У лікарні Мечникова в Дніпрі проходять лікування українські військові, що зазнали важких поранень на фронті. За 11 років війни тут зробили понад 51 тисячу операцій. Лікарня завжди відкрита для журналістів, тут діляться історіями й досвідом.
Репортажем з лікарні, де рятують тисячі життів, ділиться hromadske.
Просідаю ментально, коли бачу знущання з військових
Боєць Холодного Яру 61-річний Алмас Хазієв радо спілкується з журналісткою. Чоловік має два протези, і дивується, коли про нього не знають, адже він уже двічі бачився з президентом. На другий день повномасштабної війни Алмас пішов добровольцем на фронт.
Чоловік показує протези, і ділиться, що його вистачило на рік. Нині чоловік став військовим психологом. Він працює з пацієнтами, які щойно втратили кінцівки. Попри те, що мають і фізичні, і душевні рани — не всі готові бачитися з психологом.
Алмас ставить військовим у приклад себе. Адже їм легше сприйняти психолога, який і сам був на фронті, дістав аналогічних поранень.
Коли з 93-ї бригади ранять когось, мені відразу дзвонять: “Їде твій побратим”, — і я його, як батько, зустрічаю. Цей конкретний хлопчик нікого бачити не хотів, мама його плакала в слухавку. Я їй: “Стоп. Я на ногах — він буде на ногах”.
Генеральний директор лікарні Сергій Риженко ділиться, що попри роки війни досі не може звикнути до знущань росіян з українських військових.
Я працюю в цій лікарні 13 років, днюю і ночую тут, бачив усяке, але звикнути до того, що так можуть знущатися з людини, не можу. Я просідаю ментально, коли стаються такі речі.
Однією з найболючіших, ділиться Сергій, для нього стала історія, як росіяни змусили українця дострелити важкопораненого побратима. Хлопця знудило, а росіяни почали висміювати його. Доки окупанти сміялися, боєць їх перестріляв. Та після цього довелося довго лікувати психіку.
За словами Сергія, 90% важкопоранених військових виживають у цій лікарні. Частина проходить тут і реабілітацію.

Видатний лікар Мечникова
Юрій Скребець на псевдо Юзік — народний герой України. У лікарні Мечникова він відпрацював 35 років, і створив Госпітальєрів. Усі відпустки проводив в АТО. Повномасштабну війну Юрій зустрів як госпітальєр, але потім зміг легалізуватися у ЗСУ начальником медчастини батальйону Арей УДА.
Нещодавно Юрій Скребець звільнився зі служби через інвалідність.
Потрапив у Курській області в неприємну ситуацію. Перелом хребта, обох ніг. У мене ендопротези. Кульшові суглоби замінені на залізяки, а внизу — мої культяпочки.
Ампутації не заважають йому кататися на велосипеді, бігати, плавати. Жартує, що лишень не може стрибати з парашутом.
У телефоні Юрія понад 27 тисяч фото — окремо відділені дружина й діти. А все інше — документи, фото загиблих побратимів…
— Мене вже нічого не вражає, я хвора людина, сентимент із серця вирвав. Я ж поховав 300-400 людей зі свого батальйону, поховав багато своїх друзів. П’ять місяців у шпиталі лежав, поки мене по частинах збирали. Після такого людина або повністю ламається, або доживає наркоманом на ліках. А я знайшов собі вихід: бухло і релігійний фанатизм, — жартує лікар.
Між роботою Юрій прощається із загиблими побратимами, показує лікарню, і не втомлюється жартувати.
Відділення політравм
У відділенні політравм — найважче. Тут бійці з численними пораненнями підключені до маси приладів. Їх накривають простирадлами. А поруч — перелік травм, яких на півсторінки. Біля кожного бійця стоїть табличка з іменем.
Юрій і тут намагається підтримати та втішити бійців. Часто жартами і власним прикладом. А паралельно розповідає про порятунок кінцівок:
Це методика, яку ми застосовуємо вже 10 років: рана закривається герметично, і під тиском усе зайве — некротизовані тканини, зруйновані елементи крові — відсмоктується у спеціальний апарат. Раніше б ми таку ногу ампутували — 200%, а тепер можемо врятувати.
Новітні методики лікування дозволяють зменшувати кількість ампутацій. На 40-45 тисяч поранених — 6-7 тисяч ампутацій, каже Скребець.
44-річний Станіслав дістав поранення тиждень тому, від дрона. Отямився вже без руки. Каже, що завжди рятував інших, а тут і сам дістав поранення.
Де ампутували руку, не знаю: я під наркозом був. Мама, дружина плачуть, але що? Назад не приклеїш. Така реальність: хто дійсно воює, а не в штабі сидить, точно матиме травми. Це війна. Серйозна війна.
Вікна ділилися історією воїна на псевдо Данте, який врятував себе і побратима.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!