У пекло жорстокості російські військові без жалю кидають всіх — і власних солдатів, і невинних дітей, які й досі не розуміють, чому на їхню землю прийшов чужий дядько зі зброєю.
І жертвами цієї війни так само стають невинні діти. Від початку повномасштабного вторгнення в Україні від рук російського окупанта загинули щонайменше 153 дитини, ще 245 — поранені.
Сьогодні Вікна-новини розповідають історії кількох із цих янголів, яких Росія позбавила шансу побачити ще один схід сонця й затанцювати на власному випускному.
Дівчинка-ураган Катя
Їй було 11. Вона була спортсменкою, займалася художньою гімнастикою. Виступала на змаганнях, тішила батьків.
Тренерка Анастасія Мещаненкова теж не приховує захоплення маленькою спортсменкою. Каже, що Катруся була неймовірною гімнасткою: “У неї все було “відмінно”. Вона ніколи не засмучувалася”.
Виступала Катюша завжди, як на Олімпійських іграх, як навчав тренер — емоційно, яскраво та з високо піднятою головою.
У березні мала виступити на популярних змаганнях з гімнастики — Кубку Дерюгіних, а влітку вирушити на змагання в Іспанію.
Не поталанило дівчинці лишень з тим, де вона опинилася на початку війни. Катя з Маріуполя, і 10 березня російський окупант випустив снаряд по її будинку. Дім не витримав, і дівчинку завалило уламками.
Коли Катрусю витягнули з-під завалів, вона вже не дихала.
Хіба цьому може бути якесь виправдання? Подивіться на цю талановиту дівчинку! Вона мала підкорювати сцени та дарувати посмішку. Діти в чому винні? — питається тренерка Каті.
Аліса, Микита та їхня мама
Відео, на якому росіяни вдарили з міномета по місцевих, що намагалися евакуюватися з Бучі, бачив чи не кожен. Але мало хто знає, що жертвами цього пострілу стала ціла родина Сергія Перебийніса.
Фото: Facebook/Сергій Перебийніс
Все сталося 6 березня в селі Романівка на Київщині. Мама разом із двома дітьми — дев’ятирічною Алісою та 18-річним Микитою — і собаками вибиралися з пекельної Бучі. Йшли пішою колоною разом з іншими відчайдухами. Батько бути поряд не міг, бо виїхав до старенької матері, яка сильно занедужала через ковід.
6 березня батько Сергій телефонував дружині, але відповіді не отримав. Напередодні вони домовлялися про евакуацію з Бучі. Чоловік намагався слідкувати за рідними за геомітками, але ті показували дивні речі.
Сергій гортав соцмережі й натрапив на відео, де на перехресті російські військові вистрілили по цивільних. На землі лежали люди, їхніх облич не було видно.
Я впізнав своїх дітей за одягом, за речима, за валізами і за переноскою, яка стояла з двома нашими собаками. Я подзвонив у Київ до друзів. Сказав, щоб шукали її в лікарні. Але діти лежать там. Вони мертві, — розповів Сергій.
Фото з місця трагедії: Facebook/Сергій Перебийніс
Поліна з Києва
Поліна вчилася у четвертому класі. У неї було яскраве волосся і не менш яскраве життя, яке обірвала Росія.
На третій день війни у Києві російська ДРГ розстріляла машину, в якій перебувала звичайна родина з трьома дітьми. Серед діток була і Поліна.
Все сталося дуже швидко на вулиці Олени Теліги, де ще кілька днів до трагедії курсували тролейбуси, маршрутки, було велелюдно. Та мирний Київ вмить перетворився на небезпечну територію.
Фото: Володимир Бондаренко/Facebook
Від обстрілу в автівці загинула сама Поліна та її батьки. Сестричку відвезли до реанімації клінічної лікарні, а братика — в Охматдит. Та згодом з’ясувалося, що лікарям не вдалося врятувати маленького хлопчика, він теж загинув від рук російських окупантів.
Максим із Чернігова
Максим — звичайний підліток, який до 24 лютого ходив до школи, грав з друзями в комп’ютерні ігри й часом сварився з батьками. Йому було 15 років.
І його провини у власній загибелі немає. Російські військові, які “нє стрєляют по мірним аб’єктам”, розстріляли автівку, якою хлопець евакуювався з Чернігова.
Мабуть, теж вирішили, що то представник полку Азов, як про це каже на федеральному телебаченні представниця МЗС Росії Марія Захарова.
Фото: Марина Клокова
За словами мами Максима, Марини Клокової, машина з хлопчиком виїхала з Чернігова і довго стояла на блокпостах. А потім жінка втратила зв’язок з рідними.
Вони перестали отримувати мої повідомлення, і я вирішила, що їх пропустили, — зізнається мама.
Про те, що її сина розстріляли в автівці, жінка дізналася з повідомлення в месенджері від тата: “Максим загинув”.
В машині були ще кілька людей. Але 15-річному підліткові та ще одній жіночці було вже не допомогти. Решта пасажирів дивом втекли в лісосмугу й тікали від російських військових, які кинулися шукати втікачів й лаялися невпинно.
Скільки ще таких жахливих історій має перенести український народ від рук окупанта — невідомо. Та наше завдання нині вистояти й вберегти найцінніше — наше майбутнє, наших дітей.
А Російська Федерація та її кривавий очільник Володимир Путін мають понести відповідальність за кожну смерть, кожне скалічене життя і сльози матерів, чиїх дітей уже не повернути.