Ольга Руднєва — одна з найвідоміших жінок України, директорка Фонду Олени Пінчук. Вона допомагала людям до повномасштабної війни та продовжує це робити зараз. Тож розповіла про волонтерство за кордоном.
Про початок повномасштабної війни
— Війна заскочила мене за кордоном: 23 лютого я виїхала, щоб привезти до України маму, а на ранок дізналася про початок вторгнення. Я одразу почала шукати можливостей повернутися, але, оскільки з 2014-го року наш Фонд працює з ветеранами АТО, я знала, як важко працювати військовим там, де є цивільні люди.
Я мусила запитати себе: чи буду я баластом в Україні? Чи я буду там корисною?
Мій чоловік, зі свого боку, закликав мене поміркувати: чи знаю я точно, чим займатимусь в Україні, як я зможу допомогти тут?
Я не знала, тому дійшла висновку, що кориснішою буду за кордоном. Зараз, коли так багато киян повертаються, я знову питаю себе: чи хочу я бути вдома однією з тих, хто потребує допомоги, а не з тих, хто в змозі її максимально надати?
Чи варто повертатися додому, щоб тільки вдягнути свої речі?
Мені тут вистачає двох пар джинсів. Тому я залишаюся у Польщі, де я максимально корисна.
Про роботу з фондом
— Як директорка Фонду Олени Пінчук я керую нашою діяльністю дистанційно, решта команди — в Україні. Вони вирішили залишитися там, попри заклики евакуюватися.
Це не завадило нам продовжувати надавати психологічну допомогу підліткам та жінкам.
Наприкінці березня ми відкрили кабінет тестування на ВІЛ. Ми закуповуємо ліки для лікарень, які звертаються до нас, надаємо допомогу ВІЛ-позитивним людям у вигляді продуктових наборів, допомогли евакуюватися ВІЛ-позитивним підліткам.
Фонд Олени Пінчук підтримує й волонтерські організації в Польщі, які займаються українськими біженцями. Це немало як на невеликий період від початку війни, але, звісно, це не та величезна робота, яку ми робили у мирний час.
Робота у Help Ukraine Center
— На очі мені потрапив пост у соцмережі про ініціативу українських бізнесменів створити центр Help Ukraine Center, де б збиралася, сортувалася та відправлялася в Україну гуманітарна допомога з Європи. Зокрема, йшлося про запуск логістичного хабу у Любліні.
До ініціативи долучилися різні українські компанії. Я написала Андрію Ставніцеру, що готова приїхати, якщо потрібна, і вже з першого тижня війни стала працювати у люблінському хабі.
Разом зі мною у режимі нон-стоп займаються менеджментом 23 людини.
Загалом залучені 760 волонтерів, на них — розвантаження, сортування, завантаження.
Кількість людей, у яких ми маємо потребу, щодня змінюється. Ми заздалегідь оголошуємо про це на нашій сторінці у соцмережі.
До нас приходять фури гуманітарної допомоги від різних міст Європи або від брендів, посольств та гуманітарних організацій. На початку допомога йшла від простих людей в Європі, зараз це більше великі компанії.
За перший місяць роботи ми передали в Україну близько 3,1 тис. тонн вантажів, приблизно 10-15 фур в день посортованої, промаркованої “гуманітарки”. Це здається багато, але у масштабі наших потреб — це крапля в морі.
Чи звикає світ до війни та біженців
— Проти початку повномасштабної війни обсяг гуманітарної допомоги зменшився, але не тому що ми набридли комусь.
Просто багато звичайних людей одразу зробили все, що було в їхніх можливостях.
Але ми ж розуміємо, що середньостатистичній родині важко віддавати постійно частину свого бюджету на допомогу.
Разом з тим ми в Україні тільки зараз заходимо у пік гуманітарної кризи. Саме тому ми пишемо великим компаніям, бо потребуємо гуманітарної допомоги.
Я хотіла б закликати усіх українців, в кого є вихід на іноземну аудиторію, наголошувати на потребі України у допомозі.
Якщо говорити про втому від біженців конкретно у Польщі, то я особисто її не відчуваю.
Я з самого початку вирішила не оформлювати собі статус біженки, я обрала статус волонтера, як і більшість моїх колег. Ми не шукаємо можливостей залишитися тут чи отримати якісь додаткові переваги.
Можливо, я могла б сказати більше, якби не була на роботі з 9-ї ранку до 9-ї вечора. В мене є моя робота, я не маю інших можливостей взаємодії з польським оточенням.
Ми остаточно переможемо у цій війні. І заквітне наша Україна навіть краще, ніж раніше. І в нас буде багато друзів з усього світу, які захочуть приїхати в гості. Раніше у своєму інтерв’ю Мар’яна Олеськів розповіла про туризм під час та після війни.