Коли ти спиш за сотні кілометрів від дому, не в ліжку, а на підлозі. Коли про душ чи ванну залишається мріяти. Коли намагаєшся просто дістатись з точки А в точку Б. Однак зустрічаєш непорозуміння, а відчуваєш — розчарування та біль.
Саме про такі почуття говорить військовослужбовець Василь Ригель на псевдо Ерві виданню Букви після того, як його разом з песиком на ім’я Піхота не пустили у маршрутку з Черкас до Києва.
Врешті я вийшов, бо не хотів їхати три години з людиною, в якої таке зневажливе ставлення до військових і до собак, саме тоді, коли в нас є сотні прикладів собак, які в прямому сенсі слова рятують людей.
Піхота з Василем ще з тих часів, коли формувався його батальйон у Київській області. Чоловік довго намагався потрапити до лав ЗСУ, але довелось почекати через перелом зап’ястя.
Його Ерві отримав незадовго до початку повномасштабного вторгнення. Тож попри те, що він був у резерві першої черги, забрати на службу чоловіка не могли.
Коли гіпс зняли у квітні, Василь знову спробував завітати до військкомату і навіть не одного, але знову було марно. Лише у червні Ерві здобув своє місце серед оборонців.
Їздив до трьох частин, але на той момент мені відповіли, що вони фактично заповнені. От я і чекав. У червні нарешті призвали в один зі стрілецьких батальйонів.
Тоді, чоловік зізнається, не пощастило, що у командуванні не було бойових офіцерів. Тому згодом частину вирішили розформувати та зробити нову з більш відповідним командуванням. Найбільшою розрадою у той період стала саме Піхота — цуценя, яке народилось ще на Київщині.
Вона спочатку тікала від чоловіка та ховалась через гучні звуки. Та згодом Василю вдалось відгодувати малечу, зробити їй прививки та інші відповідні процедури у ветеринара. Тож так вони стали практично нерозлучні.
Вирішив, що це звучатиме трішки кумедно, як “знову піхоту об’їдають”. Або: “Піхото, до мене!” Хоча, насправді, вона дуже спокійна. Мені деколи здається, що вона кішка, — говорить Василь по прізвисько цуценяти.
Трошки мімімішності.Собака, яку не впустили сьогодні в маршрутку до Києва з Черкас.Просто гляньте, який монстр pic.twitter.com/zTOs1CaieD— позивний Ерві (@eRVieM) February 12, 2023
Трошки мімімішності.Собака, яку не впустили сьогодні в маршрутку до Києва з Черкас.Просто гляньте, який монстр pic.twitter.com/zTOs1CaieD
Була Піхота з Василем і на Бахмутському напрямку, звідки й повертався чоловік, коли намагався дістатись з Черкас до Києва. Однак водій маршрутки був проти того, щоб цуценя їхало з ним. Ерві ділиться, що чоловік навіть намагався перекласти відповідальність на інших пасажирів, але вони не були проти пухнастика в салоні.
Водночас Василь додає, що йому боляче від того, що під час суперечки йому довелось боротись сам на сам з несправедливістю. А зрештою, навіть вийти, щоб не бути в одному просторі з неприємною йому людиною.
Чоловік пригадав часи АТО, коли через пільги траплялись подібні ситуації з водіями, які були проти безкоштовного проїзду ветеранів. Та аж ніяк не очікував, що таке можливо, коли над головою літають ракети, а на фронті гаряча фаза війни.
Я приїжджаю з “нуля”, де сплю в землі, а по нас — посівні прильоти. Повертаюсь в мирне місто, і маю ще тут розгрібати.
Тоді Василь просто вийшов з маршрутки та скористався іншим варіантом транспорту. Чоловік думає, що рано чи пізно навіть таким людям, як той водій, доведеться побувати на фронті, оскільки, з його слів, армію потрібно поповнювати.
Ті, що гідні, закінчуються. Ми вмираємо. Ми травмуємось. У нас їде дах. І з цим потрібно щось думати.
Та все ж таки захисник сподівається, що вдасться знайти інші способи, щоб дати людині зрозуміти, що вона вчинила неправильно. Наприклад, узаконення перевезення тварин у салоні маршрутки, щоб не траплялись ситуації “я тебе не впущу, бо я так хочу”.
Але трапляються й хороші моменти. Василь говорить, що йому приємно бачити, як українці роблять збори коштів на армію та прагнуть зробити добро для захисників.
Приємно, коли береш каву в кав’ярні, а тобі кажуть, що пригощають захисників.
Єдине, про що просить захисник не забувати українців — це повага та щира підтримка тих, хто щоденно жертвує багатьма речами та навіть життям заради спокійного сну інших та свободи всієї країни.
Військова медикиня на псевдо Руденька ж навпаки лише мріє побачитись зі своїм улюбленцем, якого знайшла у Сєвєродлнецьку. А поки продовжує нести службу та наближати перемогу України. Тож читай історію української військової Світлани на псевдо Руденька.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!
Головне фото: Букви