До 24 лютого у всіх українців були плани та цілі, яких ми хотіли досягти. Так само й у Вероніки. Вона закінчувала інтернатуру, хотіла стати анестезіологом. Зараз вона — бойовий медик на псевдо Шакіра у полку Азов. Дівчина розповіла проекту Землячки про службу на передовій.
До початку повномасштабного вторгнення Вероніка починала кожен ранок з кави у красивій кав’ярні — це був її ритуал для вдалого дня. Зараз їй теж вдається пити каву вранці, проте розчинну і в польових умовах. Каже, інколи щастить навіть посмакувати з вершками.
Війну Вероніка зустріла вдома. Зізнається, ще вночі зрозуміла, що почнеться вторгнення, адже хлопця викликали на службу. Коли все почалося, хлопець Вероніки вивіз її з Києва, але вона відчувала, що не на своєму місці. Тож тепер дівчина — бойовий медик артилерійського підрозділу на Східному напрямку.
— Я надаю допомогу бійцям в полі та за місцем знаходження, направляю до лікарні за потреби, навчаю основ тактичної медицини. Я хотіла бути анестезіологом, бо мені подобаються ситуації, коли треба швидко ухвалювати рішення, — розповідає Вероніка.
Як стала бойовим медиком
Шакіра розповідає, що спершу хлопці жартували: “Ти що, за оголошенням прийшла?”. Але насправді так і було.
— Коли хлопець вивіз мене з Києва, я сиділа і розуміла, що я не там.
Потім в Instagram-групі свого університету побачила, що потрібен медик у підрозділ в Києві. Наступного дня я вже була там, — зізнається медикиня.
Дівчина ділиться: Азов для неї — це про відвагу, мужність, стійкість.
— Тут професіонали, які знають, що роблять. Вони дуже щирі, добрі, чуйні та сильні духом. Відчувається згуртованість, впевненість, підтримка.
Я потрапила сюди випадково, але зараз навіть не уявляю себе десь в іншому місці, — наголошує дівчина.
Граната замість полону
Вероніка розповідає: було кілька моментів, які найбільше їй запам’яталися. Обоє трапились вночі. Дівчина вже навчилася засинати під звуки вибухів, бо знає — так працює наша артилерія.
Проте тієї ночі звук був зовсім інший, і вже за кілька хвилин бійці почали кликати по допомогу медика.
— Це був боєць з травмою та підозрою на перелом шийного хребця, бо він не відчував рук та ніг. Я бігла до нього з ношами, наклала комір, вирішила швидко везти в лікарню. Всю дорогу я розмовляла з ним, він питав, чи бачу я, як він рухає рукою. Я казала: “Трохи є, давай ще, в тебе виходить”. Але рухів не було зовсім…
Це був перший раз, коли мені щось защемило.
Ми довезли його до шпиталю при свідомості, це була моя маленька перемога. Зараз він досі на лікуванні у шпиталі, — розповіла Вероніка.
Другий випадок стався за кілька днів. Вночі повідомили, що ворог прорвався.
Мені дали гранату зі словами: “Це замість полону”. На секунду стало страшно.
— Вночі усі були напоготові, але зранку дізнались, що відсунули ворога назад. I я випила ранкову каву, — згадує медикиня.
Вона розповідає, що не стикалася з труднощами через свою стать. Навпаки — відчуває підтримку та допомогу. У сусідньому селі жінки готують військовим гарячу їжу, є літній душ, тож можна навіть купатися. Проте частіше доводиться купатися у річці. Якщо зайти у формі, то можна і її теж випрати, жартує медикиня.
Вероніка бажає землякам та землячкам бути згуртованими, адже це дуже допомагає. Впевнена: скоро всі дівчата одягнуть сукні та підбори і святкуватимуть перемогу України.
Жінки зараз воюють пліч-о-пліч з чоловіками, вони сильні, витривалі, розумні та завжди готові допомогти. Раніше ми розповідали історію військової медикині Гаєчки, яка завжди поспішає на допомогу.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!