла, як ЗМІ можуть висвітлювати досвід бійців, зокрема військовополонених, та як суспільству досягнути взаєморозуміння.

Чому важливо говорити про полонених

Валерія Суботіна нагадала, що насамперед важливо пам’ятати: військові вийшли з Маріуполя не просто за своїм бажанням, а насамперед за наказом президента України під гарантії міжнародних організацій.

Їм обіцяли так званий почесний полон, який мав тривати близько трьох місяців, але він затягнувся вже на більше ніж два роки.

Дистанція скорочується, коли ми живемо з вами одними й тим самим болем, таким як той факт, що військовослужбовці, захисники Маріуполя досі перебувають в полоні.

Проте, як зазначила військова, на жаль, дуже часто історія звільнених з полону закінчується тим, що представники медіа роблять сюжет про сам момент виходу з полону.

І хоч це безперечно момент щастя та ейфорії, що вони повернулися, але для суспільства лишається незрозумілим, що відбувається далі. Про це не говорить ніхто.

З якими проблемами вони стикаються? Як вони живуть далі? Що вони відчувають після повернення на фронт? Адже майже всі військовослужбовці, колишні полонені, повертаються на фронт.

Нава ставить питання, як має почуватись людина, яка вийшла з полону й після цього бачить подекуди відчужене життя людей. А також їхні коментарі в соцмережах, які були написані без думки про те, що їх читають реальні військовослужбовці, колишні військовополонені.

Як спілкуватись з військовими, які були в полоні

Кожен з вас може хоч трошки зрозуміти, якою ця підтримка має бути, якщо ви самі уявите ситуацію, в якій потрібна підтримка вам і що ви хотіли б почути.

Нава розповідає, що деякі питання можуть здаватись журналістам недоречними та некоректними, тому вони залишають їх в тіні.

Проте ці непрості питання не є табуйованими для багатьох колишніх військовополонених, для поранених військовослужбовців та для тих, хто має ампутації кінцівок.

— Всі ці обмеження і страхи, вони існують у ваших головах. Якщо ви про це не питаєте, а боїтеся поставити те саме питання, наприклад, про сексуальне насилля над людиною, тим самим ви підтримуєте кривдників людини, хочете ви цього чи ні. Тому що говорити про сексуальне насилля, побиття, приниження особистості абсолютно не соромно, — пояснює військова.

Тому важливо пояснювати суспільству, що нормально обговорювати цей досвід. Ненормально лише те, що такі звірства чинив ворог над нашими захисниками України. І чим більше про це говорити, тим кращим буде розуміння, що відбувалося в полоні.

Разом з тим лишається сумним досвід, коли суспільство говорить, що не готове чути чи читати такі історії.

Про образ захисників та військових, які пройшли полон

Нава виділяє тенденцію, яка залишається у формуванні образу людини, яка тільки вийшла з полону. Її намагаються показати як незламну і сміливу. І це добре. Проте її історія має бути доповнена також і розповіддю про випробування, через які їй довелось пройти.

Також варто уникати узагальнень та концентрації уваги на жалості, оскільки кожна історія захисників індивідуальна та має викликати гордість за них.

Ми всі абсолютно різні, всіх накриває по-різному, хтось не хоче спілкуватися взагалі, хтось хоче говорити багато. Але основна задача і журналіста, і психолога зараз — це підлаштовуватися під людину та слухати її.

Читати на тему

Валерія Карпиленко “Нава” вдома! Історія маріупольської поетеси, яка вийшла заміж на Азовсталі й втратила чоловіка

Розповідаємо історію військовослужбовиці, яка втратила чоловіка й потрапила в полон.

— Звичайно, що ви, слава Богу, не пережили такий самий досвід, тому повністю розуміти не можете. Але ви можете підлаштуватися, бути емпатичними та спробувати зробити ваші матеріали більш глибокими, намагаючись зрозуміти людину і продовжувати вчитися, — каже Нава.

Повірте, якщо співбесідник розуміє, що вам цікаво вислухати, вам цікава його проблема взагалі, що в нього відбувається зараз в житті, він буде з вами говорити.

Тому не варто намагатись підлаштувати співбесідника під формат розмови та показати те, що сподобається аудиторії. Тому що люди мають бачити справжніх людей та їхні історії, розуміти реальну ситуацію на фронті, щоб уникнути непорозуміння.

Важливо не закривати очі на правду, зокрема й про те, що після повернення з полону у військових не гарантовано зміниться життя на краще. Наприклад, багато захисників Маріуполя після повернення не мають житла чи речей.

І говорити про це важливо. Адже лишається багато таких критичних не вирішених питань. І їх не можна замовчувати чи підміняти поняття, як це робить наш ворог.

Військова говорить, що часто чує питання, звідки вона бере сили жити далі після пережитого.

Напевно, журналістам не подобається, коли ти кажеш, я живу, тому що в мене немає вибору. Але які є альтернативи?

Нава пояснює, що вона намагається наповнювати своє життя інформаційною боротьбою за своїх побратимів. Адже, каже, не має права здатися. Оскільки її вже звільнили з неволі, а їх — ні.

— Але це не означає, що людина не зламалася, це не означає, що людині не боляче. Це не означає, що людина знаходить насправді сили. Просто, що людина обрала продовжувати боротися, — додає військова.

Чим більше ми говоримо правди в медіа закордонних, тим більше наші партнери бачать, що ми продовжуємо боротьбу, що ми не здамося та віримо в Україну.

— І чим більше ми будемо говорити та чути не лише ту правду, яку ми самі собі придумуємо, а те, що вам говорять, тим, як мені здається, і буде меншою відстань, — підсумовує захисниця.

До речі, раніше ми розповідали, як підтримати людину, яка пережила полон або окупацію. Адже слова про те, що нібито все буде добре — не спрацюють.

Фото: Валерія Маліцька

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.