“Кума, я їх втратив”. Історія загибелі Анастасії Боровик та її дітей від російських снарядів

Російська Федерація умисне цілить у житлові будинки українців. Вбиває щойно народжених дітей, вбиває жінок, які цих дітей народжували. Вбиває беззахисних, бо лише так може відчути свою могутність, стріляючи у спину чи катуючи тих, у кого зв’язані руки.

Історія, що її оповіла журналістка УП.Життя Інна Кубай, не залишає спокійним нікого: росіяни спеціально знищили житловий будинок у Запорізькій області, щоб зняти фейкове відео про воєнні злочини, які начебто коїть українська армія. У тому будинку загинула молода жінка із двома маленькими синами. 

Про Анастасію Боровик із Кам’янки Запорізької області, життя її сім’ї та воєнний злочин росіян розповідаємо і ми. 

Єсенія Шестакова — кума Анастасії. Вона виїхала до Іспанії, щойно зрозуміла, що її життю загрожує небезпека. Попри вмовляння Єсенії та іншої подруги, Настя з окупованого росіянами селища не виїхала. А 26 серпня Єсенії зателефонувала спільна з Настею подруга та повідомила: будинок, у якому жила сім’я Анастасії, знищили росіяни. 29-річна жінка з двома синами загинула там. 

Анастасія та Єсенія народилися та жили в Кам’янці все своє життя. І коли остання виїхала разом із батьками до Іспанії, Анастасія твердо вирішила залишитися поряд зі своїм чоловіком. Не могли покинути й лежачого батька чоловіка та батьків Анастасії, які жили під окупацією. 

Зараз родичі загиблої Насті залишаються у Кам’янці, і Єсенія всіляко їм допомагає. Але біль утрати досі ятріє всередині рідних. 

УП.Життя

Життя Анастасії Боровик

За словами Єсенії, жінки потоваришували на спільній роботі у місцевому будинку культури. За натурою дівчина була мисткинею: у 2019-му закінчила Бердянський педагогічний університет за спеціальністю Музичне мистецтво.  

Колеги любили свою Настю, бо вона завжди могла допомогти. А ще була веселої вдачі та мала прекрасний голос. Вона грала на фортепіано та тарілках, заворожувала своїм сопрано та любила співати саме українські пісні. 

Її старший син Роман мав йти до музичної школи, а молодший Михайло — готувався до дитсадка. Восьмирічний Роман вирізнявся поміж дітей у класі, бо мав мамину удачу: був лідером та надзвичайно любив свою маму. Був серйозним та відповідальним — неначе дорослий у дитячому тілі. 

Михайлику цього грудня мало б виповнитися два роки. Сина жінка народила від іншого чоловіка, бо з батьком Ромчика вони розійшлися. Саме йому і стала хрещеною мамою Єсенія.

УП.Життя

— Чоловік заробляв гроші, а вона займалася хатніми справами, дітьми. Настя дуже смачно готувала! А ще виготовляла квіти з паперу. З чоловіком якось разом намалювали картину, повісили її на кухні. Вони були схожі між собою — обоє веселі, запальні, ми з ними завжди багато жартували та сміялися, — пригадує Єсенія.

А потім прийшли росіяни. 

Окупація Кам’янки

Вперше росіяни з’явилися у Кам’янці десь 9 березня. За кілька днів до селища заїхали ворожі танки та БТРи. Через окупацію закрилися всі школи та дитячі садочки, більшість магазинів. Росіяни ж грабували все, що було на їхньому шляху: розбивали вікна та крали. 

За словами колеги Анастасії, ротації росіян відбувалися щомісяця. Так само проводили й обшуки по хатах та квартирах місцевих мешканців: де господарі не відчиняли, росіяни просто вибивали двері. 

Шукали партизанів та азовців. Чіплялися навіть до старших людей: мовляв, де взяв хліб, якщо грошей не маєш?

Зовсім скоро у магазинах почали з’являтися рублі. А ще окупанти навіть придумали псевдо референдум по приєднанню Кам’янки до Росії: видавали якусь допомогу у розмірі десяти тисяч рублів. Так купували голоси місцевих. 

Ввели навіть комендатуру, в якій потрібно було просити дозвіл на виїзд до сусідніх сіл чи Бердянська. Але такі пропуски були тимчасовими, їх потрібно було постійно оновлювати. За словами подруги Анастасії, багато людей робили собі російські паспорти. 

Кам’янка не зазнавала сильних обстрілів аж до серпня. А тоді окупанти почали обстрілювати свої ж позиції. 

Неподалік одного з районів селища — Таврії — стояла ферма, де були окупанти. Одного дня російські солдати раптово виїхали звідти, обстріляли ферму, а потім повернулися назад.

—  Вони це робили, щоби нас залякати, щоби люди йшли на незаконний референдум. Ну і знімали відео для телебачення Росії. Спочатку самі розбивають, а потім з’являються журналісти, які все знімають і розповідають на своїх каналах, що це зробило ЗСУ. Показували це під гаслами “Україна вбиває мирних людей”…

Читати на тему

Війна розставила все на свої місця: воїн на псевдо Ствол про найскладніші моменти боїв проти окупантів

Він звільняв Київщину, Сумщину, Харківщину і боровся за міста Донеччини. Спецпризначенець поліції на псевдо Ствол — один з тих воїнів, кого зустрічають першими жителі деокупованих територій.

“Кума, я їх втратив…”

Місцеві мешканці чекали на звільнення Кам’янки за місяць після окупації. Та минав час, а росіян ставало дедалі більше у селищі. Єсенія, яка уже була за кордоном, постійно писала до Анастасії — переймалася та нервувала, коли відповіді не було понад добу. Але щоразу отримувала: “Кума, все добре”. 

Анастасія якось розповідала, що росіяни облаштували біля її будинку свій блокпост. Щомісяця вони приходили та оглядали весь дім. Щоразу ставили одні й ті ж запитання. Щоразу їх цікавило, чому діти Анастасії мають різні прізвища. 

Востаннє Єсенія чула голос Насті в середині серпня. Тоді Анастасія консервувала помідори та підбадьорювала Єсенію — скоро все буде добре, вони побачаться та обіймуться.

26 серпня Єсенія вийшла на обідню прогулянку з сином. Їй зателефонувала подруга: повідомила, що будинок Анастасії знищило російські снаряди. Увечері до Єсенії зателефонував чоловік Насті. 

Кума, я їх втратив — пролунало зі слухавки.

— Ми тоді обоє розплакалися. Я не знала, що говорити в той момент. Серце відмовлялося вірити, що їх немає…

Сім’я мешкала на третьому поверсі будинку. Четвертий — знесло від ударів, а плити звідти впали на їхню квартиру. Відомо, що сина Рому знайшли в той самий день, першим. Він був на сходовій клітці на поручнях, бо від ударної хвилі його викинуло в коридор.

УП.Життя

Наступного дня знайшли й тіло Насті. Ще за два — молодшого сина подружжя. Тіла доправили до моргу у Мелітополі, а звідти у Кам’янку їх привезли у трунах. Тоді крім Насті та її дітей загинуло ще двоє осіб.

Місцеві кажуть, що того жахливого дна на російському блокпості не було жодного ворожого військового. А снаряди прилетіли з окупованого селища Благовіщенське. Люди розуміли, що вбили мирних жителів спеціально: після трагедії сюди приїхали російські “ЗМІ”, назвали це воєнним злочином ЗСУ та поїхали. 

Коли ховали Анастасію та двох її синів, то труни потонули у квітах. 

Єсенія зізнається, що бачить свою подругу у кожній схожій дівчині. Але Настя жодного разу не наснилася їй. Підтримує згорьованого чоловіка Анастасії та каже: він не бачить сенсу життя без неї та дітей. 

Люди й досі не виїздять з селища: для дороги потрібні великі гроші, яких тут ніхто немає. У селищі відкрили школу-інтернат із російською програмою навчання. Багато є й таких, хто не проти владарювання РФ на території Кам’янки. 

Тих, хто чекає на Україну, тут викрадали та допитували. Повернулися додому не всі. 

Росіяни продовжують вбивати цвіт української нації. Нещодавно країною поширилася жахлива звістка: ДНК експертиза підтвердила, що російські окупанти вбили українського дитячого письменника Володимира Вакуленка. 

Підписуйся на наш Telegram та стеж за останніми новинами!