Битва за Київ: як українці відстояли свою столицю та відігнали росіян — гучна стаття The Washington Post

Битва за Київ стала першим етапом повномасштабної війни Росії проти України. Москва розраховувала на слабкість політичного керівництва країни та розгубленість війська.

Кремль дав своїм армійцям три дні на захоплення української столиці, але вже через місяць саме росіяни були вимушені ганебно відступати з регіону.

Видання The Washington Post, а саме Пол Зонне, Ізабель Хуршудян, Сергій Моргунов та Костянтин Худов, написали детальний звіт про те, як українські сили захищали свою столицю.

Він ґрунтується на інтерв’ю з більш ніж 100 людьми — від Володимира Зеленського та його радників до українських військових командирів, добровольців, а також високопоставлених американських та європейських політичних та військових чиновників.

Підготовка до війни

Те, що сталося в Києві та його околицях за 36 днів, стало найбільшою зовнішньою помилкою за 22-річне правління президента Росії Володимира Путіна. Його напад на місто миттєво перебудував архітектуру безпеки Європи проти Москви та ізолював його країну до ступеня, небаченого з часів холодної війни.

На подив усього світу, наступ на українську столицю закінчиться принизливим відступом, який оголить глибокі системні проблеми в російській армії, на відновлення якої він витратив мільярди доларів.

Реконструкція подій показує, що хоча політичне керівництво України применшило ймовірність повномасштабного вторгнення, українські військові зробили важливі кроки, щоб протистояти початковому нападу Росії.

Командири вивели особовий склад та техніку з баз попри власні сумніви в тому, що вторгнення може статися.

Українським військам не вистачало озброєння, боєприпасів та засобів зв’язку. Але те, що вони мали, — це глибока воля до боротьби — така, яка поширювалася б не тільки на українських солдатів, а й на звичайних цивільних осіб і, що найважливіше, на самого Президента.

Захисники також скористались місцевістю навколо столиці — густими лісами, вузькими дорогами, звивистими річками — що сприяло їхній партизанській тактиці, а також невеликою морозною погодою, яка розморозила землю, тому російська техніка там загрузла.

Зокрема, річка Ірпінь — водна артерія, яка позначала лінію оборони на західній околиці Києва — допомогла захистити столицю, коли українські війська випустили загамблену воду, щоб затопити її береги.

Ті, хто бореться за порятунок Києва, також отримали велику користь від ключових прорахунків Кремля, який запустив план вторгнення до Києва, заснований на невдалих припущеннях про мужність української армії, міцність уряду Зеленського та рішучість українського народу чинити опір.

Зрештою, росіяни не зайняли жодної території в межах Києва, натомість залишалися тижнями на периферії столиці перед відступом.

Росіяни зусередились в небезпечній зоні навколо недіючої Чорнобильської АЕС, де начальник сектору української прикордонної служби Віталій Яворський згодом знайде докази того, що вони копали траншеї в радіоактивному ґрунті та їли заражених оленів, яких вони застрелили в сусідньому лісі.

Мета загарбників полягала в тому, щоб проникнути та захопити Київ, багатовіковий мегаполіс, увінчаний золотими куполами над Дніпром. Оголошене матір’ю міст Русі Олегом Новгородським, коли він захопив його у середні віки, місто поділяє минуле з Росією, за яке Путін ухопився, аби підірвати український суверенітет.

Організація оборони Києва

Генерал-полковник Олександр Сирський — це досвідчений військовий офіцер, який планує всі непередбачені обставини — навіть сценарії, які він вважає вкрай малоймовірними.

Уявлення про те, що Київ, де міські бойові дії викликають роздратування навіть у найдосвідченіших військових, може бути головною первісною метою Путіна, не піддавалося вірі більшості української еліти, навіть у збройних силах.

Я навіть уявити не міг, що керівництво Росії розв’яже таку нахабну, широкомасштабну агресію. Мені здавалося, що якщо й розпочнуться активні бойові дії, то, швидше за все, вони розпочнуться на сході, довкола чи в межах Донецької та Луганської областей.

Про це згадував Сирський, який воював з Росією та її сепаратистськими ставлениками на сході України і щойно був покликаний очолити оборону Києва до вторгнення. 

Для захисту міста Сирський організував два кільця військ: одне на околицях та одне у столиці. Він хотів, щоб зовнішнє кільце було якнайдалі від внутрішнього, щоб захистити центр міста від обстрілів і не дати росіянам битися на підступах до Києва.

Приблизно за тиждень до вторгнення українські військові перемістили всі командні пункти на поле бою у напрямку можливого спрямування наступу росіян.

Сирський також наказав вивести засоби армійської авіації, зокрема гелікоптери та літаки, з основних баз, помістивши їх подалі від очевидних цілей для авіаударів.

Керівництво країни говорило, що війни не буде, але військові знали, — сказав мер Києва Віталій Кличко.

Міністр оборони України Олексій Резніков заявив, що був одним з керівників, які не вірили в повний штурм.

Європейські чиновники запевняли його, що вони не бачать такої ж загрози, як Сполучені Штати та Великобританія.

Згідно з оцінками власної розвідки України, Росія також не мала достатньо сил, скупчених над кордоном, щоб захопити або окупувати місто розміром з Київ.

Почалось

У Гостомелі були перші невдачі. Деякі засоби з протиповітряної оборони, які українці встановили навколо аеропорту, були вражені ударами, перш ніж Росія ввела свої авіаносці.

Гелікоптери кружляли над аеропортом на тлі хмарного неба, вже чорного від диму від ракетних ударів.

Вони відкривали вогонь по всьому, що було в межах досяжності, по всіх будівлях, по будь-яким людям, яких вони бачили, незалежно від того, військові вони чи цивільні — їм було байдуже.

Вони просто стріляли, де помічали рух, — розповів командир взводу Нацгвардії з позивним Малюк.

Українські військові постійно обстрілювались. Не маючи переваги в озброєнні та чисельності на території аеропорту та зіткнувшись з елітними російськими підрозділами з набагато більшим досвідом, у бійців Національної гвардії почали закінчуватись боєприпасами. Їм була дана команда відступати. 

Однак після відступу українські сили відкрили вогонь по аеропорту з важкої артилерії, яку вони розгорнули за периметром аеропорту, підриваючи злітно-посадкову смугу, щоб запобігти майбутнім посадкам.

Крім того, пізно ввечері 24 лютого два українських бомбардувальники Су-24 пронеслися над аеропортом і розбомбили злітно-посадкову смугу, завдавши ще більшої шкоди.

Разом з елітними українськими підрозділами війська 72-ї бригади кілька днів боролися в аеропорту, ведучи артилерійський вогонь і блокуючи російські сили, які намагалися вийти з об’єкта.

Протягом наступних днів російські війська, які вже були на місці, поширились на сусідні передмістя Бучі та Ірпіня та на саме місто Гостомель, намагаючись знайти шлях до Києва. Але через тиждень після висадки вони все ще бились на вулицях Гостомеля.

Українці добу блокували російським військам шлях по трасі на Київ. Розчаровані росіяни спробували знайти інший шлях у місто. Їх найбільшою надією було прорватись через ліс у селі Мощун на околиці столиці.

Громадянський опір

Українці різного віку, які ніколи не тримали зброї, кинулися брати до її рук після того, як за кілька днів після вторгнення чиновники вирішили озброїти потенційний партизанський опір.

Монастирський, міністр внутрішніх справ, назвав це “важливим фактором стримування” як для росіян, так і для потенційних українських відступників.

Будь-який український мер, який думає зрадити націю, зрозуміє, що надворі чекають 20 людей зі зброєю, і що “він і його родина будуть першими”.

На той час росіяни зіткнулися із запеклим опором українських сил і підрозділів територіальної оборони в сусідньому місті Ірпінь та інших районах на захід від столиці.

Не маючи змоги зламати там оборону України, росіяни вирішили зосередитися на наступі на Київ через Мощун.

На початку війни українці підірвали частину дамби річки в Ірпені за допомогою артилерії, щоб змусити водосховище втекти в Ірпінь, протистояти його течії, як бар’єр проти росіян.

За словами начальника військової розвідки Кирила Буданова, підрозділи спецназу української військової розвідки прокрались в тил ворога, щоб закласти вибухівкою інші частини дамби.

Вибух на дамбі був лише одним з прикладів того, як українці зруйнували власну інфраструктуру, щоб створити перешкоди росіянам, руйнуючи дороги, підриваючи мости та залізничні колії.

Читати на тему

Молоді та відчайдушні: як покоління незалежності віддає своє життя за Україну

Історії тих, хто, будучи однолітком незалежної України, воює за свободу цілого народу вже восьмий рік.

Тактика українських військових

Українські винищувачі, які все ще літали кілька днів після вторгнення, стали символами запеклого опору, який тривав — і відіграли ключову роль у притупленні російського наступу.

Усі, особливо Росія, вірили, що наша протиповітряна оборона протримається лише кілька днів, якщо не кілька годин, — сказав головний спеціаліст відділу підготовки зенітних ракетних військ підполковник Денис Смажний. 

На землі українські підрозділи протиповітряної оборони обстріляли російські цілі та негайно змінили позиції, що дозволило їм вижити довше, ніж багато хто очікував, навіть коли вони боролися з численними російськими перешкодами.

Те, що було протягом наступних п’яти тижнів, відіграло ще одну вирішальну роль у запобіганні успіху Москви в її “блискавичному ударі” по українській столиці.

Українці намагалися витіснити масу російських військ на вузькі ділянки місцевості — ґрунтові дороги, які були непрохідними, талі поля чи болота, які затягували б транспортні засоби та споживали більше пального.

Машини, які стояли на асфальті, потрапили під приціл стрімких українських військових. Мости та переправи були заміновані та заблоковані.

Ми змусили їх пройти певними маршрутами, де потім підірвали б їх і відрізали, — сказав головнокомандувач українських сил на півночі країни генерал-майор Віктор Ніколюк.

Стратегія викликала захоплення в Пентагоні.

Відступ Росії

За словами Ніколюка, старий радянський спосіб ведення війни, коли командири надавали офіцерам мало свободи для прийняття рішень і намагалися здолати ворога, надсилаючи величезні маси сил, залишався характерним для Росії.

Ми вбиваємо двох-трьох людей, а на їх місці з’являються інші. Перші ще лежать, а ці хлопці наступають. Просто 1941 рік, коли для командирів життя особового складу нічого не означає, — сказав він. 

З плином днів українські командири, які стежили за російськими комунікаціями, почали чути зміну тону серед ворожих солдатів. Те, що раніше було ентузіазмом, перетворилося на паніку та розчарування. Київ тримався, а російські біди наростали.

Росія скоротила свої втрати й наприкінці березня оголосила, що її війська переорієнтуються на схід України. За кілька днів вони почали відступати.

Врятувавши Київ, Україна захистила свою незалежність як суверенної держави. Але Росія продовжує оскаржувати кордони цієї держави на другому, більш деморалізуючому етапі війни на Півдні та Сході країни.

---

Внесок у цю статтю також зробили Девід Л. Стерн, Ліз Слай і Джон Хадсон у Києві; Loveday Morris у Слов’янську; Сударсан Рагаван у Мощуні; Марія Іюшина в Ризі; і Карен ДеЯнг у Вашингтоні.

---

Під керівництвом головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного наші захисники змогли відстояти столицю, Чернігів, Суми та інші міста, на які зазіхали росіяни.

Через це західні ЗМІ вже встигли наректи його “залізним генералом” України. Читай, як Валерій Залужний став головнокомандувачем ЗСУ.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!