“Ми повбиваємо вас, ваших дітей і онуків”: історія жительки Миколаївщини, якій вдалося вирватися з окупованого села

Любов родом із Миколаївської області, села Баратівка, яке сьогодні окуповане російськими військовими. Жінці дивом вдалося вибратися у Львів, але під окупацією в неї досі лишається донька та онуки.

Жахіття, які довелося пережити Любові під окупацією, вона без сліз не згадує. Каже, не могла більше перебувати під постійними обстрілами, тому й наважилася на евакуацію.

Знущалися, як могли. Все з домів забирали, а самі пили та веселилися.

— Свиням в голови з автоматів стріляли, вивозили їх до річки та смажили, — пригадує жінка. 

Одного разу прийшли до мене та їсти вимагали. Я кажу: “Ви мені дітей, онуків бомбите, ще й нагодувати просите”.

А вони: “Ми повбиваємо вас, ваших дітей і ваших онуків”.

Рідне село Любові на Миколаївщині — одне з небагатьох, яке вдалося захопити росіянам. До підконтрольних Україні територій звідти недалеко, але через постійні обстріли чимало людей не наважуються залишати дім.

Думала, перебудемо в погребі. Але там такий холод, що ми не витримували. З хат все постягували. Постійно сиділи одягнені й накриті ковдрами.

Але все одно не допомагало. Вдень хоч ще вийдеш на вулицю погрітися, а щойно стемніє — не можна було виходити, постійно літали ракети.

Росіяни, каже жінка, не відрізнялися милосердям — не жаліли не те що наших людей, а й навіть своїх співслужбовців.

Читати на тему

Рятували вже загиблого. Історія жінки, яка ризикнула і вивезла з-під Херсона понівечене тіло рідного сина

Мати загиблого, Людмила, розповідає, що до повномасштабної війни її син дуже хотів одружитись. Проте замість звістки про весілля почула про його смерть.

Серед окупантів і білоруси були. Коли ті не хотіли стріляти, то кадирівці горло їм перерізали та казали, що то наші партизани.

Не бралися вони лікувати й своїх поранених, стріляли та й все. Тому не дивно, що вони поводилися з нашими ще гірше. Ребра ламали, ноги прострілювали. Багатьох хлопців вивезли, ми досі нічого про них не знаємо.

Це слухати страшно, не те що жити в цьому пеклі.

Дві доньки Любові зараз за кордоном і кличуть матір до себе, але вона відмовляється їхати, бо не може залишити третю доньку, яка все ще на Миколаївщині в окупації.

Вони ніяк не можуть виїхати, бо сильні бої йдуть. Всіх, хто намагався, розстріляли. Зараз я живу від дзвінка до дзвінка.

Чекаю, поки у них з’явиться зв’язок і можливість зарядити телефон, щоб подзвонити мені. Я постійно прошу доньку разом із дітьми ховатися. Сподіваюся, що скоро наші відіб’ють Миколаївщину назад.

Прихисток Твоя опора 

У Львові жінку з донькою прийняв прихисток, організований благодійним фондом Твоя опора разом з партнерами. Шелтер дуже потребує підтримки. Адже там зараз перебуває близько сотні українців, здебільшого з Донецької, Луганської, Херсонської та Миколаївської областей.

Але загалом місткість прихистку до 180 осіб, і регулярно евакуаційним потягом привозять ще людей, які не в змозі залишатися вдома або ж узагалі втратили свій дім.

Підтримати прихисток можна за посиланням.

А якщо ти потребуєш допомоги, звертайся за телефоном: 096 312 87 08 (Viber, WhatsApp, Telegram). 

Про наявність вільних місць додатково уточнюй телефоном. Прихисток працює цілодобово. Заселення можливе з 6:30 до 21:30 щоденно.

Раніше ми розповідали історію жінки, що виїжджала з Херсонщини.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!