Наша любов сильніша за їхню ненависть! Зірки СТБ розповіли, яким був для них рік повномасштабної війни

Рік війни. Це 365 днів болю, сліз, оглушливих вибухів і зруйнованих доль. Та водночас — це рік єдності українців, вражаючого героїзму й незламної боротьби. Увесь світ побачив, що ми — нація сильних і мудрих людей із міцними демократичними цінностями. І маємо бути повноправною частиною великої європейської сім’ї.

Спеціально до 24 лютого зірки телеканалу СТБ поділились особистими спогадами та висновками, які зробили під час повномасштабного вторгнення РФ.

Їхні щирі міні-інтерв’ю ми зібрали для тебе в матеріалі.

Тетяна Висоцька — Вікна-новини; Єдині новини. Головне; ДНК. Свої

Думаю, було б зайвим повторювати, що наше життя розділилося на “до” і “після”. Але тут є один нюанс — тепер ми назавжди в цьому “після”, і настав час звикати до цих нових нас.

Ми стали більш тривожні, але й більш рішучі. Більш втомлені, але й більш зібрані. Ми тепер точно знаємо, де саме бік світла і якою мовою там розмовляють.

Особисто для мене і моєї родини цей рік став розлукою з чоловіком і татом наших дітей, який воює. І прихистком наших батьків, які поки не можуть повернутися під щільні обстріли в рідний Херсон.

Я нарешті зробила необхідне для воєнних часів — сіла за кермо. І втілила мрію дитини — ми тепер живемо не лише з кішкою, а й собакою.

Бо мрії мають звершуватися не після перемоги, а наближати її просто зараз.

Орест Дрималовський — Вікна-новини, Єдині новини

У перші дні війни Starlight новини одними з перших наважились перемістити студію в укриття. Щоб не зупиняти ефіру під час тривоги і власним прикладом закликати берегти себе й наших глядачів.

Це фото з першого виїзду на звільнену від окупантів Київщину. Початок квітня. Тоді вперше на власні очі побачив жахіття, які залишили по собі росіяни. За моєю спиною — залишки їхньої розбитої техніки.

Наша єдність виявилася сильнішою за їхні ракети і танки. Це те, чого не врахувала Росія, коли готувала свій напад. Наша єдність — несподівано навіть для нас — стала найсильнішою зброєю. Такої ми ніколи б не отримали від партнерів.

Ми вперше відчули, як багато ми можемо, коли разом. Зупиняти руками танки, виходити на мітинги в окупованому місті, купувати Байрактари.

Ми вперто тримались одне за одного, підставляли плече, підтримували, обіймали. Любили!

Наша любов сильніша за їхню ненависть. І точно переможе.

Ектор Хіменес-Браво — МастерШеф; Прокинься з Ектором; Україна: кулінарний фронт

Цей рік став для мене переламним. Коли все лише починалося, був страх. Потім — хвилювання, нервозність. А зараз є лише впевненість у нашій перемозі. Цей рік став для мене роком осяяння, адже я зрозумів, що таке насправді патріотизм і сила єдності народу.

10 березня — я в Польщі, в Українському домі, разом з українцями. Тримаємось, посміхаємось, а серце розривається. Даю майстер-класи, збираю кошти, розповідаю правду на місцевому телебаченні, ходжу на мітинги, 24/7 роблю що можу. Моя кулінарна армія в Україні вже готує 2000+ обідів щодня разом з партнерами.

ЗСУ і ТрО — найсміливіші люди планети. Дивлюсь на хлопців і не можу стримати емоцій. Я повернувся в Київ, коли тут було дуже небезпечно, але для мене це було найспокійніше місце на землі. Бо вдома.

Так, перемішую борщ в броніку. Я радий, що зміг розвеселити всіх, але безпека понад усе, адже щодня ми розвозили їжу всім, хто її потребував.

Цей рік показав, що в Україні дуже багато супергероїв! Наші солдати, наші лікарі, волонтери і навіть діти. Заради них ми всі маємо працювати, допоки не буде перемоги. Бо це те, для чого ми народилися у цей світ — перемогти Росію і здобути повноцінну незалежність, яку багато хто не цінував. 

У мене є друзі-іноземці, які й досі не розуміють, чому я тут залишаюсь. Я їм пояснюю: ти не можеш бути одруженим, поки все добре, і тікати, коли виникла проблема, хвороба чи щось інше. Я одружений на Україні, люблю її всім серцем, це моя батьківщина. 

Свобода у нас у ДНК.

Навіть у такий період бізнеси відновлюються. Всі чітко розуміють, що у кожного є своє завдання: у когось — воювати, у когось — лікувати, у когось — сплачувати податки, виробляти або збирати кошти на допомогу. Україна — це насамперед люди. 

Я завжди знав, що я українець у душі. А тепер я впевнився у цьому на мільйон відсотків. Україна —  найсильніша країна зараз. Для мене честь бути причетним до такого великого єдиного народу. 

Читати на тему

На столі — карта боротьби за Україну у реальному часі! Що відбувалося у перший день великої війни у кабінеті Залужного

Розповідаємо, що відбувалося у кабінеті головнокомандувача ЗСУ у перші дні повномасштабного вторгнення Росії.

Євген Клопотенко — Пекельні борошна з Євгеном Клопотенком

Війна в Україні почалася у 2014 році. У 2017-му я почав глибоко усвідомлювати значення цієї війни та відчувати її в Україні. Тому повномасштабне вторгнення для мене майже нічого не змінило. Ті речі, які змінює війна, в мені відбулись у 2017–2018 роках.

З батьками я почав частіше бачитися з 2017 року, почав глибше досліджувати українську кухню, почав усвідомлювати значущість України як величезної країни з глибокою історією. Це все в мене було вже тоді. Єдина невеличка річ — моє ставлення до їжі.

Їжа для мене стала не просто мистецтвом, а й тим, що може рятувати життя. Якщо раніше я створював, щоб насолоджуватись, то зараз я створюю, щоб давати змогу людям жити.

Наша нація почала формуватися. Якщо раніше, після 2014 року, вона формувалась повільно, то після початку повномасштабної війни ці процеси пришвидшилися.

Для того щоб Україна стала тією омріяною країною, яку ми хочемо, треба, щоб з’явилася критична маса людей. Мені здається, що зараз ця маса вже набралася, і відбувається процес викристалізовування наших цінностей. Тому Україна нарешті стає Україною, про яку люди мріяли 500 років.

Головні висновки цього року для мене: підтримка — це найголовніше, що існує у світі.

Надія Матвєєва — Неймовірна правда про зірок, Позивний Надія

Цей рік став для мене великим іспитом на те, як я вмію триматися у насправді важких ситуаціях, як можу використовувати свій досвід, як здатна підтримувати та допомагати. А ще він став роком великої вдячності — людям, з якими я зустрічалась, і всім українцям, які наближають перемогу. Вдячність та іспит — таким був мій 2022.

Найголовніший висновок — складні ситуації проявляють в людині якості, які набувалися роками. Ми дійсно стали справжніми, такими, як є. А вдячність і любов — найголовніші почуття, які тримають нас у цьому світі, надають сили. Їх треба плекати у собі.

Те, що життя триває за будь-яких обставин, доводить і наше телебачення.

Попри важкі умови ми продовжуємо створювати улюблені проекти, адже вони про те, що тримає наші родини разом — підтримку, любов, чесність, повагу.

Тішусь, що української навколо стає все більше, а наші проекти допомагають її вдосконалити. Наприклад, Солов’їне шоу на СТБ. Навіть я залюбки взяла участь у грі й отримала “солов’їнку”, тобто перемогу.

Українці, як нація, згуртувалися. Стали сильнішими, більш свідомими, яскравими. Світ побачив, яка смілива і прекрасна Україна. Нам і досі дуже складно, але ми не втрачаємо віри, почуття гумору і жагу до знань. Ось чому ми вистоїмо і переможемо.

Григорій Решетник — Неймовірна правда про зірок; Як ти?; Холостяк

Безумовно, це найскладніший та найтрагічніший рік за всю історію нашої незалежної України. Рік-виклик, рік випробувань для всіх українців. Та за цей рік я ще більше почав любити все, що мене оточує.

Весь рік ми з родиною в Україні. Попри всі випробування, плануємо і надалі залишатися тут, вдома. Так, зберігати оптимізм під ракетами та з повітряними тривогами складно. Але ми маємо гідно пройти цей період.

Звісно, за цей час були різні думки та настрої: і відчай, і розчарування, і сльози, і відчуття несправедливості через страшні кадри, катування наших жінок, дітей, захисників. Але я завжди вірив у ЗСУ і нашу перемогу над злом.

Ми з родиною регулярно допомагаємо чим можемо. За цей рік з Христиною створили власний благодійний фонд, який активно допомагає військовим та дітям. Стараємось у такий спосіб на своєму фронті наближати перемогу.

Ми наче переродилися. Стали ще ближчими, ще згуртованішими, Ще більше полюбили Україну. Українська мова почала звучати ще частіше. І в цьому наша сила.

Ми самобутня європейська країна. Вільна, незалежна, зі світлими поглядами. Прогресивна і дуже талановита нація. Хочеться, щоб ми це цінували. Залишалися вірними собі, нашим принципам та переконанням.

Я щасливий, що навіть попри війну можу бути корисним у своїй професії. СТБ — це територія любові, підтримки, добра. А любов та світло завжди перемагають. Тож і ми не припиняємо працювати заради емоцій українців.

Ми обов’язково все здолаємо. Перед нами ще багато викликів, які потрібно вирішувати, але зараз найважливіше — перемога. А потім ми маємо відбудувати країну, в якій житимуть наші діти та внуки. Всім серцем вірю в Україну.

Тарас Цимбалюк — серіали Спіймати Кайдаша, Кава з кардамоном, Кріпосна та інші

Цей рік розділив життя українців на “до” і “після”. Він став перемикачем свідомості кожного з нас. В мені за цей час зародилася жилка авантюризму. Почав більше жити сьогоднішнім днем, цінувати те, що відбувається зі мною зараз. Адже забігати наперед, планувати щось далекоглядно стало практично неможливо.

Країна також змінилася — з’явилася цілісність нарешті. Люди почали цікавитись усім українським. Війна дала правильний напрям в об’єднанні, якого нам дуже не вистачало.

На цьому фото я в образі українця, загартованого сьогоднішніми подіями. Мрію зіграти таку роль, яка нестиме український символізм, міць, висновки того, що ми пережили.

Анна Сагайдачна — серіали Справедливість, Кріпосна та інші

Цей рік змінив усіх без винятку. Але, гадаю, найбільшою мірою тих, хто не залишав країну від початку війни.

Я, напевно, ще до кінця і не розумію, наскільки цей рік змінив особисто мене. Стала сміливішою — це точно.

Змінюється все: люди переосмислюють самих себе як українців і свою приналежність до нації; в політиці відбувається зачистка від непотрібних людей. Наша країна наче перероджується. Великий біль, що це переродження таке криваве.

Найбільший скарб — твоя сім’я, люди, яких ти любиш. Життя — найнепередбачуваніша і швидкоплинна річ, тож не можна гаяти ні хвилини. Треба жити, радіти, любити, допомагати… І просто бути гідною людиною.

Чимало українок через повномасштабну війну були вимушені покинути рідні домівки, коханих чоловіків, улюблену роботу чи бізнес, який вибудовували та плекали довгі роки.

Після такої кількості випробувань може здатися, що улюблені елементи колишнього життя назавжди втрачено. Однак Вікна зібрали історії українських жінок, які знайшли в собі сили, щоб боротися з обставинами.