Інна Алфімова у 28 років виїжджає на службу разом із роботами. Те, що ще вчора здавалося кадром із фантастичного фільму, сьогодні стало реальністю ДСНС.
Після обстрілів вона працює серед завалів і диму, але поруч із нею не лише колеги, а й роботизовані помічники. Вони першими заходять у місце удару, розчищають шлях і допомагають рятувальникам діяти без ризику для життя.
Їхні металеві “руки” гасять вогонь, розтягують палаючі авто та прибирають уламки, коли людям туди ще небезпечно ступати.
А керує ними — тендітна жінка в бойовій формі.
Для Вікон-Новин лейтенантка Інна розповіла, як працюють її роботизовані колеги, чому людський фактор усе одно вирішальний — і як це бути першою, хто запускає робота.
— Інна, як ви потрапили до служби ДСНС?
— Якщо чесно, усе сталося спонтанно. Я займаюся спортом і потрапила до служби завдяки спортивній команді.
Але коли почалася війна, усе змінилося.
Я зрозуміла, що хочу залишитися. Працювала в Одеському гарнізоні, виїжджала на виклики — і саме тоді відчула, що це моє.
Потім вступила до інституту на спеціальність Пожежна безпека, а згодом почала навчання за напрямом Робототехніка та безпілотні системи. Вперше я поїхала на навчання до Австрії. Там я побачила, як працюють пожежні роботи.
Доречі в Україні зараз є чотири такі роботи австрійського виробника LUF — дві в Києві та дві в Черкасах. Окрім них, активно розвиваються й моделі для розмінування — серед них уже є й українські розробки.
— Ви керуєте роботами. Як це відбувається на практиці?
— У нас є кілька типів роботів — маніпуляторні та пожежні. Маніпуляторні допомагають евакуювати автомобілі, прибирати завали після обстрілів або працювати там, куди не може заїхати велика техніка.
Роботи, з якими працює наш підрозділ, — німецькі та австрійські.
Наприклад, робот LUF Servi може витягувати палаючі автомобілі та розчищати територію після ракетних ударів. Ми часто застосовуємо його у дворах, де закорковано десятки машин і великі крани просто не проходять.
Пожежні роботи — інші. Наш Wolf R1 працює на електричному приводі й може гасити вогонь на відстані до 10000 кілометрів.
На ньому встановлений лафетний ствол, який подає воду під різним тиском і кутом, а оператор бачить усе на екранах у спеціальному автомобілі. Ми застосовуємо ці роботи під час ліквідації масштабних пожеж, після обстрілів або коли треба діяти у важкодоступних місцях.
Цікаво, що нещодавно до України надійшли й французькі. Наприклад, електричний робот може працювати безперервно до восьми годин. Якщо потрібно, батарею можна швидко замінити. Інші машини — маніпуляторного типу, вони працюють на дизельному паливі. Усе залежить від завдання.
Є й спеціальні моделі, здатні евакуювати людей. У Черкасах, наприклад, є робот LUF Tank, на який можна закріпити ноші — і замість того, щоб нести постраждалого на руках, його вивозить машина. У нас таких поки немає, але, думаю, це питання часу.
— Тобто робот не замінює людину, а допомагає?
— Саме так. Робот — це підстраховка. Коли потрібно подати воду в небезпечну зону, замість двох рятувальників працює робот. Люди залишаються на безпечній відстані, контролюють процес і приймають рішення. Усе, щоб зберегти життя.
— Ви згадували про повінь в Одесі. Як тоді допомагала техніка?
— Це був один із найскладніших викликів. Після сильної зливи були повністю затоплені паркінги — автомобілі не могли виїхати, деякі через замикання, інші через воду в двигунах.
За допомогою робота LUF Servi ми звільнили два підземні паркінги. У воді могли бути акумулятори, бензин — усе це небезпечно. Але машина зробила те, що людина не змогла б без ризику.
— Як виглядає звичайний день на службі?
— Коли надходить виклик — пожежа чи обстріл — у підрозділі все відбувається миттєво. Є лише кілька хвилин, щоб зібратися: одягти бойовий костюм, узяти радіостанції й адресу виїзду. На місці — жодної метушні.
Кожен знає свою завдання: хтось запускає робота, хтось готує шланги, інші контролюють процес. Ми працюємо злагоджено, бо помилок тут не може бути.
Після підготовки техніку вивозять на безпечну відстань — і робот рушає першим. Так відбувається після ракетних ударів, коли двори завалені уламками й палаючими автівками. Робот розчищає шлях, щоб туди могла проїхати техніка та почати рятувальні роботи.
— Був момент, який запам’ятався найбільше?
— Так, перший виїзд, коли я залишилася сама з роботом. Колеги були на іншому завданні, і я розуміла, що відповідальність лише на мені.

Було страшно: шум, обстріли, розбиті машини. Але я зібралася і просто почала діяти. Того дня я сама евакуювала 16 автомобілів і працювала майже десять годин без перерви. Після цього зрозуміла — можу впоратися будь з чим.
— Як реагують люди, коли бачать рятувального робота?
— Люди часто зупиняються, щоб роздивитись ближче. Спочатку не вірять, що техніка може працювати без участі людини, розпитують, як це можливо. Але коли бачать робота в дії — як він рухається, як швидко реагує — захоплюються.
А потім дякують, фотографуються, підтримують.
— Можна сказати, що роботи — це майбутнє ДСНС?
— Так, але не як заміна людям. Роботи — це допоміжний елемент, який зберігає життя. Умілі руки роблять із них надійних помічників. Вони не бояться, не втомлюються, можуть працювати під вогнем.
Але рішення завжди за людиною. І головне — не просто керувати, а розуміти можливості техніки.
— Ви одна з перших, хто працює з такими машинами. Що для вас у цьому найважливіше?
— Це відповідальність і велика честь. Коли ти перша, хто опановує нову техніку, потім ділишся досвідом — це особливе відчуття. Мені подобається пояснювати, як усе працює, бачити реакцію людей. Багато хто дивується, що така техніка є в Україні, і це додає віри — ми не стоїмо на місці, ми розвиваємося.
Схоже, майбутнє, про яке ще нещодавно говорили як про фантастику, вже стає частиною української реальності. Технології, які допомагають рятувати життя, розвиваються не лише у ДСНС.
У Львові лікарі здійснили справжній медичний прорив — вперше в Україні новонародженій дитині провели рятівну операцію з використанням робота-хірурга Da Vinci Si.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!