Хочу на фронт до братиків! Їм важко… Історія парамедика, який втратив ногу, але не бажання боротись

Українські медики — прояв щирої людяності та надзвичайної сили. Вони щодня продовжують рятувати тих, хто береже свободу всієї країни. І сьогодні, 27 липня, у День медичного працівника ми розповідаємо історію ще одного українського героя — захисника та парамедика Олександра Журавля.

33-річний чоловік до 24 лютого був ветеринаром та працював на фермі. Тоді й подумати не міг, що колись його навички знадобляться на полі бою, аби рятувати людські життя.

Коли ти парамедик, то маєш робити іноді дуже складний вибір, бо розумієш, що хтось може не доїхати до стабілізаційного пункту. Ти можеш вгадати або ж ні.

Без військового досвіду, але з сильним бажанням прогнати ворога, Олександр заступив на службу в ТрО. Спершу обіймав посаду заступника гранатометника, а згодом почав рятувати бійців як парамедик.

Першим був побратим Дізель, якого гуртом рятували з-під мінометного обстрілу.

За тиждень, коли його підрозділ воював під Соледаром, Олександр врятував з десяток бійців, аж поки сам не потрапив під обстріл. Так з іншим пораненим і чекав на евакуацію.

Пам’ятаю присів на коліно. Дивлюсь, а в мене нога хитається. Вона ще трималася тоді на м’язах.

Зі стабілізаційного пункту Олександра доправили у Дніпро, де йому ампутували ногу. Потім ще 11 днів він пробув у комі.

Через важкий стан бійця відправили до Києва. У столиці чоловік близько двох місяців перебував у реанімації. Врешті Олександра доправили до Львова, де йому і зробили протезування.

Зараз боєць проходить реабілітацію, пересувається за допомогою милиць, але часом намагається ходити самостійно та навіть підтанцьовує.

Читати на тему

Кордон з Україною — не магічна стіна, яка стримає війну! Поляк-парамедик про роботу на фронті та порятунок бійців

Волонтер-парамедик з Польщі розповів, як виконує роботу на передовій в Україні з 2014 року.

Олександр зізнається, що без підтримки найрідніших було б набагато важке проходити всі випробовування. Зараз мріє про якнайшвидше одужання та майбутнє весілля із нареченою, яке планували вже давно.

Втім чоловік не відкидає думку повернутися на фронт, адже зараз там воюють його брат та тесть.

Іноді мені хочеться туди. Там братики! Їм важко, хочеться допомогти, — говорить Олександр зі сльозами на очах.

Нерідко саме від лікарів на стабпункті залежить, чи вдасться зберегти життя військового, оскільки до найближчого шпиталю зазвичай треба їхати десятки кілометрів. Читай історію про непросту роботу парамедиків та як вони рятують життя у стабпунктах.

А ще у Вікон є свій Telegram та Instagram. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!