Українці зараз, як єдиний організм — інтерв’ю Олени Зеленської про виклики та біль війни

Перша леді України Олена Зеленська пліч-о-пліч працює зі своїм чоловіком, президентом Володимиром Зеленським, заради перемоги нашої країни. У сфері її діяльності — зниження масштабів гуманітарної кризи, яка охопила державу з початком повномасштабної війни Росії.

Читай інтерв’ю Олени Зеленської для турецької інформагенції Анадолу про найболючіше в цій війні. 

Психологічний стан під час війни

— Як триматися після закатованих мирних жителів Бучі, після зруйнованого Маріуполя, де доля десятків тисяч людей невідома? Після щоденного обстрілу Харкова? Після 200 загиблих дітей та тисяч скалічених?

Можливо, тут треба сказати щось пафосне та героїчне, але я — людина, і відчуваю, як будь-яка нормальна людина, біль. Кожен день.

Перша думка, яка проходить у мене під час читання новин — “тільки не нові обстріли”. Коли вже бачу, що Росія знову стріляє — “аби не було постраждалих”. А вони є. Тому що Росія б’є по мирних людях.

Саме це відчуває кожен день кожен мешканець України. А потім уже українці йдуть на свою роботу. Роблять те, що вміють, щоб наблизити перемогу. І я йду. Хтось воює, хтось лікує, ми з колегами з різних країн евакуюємо хворих дітей з усієї країни за кордон.

В Україну завозимо обладнання для лікарень, інкубатори для новонароджених. І, звичайно, веду постійну, щоденну роботу на інформаційному фронті, щоб доносити правду про те, що відбувається на нашій землі.

Кожен робить, що може, щоб подолати свій біль та зменшити чужий. Якщо це означає “триматися”, то я тримаюся.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Olena Zelenska (@olenazelenska_official)

Евакуація українських дітей з інтернатів у Туреччину 

— Знаєте, рівно за три тижні до війни ми приймали у Києві пані Еміне Ердоган із чоловіком. Це було якраз у 30-ті роковини дипломатичних відносин наших країн.

Була тепла зустріч, ми запустили аудіогід турецькою мовою в особливому місці — Софії Київській для турецьких туристів, яких дуже багато було в Києві останнім часом. Коли я думаю, що це було лише два місяці тому, мені здається, що це з минулого життя. Тому що з того моменту наше життя повністю змінилося.

Дружба з того довоєнного життя залишилася і навіть зросла. Пані Еміне Ердоган одразу підтримала нас на інформаційному фронті, висловивши солідарність, тоді як Росія все ще брехала про “спецоперацію”. 

Коли в Києві почали шукати безпечні місця для дітей (а в Україні жодне місто не може почуватися в безпеці, бо всюди ймовірні удари російських ракет), то Туреччина була одним із найбажаніших варіантів.

Я звернулася до пані Еміне із проханням підтримати нас. Зусиллями великої команди людей, залучених до евакуації українських дітей, серед яких наше посольство в Туреччині, представники місцевої української влади, меценати та волонтери, вже евакуйовано 973 наших дітей.

Словом, ми відчули підтримку Туреччини й на словах, і на справі.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Olena Zelenska (@olenazelenska_official)

Особиста безпека під час війни

— Можу коротко відповісти на це запитання. Переховуватися — це приниження. Я відчуваю це приниження щохвилини. Я ніколи цього не пробачу.

А загроза життю постійно існує для кожного з нас — для всіх жінок, чоловіків та дітей України. Очевидно, що всіх нас знищити неможливо. І кожен, хто вціліє, назавжди збереже це почуття.

Масштаби зґвалтувань українок росіянами жахливі

— Говорити про ці факти справді страшніше, ніж про вбивства. Тому що жертвам досі болить. Вони пережили жах, який можна порівняти з убивством і беззахисністю, які в їхніх спогадах повторюються знову і знову.

Убивство — це зламане життя. Зґвалтування — це теж зламане життя, але після якого людина має якось жити, збирати себе частинами…

Жертвам зґвалтування важче про це говорити, аніж родичам загиблих, тому що вийти й сказати “зі мною це зробили” — це начебто знову це пережити.

Тому ми так обережно відкриваємо ці факти, щоб не травмувати додатково. Але про те, що масштаби зґвалтувань українок росіянами жахливі, ми зобов’язані говорити.

Російська армія виявилася не лише мародерами та вбивцями мирних жителів. Вона виявилася колективним маніяком, який насолоджується смаком страждань. Як і властиво маніяку, російський окупант демонструє силу не в чесному бою, а відриваючись на беззахисних людях.

Омбудсмен України Людмила Денісова фіксує усі подібні випадки. Відповідні органи вже знають про 25 жінок у Бучі, яких росіяни… не можу сказати солдати… нелюди… ґвалтували. У результаті дев’ять жінок завагітніли. Ми говоримо “жінки”, але серед них неповнолітні, фактично маленькі дівчатка!

Фото: Unsplash

Будь ласка, не мовчіть, не тримайте болю у собі

— Є історія з Київської області, де батька сім’ї росіяни вбили, аби ґвалтувати маму. Вони тричі поверталися, щоби це витворяти. Але жінка знайшла сили втекти, щоб врятувати дитину. Потім вона розповідала, що найбільше боялася, щоб син не побачив розстріляного у дворі тата…

Є також історія Тетяни з Макарова, яку ґвалтували, а потім зарізали кадировці. Хазяйку даремно тижнями чекав собака, якого зараз нарешті прихистили.

І ще ми знаємо, який мають вигляд ці звірства з російської сторони. І це, можливо, найстрашніше відкриття. Було перехоплено показову розмову росіянина з дружиною, де вона прямо говорить йому “ґвалтуй українок, тільки мені не говори”.

У таке важко повірити. Але днями Радіо свобода встановили особи обох: і росіянина, і його дружини. Вони справді існують! Справді існують люди, які так думають і так поводяться.

Отже, це не “випадковість” і не стан афекту. Це продумане цинічне насильство, яке повністю схвалюється частиною російського невійськового товариства.

Хочу сказати всім нашим жінкам, дівчатам, які пережили подібне — ви неоціненні. Ваше життя — неоціненне. А те, що з вами трапилося, — вина винятково озброєних збоченців.

Будь ласка, не мовчіть, не тримайте болю у собі, говоріть з нами, говоріть з тими, кому довіряєте. Допоможіть нам покарати злочинців. Обіймаю кожну з вас, мої рідні. Усе наше тепло та любов з вами. Ми зробимо все, щоб ви змогли відновитись та повноцінно жити далі. І жити щасливо! Бо ви гідні лише найкращого!

Фото: Unsplash

Почуття, які переповнюють

— У попередніх питаннях я вам розповіла про страшну долю тисяч українців. Знаєте, після цього на переживання за себе емоцій не залишається. Весь страх, гнів, сльози — з тими, кому зараз гірше.

Українці зараз, як єдиний організм: болить в одного — і ти відчуваєш біль. І так само з хоробрістю.

Попри всі жахи війни, українці бачать, як борються Збройні Сили, як люди, які щойно виїхали з підвалів Маріуполя, вже самі стають волонтерами, щоб допомагати іншим, як повсякденно працює ДСНС, щодня розбираючи завали від авіабомбардувань, або залізничники, які проводять евакуаційні потяги під обстрілами. Ось вона, хоробрість.

Міжнародна співпраця була закладена ще у мирний час

— З перших днів війни я отримую листи від своїх колег — перших леді світу. Спочатку це були листи підтримки, які потім переросли до листів-пропозицій конкретної допомоги.

Співпраця з багатьма першими леді була закладена ще у мирний час. Лише у серпні 2021 року (за день до 30-річчя нашої Незалежності) ми провели перший київський Саміт перших леді та джентльменів світу — і ось тепер ця спільнота активно допомагає нашим людям за кордоном.

Так, ми ініціюємо та реалізуємо спільні проекти: евакуацію дітей-сиріт та відправлення онкохворих дітей на лікування, проекти у напрямі освітніх та культурних ініціатив.

Я щиро вдячна кожній зі своїх подруг, першим леді, за допомогу нашим дітям у тому, щоб вони змогли швидше адаптуватися до нових міст та обставин, за допомогу в тому, щоб вони змогли налагодити звичний для них розклад дня, знайти нових друзів та за надання їм можливості для соціалізації/спілкування з однолітками.

Джил Байден, на жаль, особисто не виходила на зв’язок. Сподіваюся, що наша співпраця розпочнеться якнайшвидше.

Читати на тему

Що зараз відчуває українська мати: інтерв’ю Олени Зеленської для британського видання

Перша леді України Олена Зеленська розповіла для британського видання Daily Mail, що зараз відчуває українська мати. 

Ми віримо у майбутнє, щобільше, ми віримо у перемогу

— Говорять — хочеш миру, будь готовий до війни. Є ще один вислів — найпершими зламаються ті, хто вірить, що все швидко закінчиться. Але не вірити — це інша крайність.

Видатний психолог Віктор Франкл, який пережив нацистські концтабори, писав про них: “Той, хто не вірить у своє майбутнє, той загинув”.

Ми віримо у майбутнє, ба більше, ми віримо у перемогу. Ми готові до будь-якої дистанції, яка буде потрібна для неї. А якщо вона прийде раніше за очікуваний час, звісно, ​​ми зустрінемо її ще радіснішими. 

Прес-конференція Володимира Зеленського 23 квітня у метро Києва пройшла за участю українських та світових медіа. Читай найважливіші тези з неї та дивись повне відео виступу.