Антону Богачу — 27, і він уже пережив справжню бурю подій. На фронті, під час евакуації поранених у Запорізькій області восени 2023, влучила ракета. Два тижні коми, складні операції й реабілітація – результатом стала повна втрата зору. Його історію розповіло видання Гречка. Історія Антона Богача Журналісти зазначають, що в його кімнаті завжди висить подарунок від тих, кому він придбав дрон, який врятував не одне життя. Це великий прапор бригади. А праворуч — стелажі, ще майже порожні, але з потенціалом стати чимось більшим. На полиці — кілька глиняних чашок і ваз. Нерівні, але вже теплі від дотику. Це мій скарб! Міні гончарне коло. Початок великої справи, — каже Антон. Він це все не бачить. Але відчуває світ по-іншому — зазначає військовий. Фото: Гречка Любов на рейсах Історія Антона і Наталі — не схожа на романтичне кіно. Вони познайомилися в Кіровоградському комерційному технікумі, де обидва навчалися — Антон на кухаря. Втім, уже тоді він розумів: плита — не його покликання. Ще до випускного він отримав права на п’ятитонну вантажівку. І поки одногрупники святкували останній день навчання, Антон сів за кермо — в перший рейс. Практично з випускного — одразу на роботу. Далекобійником. — Уже в 19 років літав по Україні на фурі, — згадує він. Спершу працював на власника, пізніше — взяв гроші в борг, додав власні заощадження й купив свою фуру. Зізнається, що подобалося лише одне — можливість заробити для родини. У 2019-му вони з Наталею побрались. А вже за рік у них народилась донька — Даринка. Але сам Антон бачив її рідко — постійні рейси, вантаження, розвантаження. Без зупинок. — Це не романтика, як у фільмах. Дзвонять — їдеш. Вивантажив — нова точка. Місяцями не був удома. Запам’яталося не краєвидами, а втомою. Усе змінилося 24 лютого Коли почалось повномасштабне вторгнення, Антон не вагався. Через два дні після початку війни — доброволець. До того був обмежено придатним — через зір: одне око бачило на 30%, інше — на 100%. Але у війну беруть усіх, хто може тримати зброю. Його шлях пролягав через Бахмут, Вугледар, Авдіївку, Мар’їнку. Десантно-штурмова бригада. Війна — у кожному дні. Вивозив поранених, доставляв боєприпаси, виконував те, на що не всі наважувались. 15 вересня 2023 року на Запорізькому напрямку — момент, який розділив життя на до і після. Танковий постріл. Ракета влучає під ноги. Темрява. Втрата зору Десять днів — між світом і тінню. Кома. Відкрита черепно-мозкова травма, зламані кістки, осколки в тілі, пошкоджені легені, повна втрата крові. Головне, що в мене голова залишилась та сама, — повторює він. Читати на тему Уламок пробив серце: військовий розповів, як вижив після важкого поранення Військовому Сергію з Донбасу під час бою влучив уламок від російського дрона прямо в серце Коли прийшов до тями, було темно. Спочатку він подумав, що внаслідок поранення очі просто опеклися. Однак згодом від дружини дізнався, що йому видалили очі й він більше не зможе бачити. Життя без очей І тут почалась нова війна — не з ворогом, а із системою. Реабілітація в Україні для незрячих — як лабіринт без карти. Наталя шукала все: де навчитися ходити з тростиною, як одягатися, як чистити зуби. — Багато хто нас просто боявся. Медсестри не знали, як поводитись. Психологи ставили питання з анкет. Про мене — нуль розуміння, — згадує Антон. У Львові вперше дали інструкцію: що таке тростина, як її тримати, як відчувати простір. Потім Одеса, Вінниця, знову Львів. Міста, де він вчився ходити знову. Вчився жити. TikTok — як компас у темряві Антон зрозумів, якщо він не розповість, як це — бути незрячим, то за нього це не зробить ніхто. Так народився його Тікток. Там він ділиться всім: від застосунків, які озвучують екран, до аналізаторів рівня води, від гончарства до пінг-понгу. Одне з відео — він ліпить вазу, і раптом зминає її. — Це життя. Неправильний рух — і все. Але це не кінець. Можна зробити ще кращу, — розповідає чоловік. Захоплення глиною Гончарство стало для нього не тільки терапією, а й планом на життя. Після проекту Гончарство у темряві у Вінниці з’явилась мрія — створити сімейну майстерню. Наталя малює. Він — ліпить. Удвох — вони можуть створювати справжнє мистецтво. Фото: видання ГречкаВони мріють не тільки про звичайні чашки. Антон хоче виготовляти адаптивний посуд — тарілки зі шипами для тих, хто втратив руки. Щоб можна було їсти однією рукою. Такі тарілки коштують понад 20000 гривень. Він хоче робити їх за собівартістю для побратимів. Курси масажу Паралельно — масаж. Пройшов курси, відкрив кімнату, встановив стіл. Люди вагаються, коли чують незрячий масажист. А потім вражені: точність, глибина, чутливість. Антон зазначається, що він відчуває людське тіло дотиком, а його очі перетворилися на руки. Це все здається якоюсь фантастикою та хлопець зазначається, що для нього немає нічого неможливого. Фото: видання гречка Антон зібрав у собі стільки спокою і сили, що ним можна ділитися. Окрім масажу, він хоче навчати гончарства інших незрячих. Створити місце, де ті, хто втратив світло, знайдуть нову форму бачення. Йому потрібні кошти на піч, матеріали, коло. Поки збирає — повільно, але впевнено. У гранти не вірить — надто складно. Хоче рухатись своїм темпом. Бо він знає: темрява — не кінець, якщо є ідея, віра і трохи глини. Головне фото: видання Гречка. Раніше ми писали, як ікони на ящиках від снарядів збирають мільйони для поранених. Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно! Теги: війна в Україні, українські військові Якщо побачили помилку, виділіть її, будь ласка, та натисніть Ctrl + Enter
Історія Антона і Наталі — не схожа на романтичне кіно. Вони познайомилися в Кіровоградському комерційному технікумі, де обидва навчалися — Антон на кухаря. Втім, уже тоді він розумів: плита — не його покликання. Ще до випускного він отримав права на п’ятитонну вантажівку. І поки одногрупники святкували останній день навчання, Антон сів за кермо — в перший рейс. Практично з випускного — одразу на роботу. Далекобійником. — Уже в 19 років літав по Україні на фурі, — згадує він. Спершу працював на власника, пізніше — взяв гроші в борг, додав власні заощадження й купив свою фуру. Зізнається, що подобалося лише одне — можливість заробити для родини. У 2019-му вони з Наталею побрались. А вже за рік у них народилась донька — Даринка. Але сам Антон бачив її рідко — постійні рейси, вантаження, розвантаження. Без зупинок. — Це не романтика, як у фільмах. Дзвонять — їдеш. Вивантажив — нова точка. Місяцями не був удома. Запам’яталося не краєвидами, а втомою. Усе змінилося 24 лютого
Читати на тему Уламок пробив серце: військовий розповів, як вижив після важкого поранення Військовому Сергію з Донбасу під час бою влучив уламок від російського дрона прямо в серце