Втратив руку, отримав понад 60 уламків та просто дивом вижив — історія військового, що не впав у відчай

Ще 23 лютого 2023 року українці мали різні професії, а вже наступного дня зранку тисячі людей стали військовими та волонтерами. Так сталося і з Олександром Єліним. Ввечері 23 лютого він здав зміну у м’ясному магазині, а зранку стояв у черзі добровольців. Він згадує, що нікому не сказав про це, ні рідним, ні дівчині, адже чоловік у 22 роки має самостійно вирішувати.

Він родом з Чемерівців на Хмельниччині, зараз йому вже 23 роки. За його плечима досвід складних боїв, кілька тяжких поранень. На жаль, він втратив ліву руку під час ворожого обстрілу. Але він не втратив надії та не пав духом. Свою історію Олександр розповів для Армії.Inform.

Як потрапив на службу

Олександр має вроджений змішаний астигматизм обох очей. Тож коли йому було 18 років його визнали не придатним до служби. Утім він розумів, що під час воєнного стану у нього може з’явитися шанс приєднатися до війська. Він хвилювався, що його знову не приймуть.

— А чим мені завадить поганий зір, якщо я маю руки й ноги та можу окопи рити, картоплю чистити чи снаряди підносити? Так я став солдатом стрілецької роти Чемерівецького РТЦК та СП, а через місяць написав рапорт про переведення до бойової військової частини, — згадує чоловік.

Про поранення 

Свій день народження боєць зустрів на Сумщині, у серпні вже воював на Донеччині, там і отримав перше поранення. Це трапилося на День Незалежності, коли ворог обстріляв українських військових мінометами. Олександр зазнав контузії, важкого уламкового дірчастого перелому правої лопатки, кілька уламків потрапили в потиличну частину голови нижче шолома. 

Він відправився на лікування, вже в листопаді знову повернувся на службу, воював на околицях села Кам’янка Ізюмського району на Харківщині. Він згадує, як окупанти нищили усе навколо, мінували та підривали. Але військовий радів, що повернувся до побратимів.

— Скажи мені хтось до лютого 2022 року, що за стільки кілометрів від дому, в мокрому окопі чи сирому бліндажі десь на Харківщині, я щиро тішитимусь подібним речам… Ні за що б не повірив, — зізнається він.

Ліву руку чоловік втратив 15 грудня. Росіяни влучили протитанковою ракетою у КамАЗ наших військових, коли вони їхали заготовлювати ліс, щоб обладнати запасні позиції. Це була не перша поїздка, і машина була завантажена.

Тоді в авто було дев’ятеро військових разом з водієм. Олександр згадує різкий звук вибуху, сірий дим перед очима та іскри від розльоту уламків і заліза. Один чоловік загинув відразу, п’ятеро разом з Олександром отримали поранення. Коли він отямився, почув, що наказують тікати з машини. Адже за першим пострілом завжди йде другий.

Я зістрибнув і лише тоді зрозумів, що є проблеми з лівою рукою, бо не слухалась зовсім, з неї лилась кров, лівий бік дуже сильно болів і теж кровив, — згадує він.

Його рука трималася на сухожиллях, чоловіки перебігли в посадку та чекали на евакуацію. Побратим Олександра наклав йому турнікет. Дорогою до шпиталю, зізнається, хотів спати, але побратими не давали цього зробити.

У шпиталі Куп’янська лікарі сказали, що намагатимуться зберегти руку, але ситуація складна. 

— Уже на операційному столі мені сказали, що найпевніше руку не врятують. Я сказав їм: “Ні, то ні! А спати тепер можна?” Мені відповіли, щоб я спав. Я і заснув, — згадує Олександр.

Після операції чоловік отямився вже у клінічному центрі Харкова, лікарі казали, що він щасливчик — вижив. Олександр втратив багато крові, з правого боку має вирвану рану розміром 20х20 см, уламки в попереку. Один з найбільших уламків зупинився за півтора міліметра від нирки, а інший влетів зі спини через поломану лопатку і пройшов за кілька міліметрів від легенів. 

У підсумку, я сьогодні маю верхню ліву куксу розміром 6-7 см і понад 60 осколків по всьому тілу, — наголошує чоловік.

Читати на тему

Втратив очі, захищаючи нашу країну: історія сапера Владислава і чи є надія повернути йому зір

Історія про сапера, який втратив очі на війні: чи існують в Україні методи повернення зору?

Мрії про протез, щоб тримати автомат

Олександр дуже вдячний українським лікарям та називає їх янголами, адже вони проводять надзвичайно багато годин на операціях та рятують життя. Крім цього, ще морально підтримують бійців та люб’язно з теплотою до них ставляться.

Через свої поранення Олександр не може продовжити службу у бойовій частині, до іншої він не хоче. Має надію, що колись матиме такий протез, який дозволить йому надійно тримати в руках автомат. Зараз чоловік підтримує зв’язок з побратимами та волонтерить для них.  

Олександр не впав у відчай та намагається жити активним життям. Усім, хто втратив кінцівку на війні, він радить наступне:

— Ніколи не втрачайте надії. І щойно прийшли до тями після наркозу, намагайтеся все робити самі, не просіть про допомогу! Завжди пам’ятайте, що життя триває, будьте активними! — акцентує він.

На війні багато людей втратили кінцівки, але вони продовжують жити та не втрачають бажання боротися. Раніше ми розповідали історію Олександра Будька, який втратив дві ноги, але не сили духу.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!