Якби… Як ми любимо повторювати це слово в різних контекстах! А що, якби мені довелося народитися в інший час чи в іншому місці? А що, якби УНР відстояла свою незалежність? А якби захисників Маріуполя можна було врятувати від оточення та полону? Якби ж не стався теракт в Оленівці в ніч з 28 на 29 липня? Якби ще понад 50 азовців були живі? Якби…
На всі ці запитання так хотілося б знати відповіді. Навіть більше — навряд чи хтось з українців хотів їх колись собі ставити. Проте відповісти на них, на жаль, мала б наука кліодинаміка, що фокусується на моделюванні соціально-історичних процесів. Її назва походить від імені музи історії з грецької міфології Кліо.
Вважалося, що Кліо допомагає зберігати пам’ять про події минулого і навчати нащадків мудрості через історичні приклади. Та що ж робити, коли не лише міфічні боги та музи мовчать? Мовчать і міжнародні суди та організації й не поспішають зробити висновки з трагедій, які відбулися?
Лишається сподіватися лише на себе та своїх однодумців. Тому рік за роком рідні, близькі та просто небайдужі до долі захисників Маріуполя та Азовсталі продовжують виборювати справедливість задля українських оборонців. Боротись як за тих, хто ще має надію на повернення, так і тих, хто повернувся додому на щиті після тортур в полоні та теракту в Оленівці.
Сьогодні, 29 липня 2024 року, минають другі роковини з того моменту, як Україна та світ дізналися про черговий воєнний злочин РФ та її військових.
Тому Вікна разом з адвокаткою Марісою Скубою та юристом Сергієм Ланкіним, Спільнотою Оленівки та співдиректоркою Міжнародної групи розслідування злочинів OSINT в України (OSINT for Ukraine) Марго зібрали воєдино дві різні реальності. Усе, аби зберегти пам’ять про теракт та мати шанс запобігти його повторенню.
У першій частині матеріалу ми розібрались, як мали діяти міжнародні організації, зокрема ООН та Міжнародний Комітет Червоного Хреста, Українська держава та народ, а також вся світова спільнота, аби теракт в Оленівці не відбувся.
Друга частина розкриває хід подій у нашій реальності: що відомо про розслідування теракту в Оленівці, хто займається пошуком виконавців злочину, які існують варіанти для притягнення до відповідальності РФ як держави та окремих осіб за вчинене.
Оленівка після теракту/InformNapalm
“Ідеальний сценарій”, за яким теракт в Оленівці не відбувся б
Адвокатка Маріса Скуба пояснює, що в трагедії умисного вбивства українських військовополонених в Оленівці можна побачити причино-наслідковий зв’язок.
На мою думку, найбільша проблема для світу — це безкарність дій РФ. Світ роками спостерігає за кривавими злочинами росіян і демонстративно закриває на них очі.
— Країни Європи, США, Китай — саме вони створили з Росії безжалісного, жорстокого та безкомпромісного вбивцю.
Як запевняє адвокатка, росіяни роками вчиняли масштабні злочини, за які не були покарані. Це і Голодомор, і депортації, і злочини в Ічкерії, і війна в Грузії.
Це стосується і війни в Україні з 2014 року. Маріса Скуба нагадує, ще в червні 2014 року було збито український літак Іл-76, виконавцями були найманці з групи ПВК Вагнер. Ця терористична організація, створена у РФ, відома в усьому світі своїми безжальними жорстокими злочинами. Проте лишається відкритим питання, чи був хтось покараний за це.
До неочевидних причин вчинення теракту, внаслідок якого загинули українські захисники, адвокатка додає й збиття пасажирського літака Malaysia Airlines Boeing 777, що виконував рейс MH17. Також про постійне ігнорування протиправних дій росіян свідчать і систематичні уламки російських БПЛА на території ЄС, теракти в США тощо.
Увесь світ знає, що саме Росія стоїть за цими злочинами. Увесь світ бачить і мовчить, і так продовжується роками.
Тому в ідеальному сценарії розвитку історії з Оленівкою антидот від тероризму РФ світ повинен був зробити ще принаймні за століття до теракту. Це могло б бути й покарання за вторгнення росіян в Україну, Фінляндію, Латвію, Естонію, Литву, Грузію, Польщу. Світ мав почути британського журналіста Ґарета Джонса та дослухатися до його слів, а не вірити Волтеру Дюранті, який потурав СРСР та заперечував Голодомор.
Оленівка після теракту
Росія повинна була понести відповідальність за пакт Молотова — Ріббентропа, за яким було розподілено Європу на новий лад, який подобався двом різним і водночас дуже схожим німецькому та радянському тиранам.
Росіяни мали бути притягнуті до відповідальності за депортації кримських татар, за, знову ж таки, війни в Афганістані, Ічкерії, за вторгнення в Чехословаччину та Угорщину. Зрештою, за анексію Криму, збиття малазійського Boeing 777 та ще невідомо скільки злочинів.
Редакторка Спільноти Оленівки Олександра Мазур каже, що катування й вбивства в полоні — досить характерні для РФ протягом її існування. Та додає, що навіть найближчі до наших днів часи, після зникнення з мапи світу СРСР, Росія вела численні загарбницькі війни та регулярно вчиняла воєнні злочини.
Як, на мою думку, можна було уникнути масової страти в Оленівці? Зупинити РФ 1992 року в Абхазії.
Проте за жоден зі своїх злочинів РФ не понесла відповідальність, а тому з’явилось відчуття безкарності, ніби можна робити все, що тільки завгодно, й наслідків за це не буде.
— Вважаю, що кожна країна світу, ООН, МКЧХ тощо несе відповідальність за вчинення Росією кривавих злочинів, зокрема й за вбивство беззахисних військовополонених в Оленівці, — каже Маріса Скуба.
Допоки світ не почне активно втручатися в діяльність РФ та ефективно протидіяти її злочинам, Росія вчинятиме нові жорстокі злочини, нарощуючи свою могутність та впевненість у безкарності.
Чи повинна була та чи могла українська держава діяти інакше
Як просили самі захисники Маріуполя та Азовсталі, гіпотетично існувала можливість застосування процедури екстракції. Відповідно до неї, третя країна могла б забрати до себе військових. На це потрібно було погодження двох країн-супротивників, тобто України та РФ.
На моє глибоке переконання, ще до виходу в полон, українська держава мала б залучити третю сторону — потужну країну, яку РФ сприймала б на рівних, — каже Маріса Скуба.
Адвокатка додає, що за ідеальним сценарієм Україна мала б домовлятися з партнерами, і не тільки, різних країн світу, аби уберегти життя кожного бійця, хто боронив її в надлюдських умовах.
Проте важливо додати, що наразі не було оприлюднено офіційної інформації, чи дійсно велися подібні перемовини. На жаль, відомо тільки одне — це наслідки відсутності домовленостей з третьою країною та потрапляння в полон українських захисників Маріуполя.
Полон — це не опція збереження життя. Тому говорити про те, що це був єдиний шлях, вважаю недоречним, — додає адвокатка.
Крім того, оборонці міста та їхні рідні у своїх інтерв’ю говорять, що обіцяно було вихід у “почесний полон”. Однак, як запевняє Маріса Скуба, саме такого юридичного механізму або терміну не існує.
У полон або виходять, або потрапляють. У випадку з Маріуполем, військові, які перебували на Азовсталі, були змушені були вийти в полон за наказом вищого керівництва держави з метою збереження життя.
Як мали діяти міжнародні організації, аби запобігти теракту
Добре, а якщо ми перебуваємо у тій точці історії, коли РФ досі не понесла покарання за вчинені злочини минулих століть, і досягти домовленостей про виведення військових на територію третьої країни не вдалося? Чи можна тут, у цей момент, запобігти катастрофі?
Звісно, хотілося б сказати, що в ідеальному світі й розвитку подій РФ як мінімум повинна була б дотримуватись Женевських конвенцій. Адже вони насамперед регулюють питання поводження сторін під час збройного конфлікту з військовополоненими ще з 12 серпня 1949 року. На цьому наголошує юрист Сергій Ланкін.
Основним принципом, який варто пам’ятати при дослідженні усіх порушень РФ у питанні полонених — це повна відповідальність держави-агресора за таке поводження, що прямо передбачено статтею 12 вказаної конвенції.
Окрім цього, додає юрист, методи та способи, які застосовує РФ до військовополонених, зокрема на території колонії Оленівки, а також умови їх тримання — безперечно, не є гуманними. Як наслідок, дії Росії спричинили смерть військовополонених та серйозне погіршення їхнього стану здоров’я, що заборонено статтею 13 конвенції.
Разом з тим, одним із найбільш критичних питань, що виникло під час тримання наших захисників на території Оленівки, лишається надання медичної допомоги.
Лікування або навіть елементарних медикаментів полонені не отримували як під час перебування на території колонії, так і безпосередньо після вибуху.
Як говорить Сергій Ланкін, за свідченням очевидців, мінімальна медична допомога була надана пораненим лише через велику кількість часу після теракту, що призвело до додаткових людських втрат. Про це свідчать і результати розслідування OSINT for Ukraine.
Зокрема, в першій частині розслідування йдеться про те, що на допомогу постраждалим викликали медиків Азовсталі та заводу імені Ілліча, яких також тримали в Оленівці.
Коли медики попросили голки та інше медичне обладнання, охорона лише перекинула через огорожу шматки білого одягу, джгути Есмарха та радянські аптечки.
Крім того, як пише OSINT for Ukraine, незважаючи на те, що протягом 30 хвилин після останнього вибуху прямо біля воріт стояла низка машин швидкої допомоги, лише о п’ятій ранку 29 липня 2022 року їх було відправлено в медичні заклади. І лише після численних відчайдушних криків про допомогу військовополонених. При цьому легкопоранених було доставлено не в лікарню, а в Оленівський дисциплінарний ізолятор.
Згідно з даними розслідування OSINT for Ukraine, у результаті затягування часу з наданням банального доступу медикам до поранених задля медичної допомоги, п’ятеро азовців померли через надмірну втрату крові.
Також, каже Сергій Ланкін, згідно зі свідченнями постраждалих внаслідок теракту, які повернулись додому, в Оленівці застосовують різні методи катування. Серед них — побиття, імітації розстрілів, голод та спрага.
Також для військових РФ є системною практикою примушування до відмови від власної ідентичності, знову ж, імітації розстрілів та тримання у нелюдських умовах. Усі ці дії — особливо жорсткі стосовно військовополонених з Азовсталі та військовослужбовців Азову. Та окремим тяжким воєнним злочином є сам факт теракту, вбивств та тілесних ушкоджень.
Наразі найбільш розумним поясненням даних дій є цілеспрямована політика геноциду та знищення державою-агресором без будь-якої пощади українських громадян, — каже Сергій Ланкін.
За “ідеальним сценарієм” усього цього, відповідно до Женевських конвенцій, не мало б взагалі відбуватись. Разом з тим, за дотриманням цих положень повинні були б слідкувати міжнародні організації. Зокрема йдеться про ООН та МКЧХ.
Маріса Скуба говорить, що МКЧХ мав виконувати свій обов’язок ідентифікувати військовополонених. З ними представники комітету повинні проводити бесіди, повторно зустрічатися та відслідковувати їхній стан в індивідуальному порядку.
Фактично, представники МКЧХ мають побачити всіх осіб, які були захоплені в полон і які підлягають захисту відповідно норм міжнародного права.
Ідентифікація особи, сповіщення та подальший контроль є захистом від насильницьких дій, позасудових страт чи жорстокого поводження з військовополоненими.
Проте, як говорить адвокатка, відповідно до свідчень хлопців, що повернулися з полону, представників МКЧХ вони бачили за весь час лише одного разу — в автобусах, якими їх доставляли до колоній. Водночас Маріса Скуба додає, що жодних документів, доказів, які б підтверджували хоча б намагання комітету контролювати стан військовополонених, їй не доводилося бачити чи навіть чути про них.
Складається враження, ніби Міжнародний комітет Червоного Хреста зробив одну чи дві спроби потрапити до полонених. Припускаю, їх не пустили. І вони вирішили, що українські військовополонені не потребують їхньої залученості й певно перебувають під “контрольованим захистом”.
Марго розповідає, що відповідно до свідчень, які вдалося зібрати OSINT for Ukraine, за кілька днів до теракту полонених і цивільних ув’язнених змусили рити окопи. До цього не були залучені тільки полонені з Азову, яких потім поселили в барак 200. Також російські окупанти замінили охорону та дали наглядачам зброю, а не кийки, як це було до 27 липня 2022 року. Навколо бараку, де тримали 193 військовополонених, був колючий дріт.
Звичайно, це лише ознаки підготовки теракту. Ми не можемо виключити ні те, що це могла бути випадкова атака, ні те, що ці зміни заднім числом інтерпретувалися як підготовчі.
Проте, як пояснює Сергій Ланкін, станом на зараз відповідь усіх сторонніх спостерігачів більше зводиться до того, що полон українських військовослужбовців на території колонії №120 варто сприймати як захоплення заручників та акт тероризму. І він не має жодної законної мети. Цей акт тероризму направлений виключно на знищення, тортури та показову страту маріупольських захисників України.
Що стосується саме ООН, Маріса Скуба пояснює, що ця організація не є спеціальним уповноваженим органом щодо питань військовополонених. Разом з тим, саме активна участь Ради безпеки ООН чи Генеральної асамблеї ООН могла б кардинально змінити становище та наслідки для РФ після теракту.
Комітет з прав людини ООН — це саме той орган, який мав би розслідувати теракт в Оленівці. Проте результати його роботи — це лише висновок, що ООН не вбачає ознак застосування ракет HIMARS в Оленівці.
Якщо не за ідеальним, то хоча б за прийнятним сценарієм розвитку подій, генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш не мав розпускати місію з розслідування загибелі українських військовополонених в Оленівці. Навіть більше, РФ не мала б принаймні займати місце постійного члена Радбезу ООН.
Після теракту — чи міг світ вчинити інакше
Сергій Ланкін впевнений, що реакція будь-якої цивілізованої країни на випадки масового геноциду має бути однозначною — це спрямування усіх наявних зусиль для притягнення РФ до відповідальності на різних рівнях.
Особливістю дій РФ в цьому випадку є те, що теракт в Оленівці є проблемою не лише України. РФ посягає на міжнародний правопорядок і дає чіткий сигнал міжнародній спільноті про можливість залишити факти масових вбивств, тортур та умисних масових злочинів безкарними.
Відтак, каже юрист, бездіяльність міжнародної спільноти щодо жахливих подій на території Волноваської виправної колонії №120 породжує прецедент та ризики для міжнародної безпеки та правосуддя.
Це дає Росії можливість далі безкарно знищувати українських громадян та проводити цілеспрямовану геноцидальну політику.
Одного засудження точно недостатньо. Адже саме така інертність і призвела до чергової трагедії, яку знову вчинила РФ. Тому міжнародна спільнота мала б і повинна й досі перейти до конкретних дій, що були б спрямовані на відновлення справедливості та покарання винних за вчинені звірства щодо захисників маріупольського гарнізону, які добровільно вийшли в полон.
Також, розповідає юрист, місце злочину вже повинні були оглянути. Проте жодною міжнародною організацією досі не проведено ефективного розслідування або хоча б огляду місця теракту на території колонії. Група ООН, створена для розслідування теракту, та МКЧХ не досягли жодних результатів.
А РФ і досі відчуває вседозволеність та зловживає положенням однієї з Женевських конвенцій. У ній йдеться про початок активної процедури репатріації лише після закінчення бойових дій. Тому РФ блокує обміни та продовжує тортури, зокрема полонених бійців Азову.
Тож як у цій точці розвитку історії мали б розвиватися події? Насамперед, відповідні організації повинні були б отримати доступ до місця злочину, а міжнародна спільнота — знайти важелі впливу на РФ, зокрема й для повернення постраждалих внаслідок теракту в найближчі терміни.
Останній раз великий обмін, у списки якого потрапили навіть командири гарнізону Маріуполя, відбувся 21 вересня 2022 року завдяки затриманню Віктора Медведчука.
Тому начальник штабу полку Азов Богдан Кротевич в одному зі своїх перших інтерв’ю після виходу з полону пропонував почати вести перемовини з країнами ЄС, де у в’язницях сидять росіяни, важливі для режиму Кремля. Військовий був упевнений, що це міг бути більш бажаний для РФ обмінний фонд, аніж їхні військові.
Також Спільнота Оленівки 21 травня 2024 року знову звернула увагу на успішний обмін Віктора Медведчука на українських захисників та закликала державні органи обміняти агентів Кремля.
Одного разу представники державних органів змогли обміняти українських військовослужбовців на державного зрадника. Ми вимагаємо зробити це ще раз.
— Але тепер обміняти інших ворожих агентів на наших героїв, яких необхідно негайно повертати з російського полону.
Водночас міжнародна спільнота, окрім підтримки та вираження солідарності у притягненні злочинців до відповідальності, могла б використати один із основних дієвих інструментів для впливу на РФ — економічні санкції. Як каже Сергій Ланкін, цей інструмент лишається найбільш оперативним способом для держави-агресора відчути наслідки своїх дій. Принаймні з погляду позбавлення її цивілізованих засобів для існування.
З іншого боку, додає юрист, не варто забувати, що наразі тривають розслідування в межах Міжнародного кримінального суду та українських правоохоронних органів. Тому підтримка в цьому питанні з боку держав-союзників є дуже важливою для України.
Зокрема це може стосуватися здійснення власних розслідувань країнами як, наприклад, шляхом застосування універсальної юрисдикції розслідування воєнних злочинів в Україні. Подібне наразі започатковано Німеччиною, Литвою, Швецією тощо.
Два роки по тому — як просувається слідство
З усіх можливих сценаріїв розвитку подій ми все ж лишаємось у нашій реальності. Тут РФ не понесла покарання за злочини минулих століть та досі відчуває безкарність за вчинення нових. Проте хто має притягнути як країну-агресорку, так і окремих осіб до відповідальності?
Сергій Ланкін пояснює, що відповідно до положень Римського статуту, яким послуговується Міжнародний кримінальний суд, основним покаранням передбаченим за воєнні злочини вчинені РФ на території смт Оленівка може бути лише позбавлення волі на строк від 10 до 15 років або довічне позбавлення волі.
При цьому практика суду показує, що МКС може притягнути до відповідальності лише вищих посадових осіб. Наприклад, політичне керівництво чи вище військове командування.
Розраховувати, що на лаві підсудних опиняться безпосередні виконавці воєнних злочинів з-поміж наглядачів у колонії, поки марно.
Проте для цього робота та хід розслідування прокурора Міжнародного кримінального суду потребує ретельного збору доказів, встановлення усіх виконавців вказаних злочинів та їх поступового арешту для притягнення до відповідальності. І цей процес може забрати багато часу.
Марго розповідає, що відповідно до їхніх з колегами даних, які вдалося зібрати з відкритих джерел, Міжнародний кримінальний суд не видавав ордерів на арешт. Тому малоймовірно, що установа розслідує або продовжує розслідувати теракт Оленівку через принцип комплементарності.
Тобто, МКС може почати розслідування, якщо національний суд буде не здатен чи не бажатиме проводити справедливе розслідування злочину. Адже національні суди мають пріоритет у розслідуванні будь-яких злочинів. Цей принцип має забезпечувати дотримання суверенітету держави.
Проте, як заявив генеральний прокурор України Андрій Костін 23 лютого 2024 року виданню Reuters, українська влада планує розслідувати 99% зареєстрованих воєнних злочинів, скоєних з початку російського вторгнення в Україну.
Враховуючи цю заяву та повідомлення про підозру, ми вважаємо малоймовірним, що МКС зараз розслідує напад на Оленівку, — каже Марго.
Сергій Ланкін говорить, що наразі основна частина роботи щодо притягнення до встановленої законом відповідальності усіх співучасників злочину на території ізолятора лежить на Службі безпеки України та Офісі Генерального прокурора. Саме вони здійснюють досудове розслідування за фактом теракту.
Співдиректорка OSINT for Ukraine додає, що про наявність розслідування свідчить заява Офісу генпрокурора України повідомлення про підозру колишньому начальнику колонії на момент нападу. Крім того, є ще два повідомлення про підозру колишнім працівникам Волноваської виправної колонії.
Сергій Ланкін пояснює, що притягнути до відповідальності винних можуть за статтею 438 Кримінального кодексу України. Вона передбачає можливість довічного ув’язнення за перераховані дії.
Перебіг розслідування є таємницею. Тому поки постраждалі та їхні родини сподіваються на ефективну роботу правоохоронців по збору усіх доказів теракту в розумні строки.
Маріса Скуба підтверджує, що Офіс генерального прокурора відкрив кримінальне провадження за фактом порушення законів та звичаїв війни. Проте додає, що необхідно було б провести огляд/обшук місця події. А також вилучити необхідні докази, які б могли свідчити про спосіб, обставини та знаряддя вчинення злочину. Тому говорити про конкретні результати розслідування і конкретних підозрюваних поки зарано.
Кожна особа, яка вчинила злочин, має нести кримінальну відповідальність індивідуально. Щодо неї мають бути зібрані належні й допустимі докази її причетності до злочину.
Марго вважає однією з найбільших перешкод час, який минув після теракту. Наприклад, деякі з підозрюваних, яких вдалося знайти розслідувачам, мають облікові записи в соцмережах. Але більшість з них перелаштувалися після теракту на приватний режим.
Також дуже ймовірно, що наразі підозрювані видалили свій цифровий слід, який натякає на будь-яку причетність та/або присутність в Оленівці. Могли зловмисники й насамперед знищити речові докази. Тому розслідувачам доводиться здебільшого покладатися на свідчення свідків і потерпілих. Це потрібно, щоб належним чином задокументувати та зберегти докази й передати їх українській владі.
Неможливо знищити або приховати всі докази. Навіть найменшого доказу може бути достатньо, щоб переконати суддю у винуватості людини. Коли це буде розкрито — лише питання часу.
Також Марго додає, що Офіс уповноваженого Верховної Ради України з прав людини провів опитування військовополонених з Оленівки. Проте в його повноваження не входить проведення розслідувань. Тому до відповідних дій установа закликала інші організації.
Як говорить співдиректорка OSINT for Ukraine, наразі буде дуже важко притягнути до відповідальності підозрюваних у самому нападі, оскільки немає доступу до місця злочину або підозрюваних. Проте за допомогою свідчень потерпілих і свідків винних у теракті в Оленівці можна притягнути до відповідальності за вчинення актів тортур.
Юрист каже, що займатися розслідуванням може також Європейський суд з прав людини. До нього мали можливість звертатися жертви теракту до 16 вересня 2022 року. Адже саме з цього часу РФ перестала бути учасником Конвенції про захист з прав людини та основоположних свобод. Та невідомо, чи виконає РФ ті рішення, які були ухвалені щодо неї ще до виходу з ЄСПЛ.
Тому окремими ефективним інструментом для застосування механізму колективної відповідальності РФ за вчиненні злочини Сергій Ланкін вбачає механізм застосування міжнародних санкцій від держав-партнерів України. Їх можна застосувати у сфері економіки, енергетики, фінансів, торгівлі, військово-промислового комплексу.
Що може зробити кожен українець для Оленівки
Найперше, що може зробити кожен українець, щоб прискорити покарання винних осіб — це поширення та нагадування про страшні події теракту на території Оленівки, — каже Сергій Ланкін.
Юрист пояснює: у сучасному світі навіть найжахливіші речі дуже швидко починають сприйматися суспільством крізь призму побутових речей. А це неприпустимо стосовно фактів вбивств та катувань щодо українських військовополонених.
Крім цього, якщо ти нагадуєш про воєнні злочини РФ — уряд та правоохоронні органи будуть вимушені тримати це питання у своєму полі зору. Тому що розслідування масових воєнних злочинів в Україні починає зникати з інформаційного поля. Це може знижувати інтерес слідчих для збору доказів.
Цілеспрямованою політикою України у найближчій перспективі має бути встановлення справедливості та проведення всебічного розслідування теракту в Оленівці. А також публічне оприлюднення його результатів.
Оскільки на це, безумовно, заслуговують потерпілі та українське суспільство.
Також раніше Вікна до роковин трагічної події поспілкувалися з азовцем Богданом Грішенковим на псевдо Пугач в інтерв’ю про пережите пекло Оленівки та ніч теракту.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!