12 дітей і віра в Україну: історія про військового медика Ольгу Семидьянову, яка загинула в боях

У боях за Україну гинуть і військові, і рятувальники, і волонтери. Сьогоднішня історія про Ольгу Семидьянову — мати 12 дітей, яка боронила нашу країну до останнього. 

Їй було 48, і вона рятувала життя українським військовим, служила військовим медиком. 

Багатодітна родина

Донька загиблої — Анна Семидьянова — розповідає: мама родом із Запоріжжя, була єдиною дитиною в родині. Заміж вийшла рано, а потім народила п’ятьох дітей — двох хлопців і трьох дівчат. 

Тоді велика родина перебралася до будинку в Марганці, де народилася ще одна дівчинка. А потім батьки вирішили змінювати світ на краще разом — взяти ще дітей з вихованця. 

Так родина поповнилася ще шістьома “тяжкими” хлопчиками, скаліченими непростим минулим. Мама Оля опікувалася кожною своєю дитиною, жила ними. 

Фото: Facebook

Рішення стати на захист України

2015-го чоловік Ольги вирішив стати до лав добровольців Правого сектора. Дружину покликав із собою. 

Вона була на стрільбищах, освоїла військову справу, загорілась цим і вирішила залишитись. За нею поїхала і я, де й зустріла свого чоловіка — теж військовослужбовця, — розповідає донька Юлія Волкова. 

Юлії запропонували посаду кухаря, а мамі Олі — швачки, втім лише на папері. Насправді ж Ольга Семидьянова рятувала поранених як бойовий медик. Передову майже не залишала, бо була певна: 

Якщо не ми будемо там, то вони прийдуть у наші будинки.

Пані Олю відзначили й орденом Честь і слава за мужність та героїзм. Жінка ним дуже пишалася. 

Читати на тему

Герой зі скальпелем у руці: історія військового хірурга Едуарда Хорошуна

Лікував у Криму, пройшов три ротації в зоні АТО і тепер допомагає українському війську — історія справжнього героя України.

Участь у війні в Україні

Від початку російської навали знову рушила на фронт — рятувати життя тих, перед ким ми в боргу. Та своє не вберегла. Ольга Семидьянова загинула 3 березня на межі Донецької та Запорізької областей. 

Жінка передчувала близьку смерть, тож за кілька годин до того відправила через знайомих наплічник із речами для діток. Написала, що дуже їх любить та їде в гарячу точку. Потому на зв’язок не виходила. 

Сили ворога на цій ділянці переважали, тож українські бійці йшли у відступ. Комбат попросив усіх жінок йти з передової, та Ольга не схотіла. Мусила зостатися з побратимами і своєю ротою до останнього. 

3 березня пані Олі не стало, її вбили зі стрілецької зброї. Жінка отримала тяжке поранення в живіт і загинула від втрати крові. 

Поховати маму Олю діти й досі не можуть через інтенсивні бої. Та попри найбільшу трагедію їхнього життя кажуть: 

Вона для нас стала прикладом патріотизму та любові до своєї землі.

Читати на тему

Сьогодні все не має значення – ми всі рядові. Історії бійців тероборони Києва

Вадим Петрасюк, який ще у перший день війни приєднався до ТрО Києва, розповідає з ким пліч-о-пліч обороняє спокій столиці.

Приклад мами наслідувала не лише донька Юлія. Старший брат став до тероборони, молодший — захищає Харків, ще одна сестричка — поліцейська в Запоріжжі. А тато продовжує боронити країну у складі тероборони. 

 Наша мама гідна, щоб її пам’ятали, щоб про неї складали пісні. 

— За кількість справ, які вона зробила, за сльози, які пролила, за подаровані нею посмішки. Їй вже не болить… А ми маємо триматись і розуміти, що війна ще не закінчена, — каже Юля Волкова, донька загиблого військового медика.

А ми радимо вам почитати надихаючу історію про білоруса, який приїхав боронити Україну і каже: готовий битися чим завгодно.