Русланд, провина німців та культурний рекет — Олексій Ковжун про привласнення української культури московитами

За всі вісім віків існування Московії, і Росії як наслідок, були вкрадені та привласнені тисячі об’єктів історичного та культурного надбання України.

Якщо зібрати дані про всі факти злочинів, зрештою назбирається на не один десяток товстезних томів кримінальних справ.

Борщ у Росії називають своєю традиційною стравою, забуваючи про його українське походження й асимілюючи кордони між нашими країнами. Гоголь, згідно із заявами Москви, це саме російський письменник, і дарма що родом він з української Полтавщини.

Як московити нахабно і без тіні сумління привласнювали собі українську культуру, Факти тижня з’ясували в ексклюзивному інтерв’ю з медіаекспертом Олексієм Ковжуном.

Чому Росія намагається захапати українську культуру та історію? Невже вони не мають нічого власного?

У Росії в принципі немає нічого свого.

Досить згадати, що Московське князівство було засноване Юрієм Довгоруким, а він був київським князем. І в іграх престолів тих часів він двічі захоплював Київ і влаштовував тут усілякі неприємні речі. Зрештою, вирушив туди “на болота” і створив там Москву.

Навколо цього наростало Московське князівство, Московське царство. Згодом вони підтягнули під себе ще й Новгород, який був вільною республікою, Казань, ну і так далі. І почали розростатися.

Що вони мають власного? Православ’я — візантійське. Кирилиця — загальнослов’янська, автори Кирило і Мефодій. Засновник цього державного утворення — київський князь. Ну, загалом, нічого свого і не мають.

Навіть назви власної не мають, і ту у нас поцупили?

І назви власної немає. І концепцію Російської імперії привіз мій колега Феофан Прокопович, який навчався у Могилянці, отримував освіту у єзуїтів.

І він частково поцупив ідею Російської імперії у придворного мага британської королеви Єлизавети Великої, у Джона Ді. У давні часи, коли на Англію йшла іспанська армада і були важкі стосунки й війна з Шотландією, натягнуті відносини з Ірландією, він вигадав таку собі оболонку “Британської імперії”.

Туди можна було втягувати й Уельс, і Англію, і Шотландію, і Ірландію, і, як стало відомо пізніше, ще й Індію. І вийшла Британська імперія, над якою ніколи не сідає сонце.

Читати на тему

За міфом дружби народів ховається геноцид! В’ятрович про фейкову спорідненість України й Росії

Історик розповів, звідки виник міф про дружбу народів між Україною й Росією та у чому його небезпека.

Цю саму ідею Петру І запропонував Феофан Прокопович: а давайте ми ось це Московське царство назвемо Російською імперією! І тоді туди можна буде й Україну підтягнути, після битви під Полтавою. І Польщу, і Фінляндію, і всіх решту.

А згодом спадкоємцем цієї величезної колоніальної імперії став Радянський Союз, який приєднав до себе ще й Вірменію, Грузію, Туву. Тож виходить, свого в них взагалі нічого немає!

Про це пишуть автори, які працюють у парадигмі постколоніалізму: це взагалі колоніальна штука — привласнення досягнень колоніальних народів.

Скажімо, Гоголь. О, непогано пише, а давайте-но його сюди до нас у Петербург. І ось раз — і (з’явився — ред.) російський письменник Гоголь.

А ось Шевченко: такий розумний юнак, і наче як у нас тут навчався та розважався, давайте і він тепер стане російським художником і поетом? А, не хоче бути російським?

Давайте його у солдати відправимо, кудись у Казахстан, на Аральське море. Ну, як не здохне, то й добре. А може, і перевиховається. Не перевиховався, не вийшло!

І це імперський підхід, коли ти заливаєш центр грошима, тобто Москву, і робиш привабливою свою мову, оскільки вона стає мовою кар’єри, мовою виживання, мовою успіху.

Виходить, саме звідси з’явилась парадигма того, що в підсвідомості багатьох людей вважалося, що українською мовою спілкуються в селі, а якщо ми “люди”, то ми спілкуємось російською?

Українській мові надавалося відчуття домашності. Тобто це така кухонна мова, якою спілкуються бабці на базарі, малоосвічені люди з села; а місто, цивілізація — звичайно, це російська.

І якщо людина спілкується чистою російською, без фрикативного “ге”, значить вона освічена. А якщо “гекає” і “шокає”, як говорять москалі, означає, що людина неосвічена.

Ти виявляєшся настільки освіченою людиною, наскільки ти далеко посунулась від своєї рідної мови, викоренивши всі її сліди з правильної російської вимови.

До цього ще додається необхідне захоплення поезією Срібного сторіччя. А ще Пушкіну треба “зіганути”: “Пушкін — наше все”. І так вибудовується імперська парадигма.

Одна з найбільш відомих та популярних в усьому світі українських пісень — Щедрик Леонтовича — довгий час у розумінні американців залишалася народною. Ніхто не знав, що її автор — це цілком собі реальний композитор, якого пізніше вбили совєти. Як СРСР вдалося так довго приховувати автора від загалу і навіщо?

Щедрик став загальнолюдським, різдвяним, належить людям, які його співають. Тому американці, які вважають, що це просто колядка, були шоковані, коли ми їм заново відкрили Леонтовича. Якого совєти просто вбили.

Вдома сиділа людина, прийшли й вистрілили в голову, на цьому все й закінчилось.

І варто зазначити, що відправка хору з виконанням Щедрика Леонтовича — це була частина просування всього українського, просування нового бренду України керівництвом УНР 100 років тому.

Тільки з розпадом СРСР в Америці почали дізнаватися, що композитор цього твору саме Леонтович. Раніше про це не говорили, це замовчували. Навіщо СРСР провів таку культурну спецоперацію?

Совєти це робили для того, щоб прибрати будь-яке згадування України за кордоном. Ця політика дала свої плоди. Тому що, якщо подивитись на підтримку України сьогодні, вона є небаченою і нечуваною.

Серед країн антигітлерівської коаліції було лише 30 учасників, а зараз таких країн, які підтримують Україну, — 42. Тобто більше, ніж в антигітлерівській коаліції майже в півтора раза.

Та довше за всіх трималася Німеччина. Чому? Якщо уважно почитати німецьку повоєнну літературу, того ж Ремарка, там не писали про бойові дії на території Радянського Союзу. А писали Русланд. Оскільки весь світ розумів, що Радянський Союз — це Росія, просто доволі велика, і це назва така. А все інше неважливе.

Читати на тему

Страшні паралелі: історії поляків про Другу світову війну та порівняння із сучасністю

Поляки добре пам’ятають всю трагедію і жах війни, тому розуміють, що потрібно зробити все можливе, аби вона не повторювалась знову та підтримувати тих, кому довелось з нею зіштовхнутись.

Soviet Union називали тільки в офіційних документах, і то далеко не завжди. В масовому розумінні — це Russia. Відповідно, у німців після Другої світової війни, коли їх змусили усвідомити жахи Третього рейху, жахи гітлерівського режиму, з’явився комплекс провини перед людством, і не в останню чергу перед державою, яка зазнала найбільше втрат.

Яку там ця держава мала назву в німецькій літературі, в німецькому масовому усвідомленні? Русланд. Те, що Україна також була частиною Радянського Союзу — це складний конструкт. Вони почувалися винними перед Русланд.

Все це привласнення, затулення собою всього, воно присутнє.

І тому сьогодні на Каннському фестивалі буде російське кіно, не дивлячись на вимоги української делегації не показувати російські фільми. Оскільки ми знаємо, до чого призводить російська культура, як це заведено називати.

Ось, будь ласка, Буча, Ірпінь, Бородянка, Маріуполь, Харків, Чернігів… продовжувати можна доволі довго. Це плоди російської культури. І казати про те, що Пушкін не винен чи що режисер Звягінцев і сам потерпілий від путінського режиму — це все розмови на користь бідних.

Ми бачимо плоди російської культури, вона небезпечна. Російська цивілізація небезпечна.

А що можна зробити, щоб змінити це в масовому усвідомленні колективного Заходу? 

Ми маємо проводити деколонізацію не тільки свого культурного простору, але й культурного простору умовного Заходу. Де кажуть, що не може такого бути, щоб люди, які, як і ми, читали Чехова, Толстого, Достоєвського, були такими. Окей, не всі!

І вони починають шукати хорошого росіянина і доходять до розуміння, що Путін поганий, а народ-то нормальний.

Проте це ж не Путін вбивав, ґвалтував, грабував і катував українців. Це робили носії тої самої російської культури.

Іноземці читали Достоєвського у перекладі, й ніхто з них навіть не здогадується, наскільки погано він писав. У нього ж стиль шкільного твору Як я провів літо. І оскільки він завжди потребував грошей (він грав у карти), він не перечитував свої тексти — і так нормально. Недбале і кульгаве написання.

І, мабуть, саме тому росіяни намагаються захопити собі якомога більше наших поетів та письменників?

Щоб було ще щось, що можна повісити на груди як ордени, якщо завгодно, голів героїв скорених народів.

Чому в Росії українську мову називають штучною?

Вони тримають у масовій свідомості обман, який дивує своєю простотою, що так звана українська мова була вигадана австрійським генштабом для того, щоб знищити Російську імперію.

Що, звичайно, генетично ми — один народ, про що казав Путін у своїх виступах, списаних, як у школі, з промов Геббельса. Тільки там замінювали слова: замість тисячорічний Рейх казав Велика Росія, замість поляки, чехи, слов’яни, євреї вставляється слово українці та українські націоналісти.

Читати на тему

Що таке нацизм і як росіяни маніпулюють з націоналізмом

Зараз ми вже активно чуємо на свою адресу звинувачення у нацизмі, який ми, українці, нібито сповідуємо і від якого нас начебто рятують. Яка ж різниця між нацизмом та націоналізмом розбираємось у матеріалі.

І коли вони почали говорити про денацифікацію, я не міг зрозуміти, тому що денацифікація відбувалася у нацистській Німеччині після перемоги союзників. І охоплювала ряд заходів.

Але потім я зрозумів, що малося на увазі. Денацифікація — це прибрати власне поняття української нації. Просто позбавити нас нації.

Ну як, скажімо, дератизація — це ліквідація усіх щурів, і в цьому випадку денацифікація — це просто вбивство української нації.

Або концептуально — просто шляхом перенавчання всіх на російську мову, на любов до Пушкіна і, власне, водку з балалайкою. А якщо хтось чинитиме спротив, то просто всіх убити.

Як ми це бачимо у Київській області, щоб далеко не ходити. І те, що зараз відбувається у Маріуполі, це чистий геноцид, це вбивство української нації.

Вже більше ніж вісім століть спочатку Московія, а згодом і Російська імперія, і Росія безкарно крадуть. Чому виходить, що безкарно?

На щастя, карма — доволі жорстка пані. І ця культура брехні та крадіжок, вона дуже боляче б’є по боєздатності російської армії. Оскільки їм доповідали, що українці готові зустрічати з квітами.

Тому що всі гроші, які були витрачені на п’яту колону, побудову бази зрадників, вони вкрали, але ж не можуть прямо про це доповідати. Оскільки вкрали — будуть брехати.

Нагадаємо, раніше син колишнього президента Республіки Ічкерії Аслана Масхадова — Анзор Масхадов розповів в ексклюзивному інтерв’ю про війну в Україні та документи, що доводять звірства росіян у Чечні.