Найважче бачити вбитих дітей — історія нацгвардійця про тяжкі бої на Луганщині

Герой цієї історії — військовослужбовець однієї з бригад оперативного призначення Національної гвардії України Магоні. Зараз він у складі розрахунку ПЗРК боронить Харківщину. Найсильніший слід у його душі залишили місяці боїв на Луганщині. Його історію розповіли у Національній гвардії України.

Хлопець родом з одного з окупованих населених пунктів на півдні України. З лютого він не мав з рідними жодного зв’язку та не знає, що з ними. 

Де та як зустрів повномасштабне вторгнення

Наприкінці 2021 року Магоні під час стандартної ротації вирушив з побратимами до Станиці Луганської. Уже в лютому росіяни розпочали повномасштабний наступ на Україну.

— Психологічно було дуже непросто. У Рубіжному було дуже багато загиблих. Їхні тіла лежали на дорогах. Забрати їх було нереально через обстріли, — розповідає хлопець. 

Він зміг вижити у боях в Рубіжному завдяки своєму професіоналізму, але вже не так дорожить своїм життям, як колись в умовно-мирний час. 

— Росіяни навмисно найбільше били по мирному населенню. Це було незрозуміло і боляче.

Ти бачиш, як гинуть беззбройні та беззахисні, і не можеш зарадити цьому. Коли ти бачиш вбитих дітей — це неймовірний психологічний тиск, — зізнається військовий.

Він розповідає, що в такі моменти підсвідомо починав звинувачувати себе, хоча раціонально розумів, що винні росіяни. Магоні каже, що готовий ціною власного життя зробити все, щоб перестали гинути діти. 

— Діти для мене — святе. Мені 20 років. Там, у Рубіжному, я зрозумів, що хочу мати дітей, стати батьком, — зізнається він.

Читати на тему

Вони стали мені, як сім’я: історія артилеристки Гаєчки, яку виховали друзі-азовці

Масово очищаю нашу землю від непотребу, — говорить Гаєчка про свою роботу артилеристкою.

Про обстріли та бої

Те, що хлопець пережив на Луганщині, назавжди запам’ятає — важкі втрати, тривалі обстріли, щільні вогневі контакти. У той період навіть мінімальний армійський комфорт здавався недосяжним.

На багатті доводилося гріти маленьку пляшечку замерзлої води, спали просто на землі. Якщо вдалося поспати 15 хвилин — уже пощастило. Проте найбільш жорстокі бої, каже нацгвардієць, були у Попасній.

Обстріли розпочиналися з четвертої ранку, була невелика пауза в окупантів на сніданок. У цей час наші військові теж намагалися швидко щось поїсти. Далі — обстріли до обіду.

Пообідали — стріляють до першої години ночі. Нам не було, чим їм відповідати. Міномети були, не вистачало мін, — розповідає Магоні.

Він вважає: йому дуже пощастило, що він продовжує воювати — життя могло обірватися будь-якої миті. 

Коли 8 березня ворог запустив чергові обстріли з Градів, два снаряди впали поруч біля окопу військового. Сталося це між Кремінною та Рубіжним. Нацгвардієць зазнав контузії та втратив слух на одному вусі на 30%. Також постраждав зір.

— Півроку там був. Нам доводилося постійно відходити — це дуже гнітило.

Початок війни я б коротко описав так — танк проти автомата, — наголошує він.

За словами Магоні, росіяни завалювали українських військових трупами мобілізованих луганчан. Їх гнали у лобові атаки. Тоді усе було схоже на божевілля. Підкреслює, що ЗСУ просуваються зараз, бо змінилася ситуація з озброєнням.

Хлопець беззастережно вірить, що загартоване у боях українське військо обов’язково переможе у цій війні. Він та його побратими б’ються заради цього на усіх напрямках, де відбуваються бойові дії.

Українські військові щодня докладають великих зусиль на полі бою. Раніше ми розповідали історію сержанта Дениса, який звільняв Київщину.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!