Кримінальний журналіст Костянтин Стогній був на 10 війнах, брав інтерв’ю у найкривавіших маніяків та ризикував життям на різних материках. У сюжеті Вікон він розповів журналістці Еммі Антонюк про свої улюблені книжки, авторів, а також порадив глядачам три видання для затишних вечорів.
— Сьогодні ми обговорюємо книгу Олексія Мустафіна Халепи, що визначили долю народів. Чому Ви обрали цю книжку?
— Є декілька причин, чому я обираю книжки.
По-перше, мені подобається автор. Я знаю його особисто або десь читав про нього. Його погляди або збігаються з моїми, або, навпаки, не збігаються, і я хочу зрозуміти, чому він так вважає.
По-друге, мені може бути цікава сама книжка, про що там йдеться.
У цьому разі зійшлося і перше, і друге. З Олексієм Мустафіним ми працювали на телеканалі Інтер. Він був у новинній службі, коли ми створювали перші (епізоди — ред.) програми Кримінал. Тому я знаю його особисто.
Я також уже знав кілька прикладів з цієї книжки. Коли ми хочемо збагнути майбутнє, то можемо прорахувати, як розвивалися події до цього, як зараз, і потім якісь там плани малювати собі. І от із таких халеп, в яких Україна зараз перебуває, ми з друзями малювали майбутнє, розмовляючи на історичні теми.
І мені порадили почитати Мустафіна. Я взяв книжку, мені стало цікаво. Тому зараз я обрав її, щоб запропонувати глядачам подивитися на історію розвитку багатьох націй, як вони потрапляли в халепи і як із них виходили.
— Яка історія з книги найбільше вразила або зачепила Вас?
Історії просто перегукуються з моїми роздумами. У нас була експедиція про Бермудський трикутник. Ми заїжджали на Домінікану.
Усі знають її як розважальний курорт, але мало хто знає, що пів острова займає Домінікана, а ще пів острова — зовсім інша країна.
І як складалися відносини цих двох народів, які жили на одному острові — ця історія колись мене зацікавила, і в Олексія я знайшов пазли, які склалися.
Ще одна історія, яку багато хто знає, — про Карфаген, який мусив бути розвалений. Розділ, де автор розповідає про війну між великим містом Сіракуза, яке розташоване на Сицилії, та Карфагеном, що в Північній Африці. Досить довга війна й цікаві паралелі. Сіракуза з Карфагеном постійно воювали й не могли визначитися, чия Сицилія. Влада в Карфагені постійно змінювалася.
379 рік до н.е. — невідома хвороба косить Карфаген. Торгівля призупиняється. Люди бідніють. І в цей час з’являється багата людина, яка хоче стати правителем Карфагена й обіцяє швидко закінчити війну з сіракузами, встановити мир і злагоду, і побороти бідність. Люди повірили.
Якими методами це робилося? Він (багач — ред.) зібрав багато птахів, які вміють копіювати людську мову, і тренував їх вигукувати гасла, які йому були потрібні. Потім птахів випустили й вони мали розлетітися Карфагеном і співати такі пісні. Акція була дуже вдалою, бо цей чоловік тоді переміг.
А завершилося все тим, що війна не була закінчена, а продовжувалася ще довго, народ не подолав бідність, а правителя і всю родину дуже жорстоко стратили.
Така історія дуже повчальна і викликає багато думок про те, чи можна вірити птахам, які розносять такі гасла. Цю історію дуже корисно прочитати українцям.
— Які три книги Ви порадите для затишних осінніх вечорів?
— Ернест Гемінгвей цікавий сам, як автор, і багато його книжок дуже цікаві. Я б передусім порекомендував, щоб люди перечитали Сніги Кіліманджаро.
У мене також є історія про Гемінгвея. Коли я їздив у Стамбул, то був у номері, де він проживав і писав. Я розмовляв з людьми, які вивчають його біографію. Там було дуже багато політичних речей.
Коли він говорив про війну, сам воював і був поранений, багато писав особистих історій, зокрема про велику любов на війні, — тоді він був письменником №1.
Як тільки він почав говорити проти війни, він одразу став непопулярним, у нього начебто почалися психічні розлади й фобії. Він говорив, що за ним слідкувало ФБР, а його звинувачували в різних маніях.
Гемінгвей потрапив до психіатричної лікарні. Його начебто лікували електрошоком. Потім він писав у своїх спогадах, що найбільше, чим дорожить письменник, — це своєю пам’яттю і спогадами. Більше в нього нічого немає для написання книжки.
Кожна процедура електрошоку стирала його пам’ять і вбивала письменника. Після 13-ї — він таки з’їхав з глузду. Як тільки люди починають відстоювати ідеї миру, з ними щось відбувається.
Для затишних осінніх вечорів я б запропонував ще свою книжку Волки траву не едят. Вона трохи романтична — про пригоди, які відбувалися з нами в Чилі та Аргентині.
Мене дуже здивувала історія, яку я бачив на вулицях Буенос-Айреса. Я прийшов попити кави, аж тут зазвучала музика. Будь-хто міг підійти до будь-якого столика і запропонувати танго.
Це мене так шокувало. Люди підходили, і всі з розумінням ставилися один до одного — прямо серед вулиці танцювали танго.
І біографія Григорія Савича Сковороди дуже цікава. Його відносять до багатьох філософів світового рівня. Навіть масони його до себе записали. Тому я б рекомендував для філософського й романтичного настрою його збірки.
Повне інтерв’ю дивіться у відео.
А якщо тобі цікаво дізнатися, що розповів Стогній про моторошну ситуацію на кордоні з Іраком та що спантеличило журналіста, пропонуємо переглянути його ексклюзивне інтерв’ю для Вікон.