Ми були в інформаційній окупації: Ірма Вітовська про те, чому Європі складно розділяти українців та росіян

Війна триває не лише на полях бою, але й на інформаційному фронті. Кожен докладає зусиль, щоб нищити окупантів, і усіма силами бореться з пропагандою загарбників.

Чимало зусиль до такого роду боїв докладають українські зірки. Хтось продовжує творити, комусь під силу піти на фронт, а дехто б’є окупантів правдою на міжнародній арені.

Винятком не стали й українські актори. Так, після презентації фільму Коза Ностра в Італії Ірма Вітовська розповіла виданню Кіно 24 про необхідні кроки України, які потрібно було зробити раніше, та в чому вбачає причини творення хижацького менталітету росіян.

Про те, чому Західній Європі так важко сприймати українців та росіян як різні народи

Що стосується світової спільноти, Західної Європи, вони справді в наративах через російські окуляри. Розвінчання історичного минулого не було зроблено на широкий загал. Воно так і залишається в багатьох. Східній Європі легше, ми ж бачимо, вони розуміють, з ким вони мають справу. Із Західною Європою важче.

Радянський Союз для цих країн створив ілюзію рожевої хмарки.

І, відповідно, дуже довго треба з цим боротися. Варто було починати раніше, бо тепер ми маємо робити це утричі швидше. І так, у них є ілюзія, що це якісь розбірки, а для багатьох взагалі незрозуміло, чому ми маємо незалежність.

Читати на тему

Русланд, провина німців та культурний рекет — Олексій Ковжун про привласнення української культури московитами

Як московити нахабно і без тіні сумління привласнювали собі українську культуру, в ексклюзивному інтерв’ю розповів медіаексперт Олексій Ковжун.

А ми щось про незалежність, про свою історію говорили там, на такому загальному рівні? Ми були в інформаційній окупації.

Ми не виборювали своє право на свою історію у світовій спільноті. Ми робили всередині, але так гучно у світовій — ні. Ми не кричали про себе, хто ми й що ми.

Ми не мали повноти цієї незалежності, ми не мали політичної волі захистити свою історію, розрубати цю братерську легенду.

Хоча б сказати, що слов’янських народів не три. Ніхто не задумався, що їх більше, а чомусь ілюзія тільки трьох. Ми в одній групі, так, ми в мовній групі, але нас багато. Оце штучність, з якою ніхто не працював. І їй, світовій спільноті, дуже важко.

Україна має розказати про своє минуле: хто вона й що вона. Так, буде важко. Так, це нерозуміння ми будемо долати.

Нам треба пояснювати світові, чому для нас є неприйнятними певні речі. Тільки таким шляхом ми маємо розкрити Україну Західній Європі.

Про речі, які важливо не забувати українцям

Важливо не бути осторонь. Найстрашніше зараз жити так, ніби нічого не відбувається, коли ви перебуваєте десь у спокійному місці.

Ця війна також через байдужість, вона з 2014 року. Хай кожен подивиться, де він був із 2014 року, чи стабільно він знав, що Михайлівський собор обростає фотокартками, скільки разів він був там, скільки він перераховував на шпиталі, переселенців.

Ця війна — вона так само відповідь. І не можна зараз, коли нібито стало спокійно й когось не вбили, коли поїхав в іншу країну й почав там жити, замикатися.

Несіть і просіть правду. Вона повільна, але вона справді все вибілить. Бо зло динамічне, мобільне.

Робіть, що можна: читайте, допомагайте з дітьми, поки мами волонтерять. Ми маємо бути, як мурашник. Як тільки три мурахи сидять і курять бамбук збоку, утворюється дірка.

Читати на тему

Творчість змінила на поїздки з гуманітаркою на фронт ще у 2014-му. Історія військової волонтерки Алли Мартинюк

Історія військової волонтерки Алли Мартинюк — мами двох дітей, акторки та співачки.

Допомагайте фінансово, дайте людям час, допомагайте, пустіть когось до себе в дім. Так, то важко жити з іншими людьми, але важче не жити нам взагалі.

Ніхто поодинці не рятується.

Про те, чому росіяни прагнуть нищити чужу культуру

Це культурний занепад, ніхто з них, наприклад, навіть не відкривав свою високу літературу. У них книжки стоять для інтер’єру. Починаючи ще від їхніх батьків і так далі.

Там людина — ніщо. Вони самі кажуть: “Ми маленькі люди, що ми можемо зробити”.

Це культурний, інтелектуальний, смаковий занепад. Це деградація, яку над ними проводили досить довго. У них немає цінностей. Від того ти так живеш, так спілкуєшся, це все комплексно. Це агресія й образа на життя й ненависть до тих, хто краще. Це відсутність власного щастя, достатку.

Про те, навіщо росіянам ця війна

Мотивація, ціль — які? Просто знищити українців як етнос? Звідки ця українофобія? Розуміючи, що українці можуть заявити на свою спадщину? Я не знаю відповіді, чому прості солдати такі звірі.

Тоді в мене виникає ще одне питання: “Невже так буває, що це передається?” Можу зробити висновки, що це якийсь психічний розлад, який дуже давно закладений. Не у всіх, звичайно, але ми бачимо, що це масове явище.

А ось боротися з російськими окупантами працівники сфери кіно навчилися ще й на фізичному полі бою. Читай інтерв’ю з талановитою Шурою Рязанцевою, яка боронить країну в ЗСУ.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!