Він дійсно став моєю душею, моєю половиною: історія кохання українки та польського волонтера

Вона з дитинства шукала такої опіки, турботи та любові. Тетяна Хачатурян-Рашкова росла напівсиротою. Жінка розповіла Суспільному, що її батько завжди був у рейсах, адже її рідний Миколаїв — портове місто.

Та коли довелось покинути близькі для душі краї, вона знайшла те, що так давно шукала — справжнє кохання. Зараз Тетяна підписує його у телефоні “Моя душа”.

Він дійсно став моєю душею, моєю половиною, тим, що я шукала усі роки, і юності, і дорослішання. Це чоловік моєї мрії.

Тетяна зустріла Аріеля у польському місті Ольштин, коли рятувала сина від обстрілів у рідному місті. Чоловік тоді вже займався волонтерством, тому перший час допомагав жінці адаптуватись.

Жила Тетяна з сином перший час в ольштинській духовній семінарії, куди Аріель привозив часом необхідні речі: ліки, памперси, солодощі. Також допомагав чоловік возити дітей до лікарень та оформлювати документи.

Згодом жінка не змогла спокійно сидіти та дивитись, як інші допомагають її країні, а вона ні. Крім того, Тетяна мала чимало знайомих військових, тому рішення, чим зайнятись, швидко вирішилось і вона почала теж волонтерити. Звісно, разом з Аріелем.

На фоні волонтерства у нас і сім’я побудувалася.

Разом пара їздила часто в Україну. Спочатку Аріель сам вивозив людей з Бучі та Ірпеня. Згодом вже разом з Тетяною відвідали її рідний Миколаїв, потім завітали до Очакова.

Та найбільше вразила жінку інша поїздка, коли чоловік вивіз її до себе додому. Аріель родом з міста Хелм, що зовсім поряд з українським кордоном.

Тетяна тоді дуже сумувала за Україною та не могла ще повернутись у рідні краї, тому здивувалась, коли у чоловіка відчула, що почувається, як у себе вдома.

З ним, як вдома. Його родина прийняла мене як доньку.

Рідне місто Аріеля дуже нагадувало Тетяні про природу України, а повітря там пахло рідною домівкою.

Читати на тему

Найбільший скарб у цьому світі: чи можливе кохання під час війни та як його зберегти – пояснює психологиня

Чи можливо знайти кохання у воєнний час і пронести тепло крізь роки та випробування — пояснює психолог.

А також жінка зізнається, що коханий дав почуття захищеності як їй самій, так і її сину. Хлопчик ще з першого знайомства проявляв прихильність, а тепер взагалі кличе Аріеля татом.

Я відчуваю себе, як в панцирі. Я знаю, що в мене є чоловік, який може і захистити, і вирішити щось, і допомогти, і підказати щось.

Відчуття впевненості зіграло не останню роль й у виборі дати для весілля. Пара вірить у перемогу України, тому закохані домовились одружитись саме у цей особливий день, щоб пам’ятати завжди, як нещастя допомогло знайти свою долю.

Хтось знаходить своє щастя у почуттях, а дехто — у роботі. Так, наприклад, Валентина Колєснікова змінила книги на гуманітарну допомогу. Читай історію бібліотекарки, що об’єднала громаду у волонтерстві.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!