Як часто можна почути, нас як країну, так і увесь світ змінила повномасштабна війна. Проте деякі події, такі як церемонія вручення кінопремії Оскар, вкотре доводить, що боротьба з російською пропагандою ще не завершена.
Та попри все, існує один простий крок, аби українське кіно отримало гідну оцінку. І тут йдеться не про кінокритиків, а про звичайних глядачів, які можуть його підтримати — переглянути та пізнати його глибше.
Режисер та український продюсер Азад Сафаров у прямому ефірі телемарафону Єдині Новини розповів про Оскар-2023 та історію створення кінострічки Будинок зі скалок.
Насправді головне, що ми тут почали розповідати про те, з чим стикаються українські діти через російську агресію проти України. І ми говорили про це всюди.
Ми говорили з журналістами. Ми були на понад 30 кінопоказах в американських університетах. Це були Стенфорд, Берклі, Гарвард, Колумбійський.
Також журналісти спілкувалися з нашими героїнями, які самі є переселенками через те, що Росія окупувала їхній рідний Лисичанськ. Вони дуже вболівали за те, щоб фільм виграв.
Всі ми хотіли, щоб цей Оскар був для України.
Наші всі особисті амбіції у цей рік повномасштабної війни відійшли. Тому це було для того, щоб принести хоча б маленьку радість Україні.
Ми зробили брошки з українським прапором. До нас підходили та питали, чи ми з України. Обіймали та говорили, що підтримують нас, а ще дуже просили віддати їм брошку. Дуже просили хоча б якусь деталь, якусь річ з України.
Дуже приємно, що нас підтримують американці. А рішення кіноакадемії — це вже рішення кіноакадемії.
Данський кіножурналіст Сімон Леренг Вільмонт завжди знімає історії дітей. Коли ми вперше зняли наш перший фільм Віддалений гавкіт собак, який теж розповідає історію зі Сходу України, він також дійшов до шорт-листа Оскару.
Це була історія про хлопчика та бабусю, які живуть поруч із фронтом. Коли ми знімали, Сімон подумав: як добре, що герою фільму Олежку пощастило, що у нього є хтось, хто про нього піклується. Що хтось допомагає йому пережити цю війну, підтримує його.
Сімон подумав, а що, якщо дитина сама й нікого немає з дорослих, батьків. родичів? Тоді ми прийшли до цієї теми, зустрілись з правозахисницею, яка й розповіла нам про цей унікальний притулок, де діти залишаються тільки на дев’ять місяців, поки вирішується їхня доля.
Їхніх батьків позбавляють батьківських прав через те, що вони зловживають алкоголем. Але вони теж скочуються до цього через війну, бо вони втрачають роботу й фінансова ситуація погіршується. Це також опосередковані наслідки війни, які ми часто не бачимо. А страждають через це діти.
Наша мета — показати, хто страждає насамперед. Показати, що війна має наслідки не тільки в людських втратах, руїнах, економічних збитках.
Правозахисниця попередила нас одразу, що дітям потрібно пояснити, що ви, на жаль, прийшли до них не для того, щоб забрати у свою родину, а щоб розповісти їхню історію. Ми сідали та проговорювали це з дітьми, говорили, що сподіваємось, що це їм допоможе.
І цей фільм вже має дуже велике досягнення у тому, що одного з героїв цього фільму забрали саме після прем’єри фільму в Україні. Один чоловік подивився цей фільм та зрозумів, що хоче забрати дитину до себе. Після цього він прийшов у наш офіс, розплакався й подякував за те, що завдяки цьому фільму він знайшов свого другого сина.
Головне досягнення фільму у тому, щоб допомогти дітям знайти свої родини.
Якщо тобі не вдалось подивитись церемонію нагородження кінопремії, але цікаво, хто забрав золоту статуетку, тоді читай список усіх переможців Оскара.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!